Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Загальні положення

15.1. Вступ

На сьогодні, в цілому, право Співтовариства не регулює питань, пов'язаних із правом власності. Однак один з аспектів права власності все-таки безпосередньо стосується права Співтовариства; мова йде про право інтелектуальної власності. Надаючи загального визначення, можна зазначити, що право інтелектуальної власності виникає внаслідок інтелектуальної діяльності однієї або більше осіб. У широкому сенсі до нього входять право авторства, патент і право на товарний знак. Головна причина того, що право Співтовариства звернуло увагу на норми права інтелектуальної власності, полягає в тому, що будь-яка система норм, яка регулює питання, пов'язані з інтелектуальною власністю, спрямована на захист дуже важливих особистих прав. Формування права інтелектуальної власності починалося на національній основі, саме тому, вважається, що захист, який надавався цим правам, значною мірою мав національний характер. Єдиний побічний ефект цього полягає в поділі ринку вздовж національних кордонів. У свою чергу, це являє собою потенційну загрозу досягненню вільного внутрішнього ринку, і тому ця проблема потребує врегулювання на рівні Співтовариства. Як зазначив СЄС в одному зі своїх попередніх прецедентів відносно прав інтелектуальної власності:

Національні норми, що стосуються захисту промислової власності, в межах Співтовариства не уніфіковані. Через відсутність відповідної уніфікації національний характер захисту промислової власності й відмінності між різними системами законодавства, яке регулює питання захисту промислової власності, можуть створити перешкоди як для вільного руху запатентованої продукції, так і для конкуренції в межах спільного ринку. Спочатку права на інтелектуальну власність охоплювались правом Співтовариства лише тією мірою, наскільки вони стосувалися вільного руху товарів і права конкуренції згідно з Договором. Непрямо вони також охоплювалися ст. 222 ДЗЄС, яка встановлювала, що положення

Договору не повинні запобігати застосуванню державами-членами національних норм з права власності.

Однак поступово політиків Співтовариства все більше приваблювала ідея гармонізації законодавства в цій сфері не лише за допомогою прийняття норм вторинного законодавства, а й шляхом прийняття важливих нормативних актів (наприклад, Конвенції співтовариства про патенти 1989 p.).

Перша частина цього розділу присвячена відношенню, яке мають права на інтелектуальну власність до вільного руху товарів та права конкуренції, після чого в другій частині будуть висвітлені основні ініціативи щодо гармонізації законодавства.

15.2. Інтелектуальна власність і вільний рух товарів

Загальні положення

Вище вже зазначалось (див. с. 149), що стосовно вільного руху товарів є деякі винятки (їх містить ст. 36 ДЗЄС), які дозволяють введення певних національних обмежень на імпорт, експорт та транзит товарів з декількох підстав, серед яких — і захист інтелектуальної власності.

Завдяки цьому застереженню Суд перебував у дуже незручному становищі, оскільки був змушений балансувати між обов'язком забезпечувати основоположні принципи Співтовариства і необхідністю уникнути придушення винахідливості та оригінальності творіння надто обмежувальним підходом. Але все-таки Суд зробив це, від самого початку закріпивши, що єдиними обмеженнями щодо вільного руху товарів, які дозволяються згідно з цією частиною ст. 36, є ті, що стосуються специфічного об'єкта відповідного права інтелектуальної власності. Зокрема, це було підкреслено в рішенні у справі Deutsche Grammophon. У тому ж рішенні Суд визначив різницю між існуванням прав на інтелектуальну власність національного характеру і їхньою реалізацією; незважаючи на те, що Суд не може заперечити їх існування, він, безперечно, може контролювати їх здійснення.