Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Судові повноваження Комісії

Як уже згадувалось вище, Комісія надає можливість представникам підприємств або будь-яким іншим зацікавленим сторонам бути заслуханими до прийняття рішення відповідно до правил конкуренції Співтовариства. Процедура організації таких слухань закріплена в Регламенті Комісії 99/63. Відповідно до практики, прийнятої Комісією, складається документ, відомий під назвою "лист заперечень", згідно з яким сторонам пропонується дати відповідь протягом певного терміну, що зазвичай становить два місяці. Слухання, як правило, призначається впродовж двох місяців після закінчення вищезгаданого періоду. Відповідні заходи вживаються задля надання сторонам, які беруть участь у справі, можливості мати доступ до всіх документів, включаючи документи, що безпосередньо стосуються справи. З іншого боку, Комісія не має права доступу до документів, які захищаються законом відповідно до зберігання таємниці відносин адвокат — клієнт. Однак для застосовування правил цих відносин необхідно дотримуватись трьох умов: а) документ має бути спрямованим на захист клієнта; б) відповідні адвокати не повинні мати корпоративного статусу; в) відповідні адвокати повинні працювати на території Європейського Союзу.

Санкції

Комісія має повноваження накладати фінансові санкції двох видів: штрафи і періодичні виплати. Ст. 15 Регламенту 17/62 закріплює положення стосовно як основних, так і другорядних штрафів. Основними штрафами є такі, що накладаються за порушення ст. 85 і 86 або будь-яких умов, встановлених для підприємства у виконання рішення, що надає індивідуальні пільги (ст. 15(2) Регламенту 17/62). Розмір цих штрафів може встановлюватись у межах від 1000 до І 000 000 ЕКЮ або у вигляді більшої суми, яка не перевищує 10 % від обороту відповідної фірми за минулий рік діяльності. Сума штрафу залежатиме від серйозності та тривалості порушення.

Щодо періодичних виплат, то ними є санкції стимулюючого характеру, які мають регулярне застосування в національних юрисдикціях кодифікованого права. Вимоги до порушників сплачувати певні суми за кожен день або тиждень, протягом яких вони продовжували здійснювати порушення, виступають ефективним стимулом якнайскорішого припинення ними цих порушень. Відповідно до ст. 16 Регламенту 17/62, Комісія може зобов'язувати підприємства періодично сплачувати суми розміром від 50 до 1000 ЕКЮ, щоб примусити припинити порушення або утриматися від повторного скоєння.

Розгляд Судом першої інстанції

Відповідно до ст. 17 Регламенту 17/62 Суд Європейських Співтовариств може переглядати рішення Комісії про накладання штрафів або періодичних виплат. З 1989 р. завдання проводити такий розгляд було покладено на Суд першої інстанції. Позови про оскарження мають вигляд індивідуальних звернень про перегляд згідно зі ст. 173 та 175 Договору. Для вивчення різноманітних процедурних норм, що регулюють ці звернення, читачу слід звернутися до розділу 6 (див. с. 136).

Однією зі складностей, яка виникає найчастіше при зверненні про оскарження рішень стосовно конкуренції, є визначення природи акта, який передбачається скасувати. Той факт, що ст. 17 Регламенту 17/62 надає Суду юрисдикцію розглядати рішення, в яких ідеться про накладання грошових санкцій, необов'язково означає, що інші акти Співтовариства стосовно політики конкуренції вилучаються із судового розгляду. Так, юрисдикція Суду легко може бути поширена на висновок про відсутність негативних наслідків та висновки про порушення. інші акти є складнішими.

Імплементація права конкуренції національними владними органами

Імплементація права конкуренції Європейського Союзу фактично була б неможливою без співробітництва між національними владними органами різних держав з причин, які пояснювались вище (див. с. 248). Державні органи можуть брати участь у процесі імплементації на різних рівнях. Більше того, така їхня роль підтверджується законодавством Співтовариства (наприклад, ст. 9(3) Регламенту 17/62).

1. Розслідування

Національні владні органи держав-членів мають право розпочинати розслідування за допомогою звернення з цього приводу до Комісії (ст. З Регламенту 17/62). Після започаткування розслідування від національних органів вимагається підтримувати тісний зв'язок з Комісією, щоб остання могла проводити це розслідування якомога ефективніше і кваліфікованіше. Так, відповідно до ст. 10(1) Регламенту 17/62 Комісії надаються копії будь-яких звернень та повідомлень разом з копіями найбільш важливих документів для встановлення факту порушення або надання пільги. Взагалі, ст. 10(2) вимагає від Комісії діяти в тісному і постійному зв'язку з державними органами. Ці органи мають право висловлювати свої погляди щодо процедури, яка має місце. Щодо запитів про інформацію, то Комісія вправі отримувати всю необхідну інформацію від національних владних органів держав-членів (ст. 11).

Державні органи час від часу можуть брати участь у незалежних розслідуваннях. Відповідно до ст. 13 вони повинні розпочинати розслідування на вимогу Комісії. Офіційні особи, які відповідають за це, мають пред'являти письмові дозволи, коли проводять такі розслідування. Посадові особи, які працюють у Комісії, можуть допомагати державним органам виконувати цей обов'язок.

2. Судова роль

Відповідно до ст. 9(3) Регламенту державні органи можуть застосовувати ст. 85 та 86 Договору доти, доки Комісія не розпочне розгляд справи стосовно порушення, надання пільг або надання висновку про відсутність негативних наслідків. Відповідними державними органами, безсумнівно, є національні суди.

Чи означає це, що національні суди наражаються на неможливість застосовувати право конкуренції після того, як Комісія розпочне розгляд? Цікавим прикладом відповіді є рішення Суду Європейських Співтовариств у справі BRTv SABAM. У цьому рішенні Суд постановив, що застосування судами ст. 85(1) і 86 Договору, а не ст. 9(3) Регламенту, належить до їхньої юрисдикції, оскільки ці статті мають пряму дію. Це дає судам право виносити рішення про анулювання угод відповідно до ст. 85(2) Договору й означає, що накази національних судів можуть видаватися для впровадження правил конкуренції і що національні суди можуть відшкодовувати збитки, завдані внаслідок порушення ст. 85 та 86 Договору.

Фактично це призводить до того, що національні суди в застосуванні ст. 85 та 86 Договору можуть діяти цілком незалежно від Комісії, навіть у тих випадках, коли Комісія надала позитивний висновок. Однак вони не мають жодних повноважень щодо надання індивідуальних пільг, навіть незважаючи на можливість виносити рішення, що певні фірми відповідають вимогам, за яких зазвичай надаються такі пільги.