Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 14.6. Рівне ставлення

Похідне законодавство поширило заборону дискримінації за ознаками статі не тільки на питання, пов'язані з оплатою праці, а й на інші сфери. Очевидно, що діяльність Співтовариства, спрямована на реалізацію принципу рівного ставлення в таких сферах, як надання рівних можливостей у працевлаштуванні й професійній підготовці, а також стосовно інших умов праці, стала неминучим наслідком прийняття Директиви про рівну оплату праці. Це стало можливим завдяки ухваленню Директиви 76/207, відомої як Директива про рівне ставлення, в якій правовою основою для прийняття були використані всеосяжні положення ст. 235. Директива забороняє будь-яку пряму та непряму дискримінацію у сферах, згаданих вище (ст. 2(1) Директиви).

Однак державам-членам не забороняється вилучати з обсягу дії Директиви ті види професійної діяльності, в яких через природу відповідної роботи визначальним критерієм є стать працівника (ст. 2(2) Директиви). З огляду на правила тлумачення, застосовувані Судом, який постійно приділяє їм увагу (див. с. 68), можна було б очікувати, що Суд буде тлумачити цю норму не на користь тих, хто на неї покладається. Однак Суд не зробив цього, якщо не враховувати справи Commission v United Kingdom. Ця справа була нехарактерним прикладом, коли чоловіча половина людства заявляла про застосування дискримінаційної практики щодо себе. Комісія звернулась до Суду, оскільки вважала обмеження, запроваджені Сполученим Королівством стосовно можливості чоловіків займатися акушерством, дискримінацією за ознаками статі. Британський уряд заявив, що професія акушерки потребує особливої чутливості, а це робить необхідним введення таких обмежень. СЄС погодився з цим і виніс рішення, в якому вказав, що Сполучене Королівство не перевищило своїх повноважень відповідно до положень Директиви про надання рівних можливостей.

Рівність доступу до працевлаштування стала спірним питанням у справі Dekker. У цій справі позивачка отримала запрошення на роботу, але як тільки з'ясувалося, що вона вагітна, їй було відмовлено у працевлаштуванні. Роботодавець навів у виправдання довід про економічну необхідність, обґрунтовану тим, що він не зміг би виплатити з фонду соціального страхування обов'язкову допомогу у зв'язку з вагітністю. Тому, на його думку, дискримінація не мала місця. Це не задовольнило Суд, і він виніс рішення, в якому вказав, що відмова у працевлаштуванні через вагітність являє собою очевидну дискримінацію, яку не можне виправдати економічною необхідністю.

Деякі автори вбачають у рішенні у справі Dekker розширення поняття непрямої дискримінації. Причина, через яку було відмовлено у працевлаштуванні майбутньому працівникові жіночої статі, полягала у вагітності останнього. Оскільки тільки жінка може бути вагітною, її стать стає причиною, через яку вона не може бути прийнята на роботу. Однак зовсім інша справа — хвороби, які можуть виникати внаслідок вагітності. Саме це стало предметом сперечань у справі, в якій ще один позов було подано найбільшою профспілкою службовців Данії. В цьому випадку жінку-працівника було звільнено через тривалу хворобу, яка виникла в неї через декілька років після вагітності. Суд постановив, що хвороба, що є наслідком вагітності й виникає після закінчення періоду вагітності, має розглядатись як будь-яка інша хвороба, якою може захворіти й особа чоловічої статі. Такі міркування Суду важко зрозуміти, якщо норму, про яку йдеться в справі Dekker, тлумачити в загальному розумінні, як було запропоновано на початку цього абзацу. Якщо вважати, що звільнення через вагітність може застосовуватись виключно до жінок, без сумніву, те саме стосується і хвороб, що виникають внаслідок вагітності, навіть якщо це відбудеться через тривалий час після пологів.

Одним з аспектів, розглянутих у справі Danfoss, яка вже згадувалась вище, було надання рівного доступу до професійної підготовки. Окрім позову про дискримінацію стосовно заробітної плати, було подано позов проти роботодавця, який ставив у гірші умови працівників жіночої статі щодо надання рівних можливостей у професійній підготовці. Однак Суд постановив, що курси професійної підготовки, пропоновані лише певній категорії працівників, переважну більшість з яких становлять чоловіки, не є дискримінаційною практикою в тому випадку, якщо роботодавець зможе довести, що для цього існує об'єктивне виправдання. Саме такий підхід мав місце у вищенаведеній справі, оскільки запропоновані курси професійної підготовки охоплювали обов'язки, виконання яких вимагалося від працівників, більшість з котрих становили чоловіки.

Зворотна дискримінація також суперечить принципам, закріпленим у Директиві 76/207. У справі Каіапке до СЄС було зроблено звернення з проханням надати преюдиційне тлумачення з питання, чи сумісні певні заходи стосовно рівного ставлення у сфері державної служби, яких було вжито владними органами землі Бремен (Німеччина), з цими ж заходами на рівні Співтовариства. Відповідні норми встановлювали, що при прийнятті працівників на роботу або призначенні їх на вищу посаду жінкам, котрі мають таку саму кваліфікацію, як і їх колеги чоловічої статі, мають надаватися переваги над останніми у випадках, коли вони недостатньо представлені у відповідній сфері — зокрема, якщо жінки становлять менше ніж 50 % загальної кількості штату працівників у цій сфері.

Перш за все Суд вказав на ст. 2(4) Директиви, спрямовану на неупереджене застосування її положень, незалежно від заходів, з метою підтримки надання рівних можливостей для жінок і чоловіків. Отже, мета директиви полягає в забороні будь-якої прямої чи непрямої дискримінації за ознаками статі. Проте в основі норм національного права, які надають абсолютну та необмежену перевагу жінкам, що мають таку саму кваліфікацію, як і чоловіки, лежить дискримінація за ознаками статі. Ці норми підривають права людини, які містяться в ст. 2(1) Директиви, і тому є неправомірними.

Однак Амстердамський договір запровадив нову ст. 119(4) ДЗЄС, в якій вказано, що задля забезпечення на практиці повної рівності між чоловіками і жінками у сфері зайнятості принцип рівного ставлення не повинен заважати встановленню або прийняттю державами-членами норм і вжиття заходів, які надають особливі переваги, що полегшують особам певної статі, представленій меншою кількістю працівників, ніж інша, займатися професійною діяльністю або перешкоджати у професійній кар'єрі. Залишається лише чекати, чи вплине це положення на негативне ставлення Суду до принципу зворотної дискримінації.

Чи унеможливлює Директива 76/207 дискримінацію транссексуалів? У справі С-13/94 Суд ствердно відповідає на це запитання. Суд постановив, що вказана Директива є втіленням у відповідній сфері одного з основоположних принципів права Співтовариства — принципу рівності. Завдання цієї Директиви полягає в запобіганні виникненню будь-якої дискримінації за ознаками статі. Наслідком толерантного ставлення до такої дискримінації щодо транссексуалів стане зневага до гідності й свобод, на які ці люди мають право і які СЄС зобов'язаний захищати.

Амстердамський договір також додає до ст. 119 чітке визначення стосовно рівної оплати без дискримінації за ознакою статі. Згідно з новим абзацом ст. 119(2) це поняття означає:

а) що оплата за рівну відрядну роботу має обчислюватися на основі однакових одиниць виміру;

б) що оплата за погодинну роботу має бути однаковою за однакову роботу.

Очевидно, що СЄС на певному етапі доведеться за допомогою свого прецедентного права розширити обсяг цього нового положення.

14.7. Дискримінація у сфері соціального забезпечення

Діяльність Співтовариства щодо впровадження статевої рівності спрямована на усунення дискримінації фактично в усіх сферах зайнятості. Серед інших до цих сфер входить соціальне забезпечення, у зв'язку з чим Рада прийняла дві важливі директиви.

Першою є Директива 79/7, спрямована на усунення дискримінації у сфері соціального забезпечення в цілому. Ця директива поширюється на дуже велику кількість питань. Вона охоплює питання, пов'язані з найманими працівниками, вільними підприємцями і навіть випадки, коли діяльність працівників припиняється через обставини, які не залежать від них (ст. 2). Директива застосовується не лише до традиційних сфер соціального захисту, таких як, наприклад, хвороба, інвалідність, пенсійний вік, страхування від нещасних випадків та безробіття, а й до питань соціальної допомоги, спрямованої на доповнення вищезгаданих сфер (ст. 3(1) Директиви). Однак положення директиви не поширюються на надання пільг тому з подружжя, хто пережив іншого, або іншим членам сімей працівників. У справі Smithson Суд також вилучив зі сфери дії цієї Директиви пільгове забезпечення житлом. Відверто кажучи, у цьому він був правий, оскільки пільгове забезпечення житлом не згадується в ст. 3(1) Директиви. Однак є випадки, коли Суд поширював сферу дії законодавчих положень, якщо вважав, що перелік питань, охоплюваних цими положеннями, не є вичерпним. Але залишається незрозумілим, чому Суд не зміг зробити так і в цьому випадку.

У цій сфері рівне ставлення означає, що не допускається будь-яка дискримінація відносно обсягу і доступу до систем соціального забезпечення, обов'язку робити внески до цих систем або обчислення розміру пільг. Однак ст. 7 Директиви дозволяє державам-членам вилучати з її обсягу: а) встановлення пенсійного віку з метою призначення пенсії; б) пільги щодо пенсійного забезпечення осіб, які виховали дітей; в) надання додаткових пільг у разі тривалої втрати працездатності, настання похилого віку, нещасних випадків на робочому місці та професійних хвороб особам, які утримують непрацездатну дружину; г) наслідки реалізації права вибору стосовно можливості не набувати прав або не брати на себе обов'язків згідно з встановленою законом системою соціального забезпечення.

Директива 86/378 запроваджує принцип рівного ставлення у сфері систем галузевого соціального забезпечення (на протилежність встановленим законом системам). Фактично вона складається з таких самих формулювань, що і Директива 79/7, яку вона доповнює. Директива 86/6ІЗ47 застосовує принцип рівного ставлення до професійної діяльності у сфері підприємництва, включаючи сільськогосподарську діяльність. Вона регулює питання у сферах, не охоплюваних Директивами 79/7 та 86/378, і тому суттєво їх доповнює.