Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 11.8. Державний сектор і право конкуренції Співтовариства

Загальні положення

Національні владні органи керують монополіями в різноманітних галузях; вони мають державні підприємства, які контролюють значну частину ринку; вони можуть субсидувати певні галузі промисловості, в яких панують приватні підприємства і взагалі діяти в дещо дискримінаційний спосіб, наприклад, допомагати певним галузям вітчизняної промисловості та захищати їх. Отже, вони є дуже могутніми дійовими особами в ринкових відносинах, і цей факт не було обділено увагою авторів Договору.

У принципі, автори Договору могли б обмежитись вимогами до підприємств державного сектору дотримуватись таких самих вимог, які встановлюються для приватних підприємств. Вони не зробили так через особливі міркування, що виникають відносно комерційних операцій, які стосуються державного сектору. В багатьох випадках державні органи застосовують таку практику, яка перш за все призводить до несправедливої дискримінації, але яка в дійсності виправдовується наданням допомоги певним відсталим регіонам, галузям промисловості або верствам населення. Саме завдяки таким соціально спрямованим міркуванням державному сектору було присвячено окрему сукупність норм стосовно політики конкуренції.

Державні підприємства

Незважаючи на суть вільного ринку, що характеризує економічну систему Європейського Союзу, немає норм, які б забороняли в державах-членах державну власність. Ст. 222 Договору вказує, що "цей договір жодною мірою не порушує норми держав-членів, які регулюють систему володіння власністю". І хоча право Співтовариства не є зовсім безстороннім щодо цього — це можна побачити в деяких рішеннях Суду Європейських Співтовариств — державам-членам дозволяється не тільки управляти державним сектором своєї економіки, а й розширювати його доти, доки таке розширення не буде вважатися порушенням будь-якого з основоположних принципів, на яких ґрунтується право Співтовариства.

У принципі, державні підприємства є предметом регулювання таких самих норм щодо політики конкуренції, які застосовуються до підприємств приватного сектору. Тому вони не можуть вступати до будь-яких домовленостей, заборонених ст. 85 Договору, та не можуть, згідно зі ст. 86 Договору, зловживати домінуючим становищем, яке вони можуть займати. Так, у 1982 р. Комісія виявила, що компанія "British Telecom" зловживала домінуючим становищем відносно надання послуг передачі повідомлень.

1. Сфера дії статті 90(1)

Положення, що закріплюється цією статтею, має такий вигляд: Щодо державних підприємств та підприємств, яким держави-члени надають особливі або виключні права, держави-члени не вводять і не зберігають у

силі будь-яких заходів, що суперечать нормам цього Договору, зокрема нормам, викладеним у статті 12 і статтях 81—89.

Тому ст. 90( 1) Договору застосовується до двох видів компаній: "державних підприємств" і "підприємств, яким держави-члени надають особливі або виключні права". "Державні підприємства" визначаються Судом Європейських Співтовариств як "будь-які підприємства, які зазнають прямого чи опосередкованого панівного впливу з боку державних органів через те, що перебувають у їхній власності, або завдяки фінансовій участі в них державних органів, або завдяки нормам, що регулюють їхню діяльність. Через це вирішальним фактором тут є ступінь контролю відповідного підприємства з боку державного органу, а не юридична форма, яку має дане підприємство. Визначення підприємства, якому держави-члени надають особливі або виключні права, ще й досі не з'ясовано.

2. Зобов 'язання національних владних органів відповідно до статті 90(1)

Від держав-членів вимагається утримуватись від введення або збереження будь-яких заходів, які могли б призвести до порушення відповідними фірмами принципів внутрішнього ринку. Тому цією статтею встановлюються зобов'язання не для конкретних підприємств, а для національних органів держав-членів. Ці державні органи не можуть використовувати переваги контролю або інших важелів щодо певних підприємств, щоб примусити їх до укладання домовленостей, які суперечать ст. 85 та 86 Договору, або до заходів, які не відповідають цим статтям. Не можуть вони також надавати таким підприємствам субсидії, які суперечать ст. 92 та 93 Договору.

3. Вилучення, встановлені статтею 90(2)

Особливе ставлення до державних підприємств згідно з політикою конкуренції набуває свого найяскравішого вираження у вилученнях із загального принципу, закріпленого в ст. 90(1). У зв'язку з цим ст. 90(2) Договору встановлює:

Підприємства, на які покладено управління службами, що становлять загальний економічний інтерес, або які мають характер монополії, що приносить дохід, підлягають положенням даного Договору, зокрема встановленим нормам конкуренції, за умови, що їх виконання не перешкоджає досягненню де-факто чи де-юре основних цілей, покладених на них. При цьому розвиток торгівлі не повинен суперечити інтересам Співтовариства. Вирішальний критерій для визначення такого типу підприємств був закріплений Судом у рішенні у справі BRT v SABAM т, в якому він постановив, що для віднесення фірми до сфери дії цього поняття необхідно, щоб обов'язок виконання відповідної служби був покладений на цю фірму за допомогою акта державного органу — незважаючи на те, чи є дане підприємство у приватній або державній власності. Такий акт необов'язково повинен мати форму офіційного документа; вимагається лише, щоб державний орган вжив певних заходів для покладення на підприємство на обов'язку виконувати таку службу. Характерним прикладом домовленості такого типу є справа про ставки повітряних перевезень. Підприємством, що розглядалось, був перевізник, якого державні органи примушували через міркування громадських інтересів використовувати повітряні маршрути, невигідні з комерційної точки зору.