Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Елемент "згоди"

Причини виникнення проблеми

Слід звернути увагу на ст. 222 Договору, яка вказує, що положення Договору не повинні порушувати національні норми, що регулюють питання, пов'язані з правом власності. Очевидно, автори Договору не передбачали можливості виникнення суперечності між ст. 222 Договору, з одного боку, та нормами про конкуренцію, закріпленими в ст. 85—93 Договору (див. розд. 10), з іншого.

Але в комерційній діяльності можна було б використовувати права на інтелектуальну власність для укладання угод, які б значно ускладнювали доступ потенційних конкурентів на відповідні ринки. Інтелектуальна власність могла би бути саме тим засобом, за допомогою якого можна займати домінуюче становище, що негативно впливає на конкуренцію. Тому перед СЄС постало завдання визначити, до якої міри використання прав на інтелектуальну власність є сумісним із політикою Співтовариства щодо конкуренції. По суті Суд прийняв такий самий підхід, яким він керувався, ухвалюючи рішення стосовно інтелектуальної власності в контексті вільного руху товарів — існування прав на інтелектуальну власність не порушує норм про конкуренцію, але реалізація цих прав, за певних обставин, може порушувати такі норми24.

Правило вичерпання прав

Оскільки існування прав на інтелектуальну власність, у принципі, не суперечить праву Співтовариства, звідси відповідно до думки СЄС випливає, що той, хто ними володіє, може захищати "специфічний об'єкт" цих прав. Це поняття було визначено Судом, як: гарантія того, що власник патенту з метою надання винагороди за творчі зусилля винахідника має виключне право використовувати винахід з метою пріоритетного виробництва промислових товарів і постачання їх на ринок, як безпосередньо, так і видаючи ліцензії третім особам, а також можливість захищати свої права.

Основне обмеження права на захист специфічного об'єкта інтелектуальної власності полягає в так званій доктрині вичерпання прав. Згідно з цим принципом власник прав на інтелектуальну власність може зробити такий вибір. З одного боку, він може реалізувати своє право виключно на національній території, і в цьому випадку воно перебуває під захистом національного законодавства; у разі необхідності це надає йому право не допускати продажу на національному ринку відповідних товарів з іншої країни Європейського Союзу. З іншого боку, він може реалізовувати своє право за кордоном, при цьому він не зможе запобігти продажу відповідних товарів з інших держав-членів. Згода власника на відчуження своїх прав або на збут товарів, які захищаються цими правами за кордоном, "вичерпує" права, які власник мав згідно з національним законодавством. Використовуючи терміни права Європейського Союзу, можна сказати, що специфічний об'єкт патенту буде вичерпано, як тільки власник патенту надасть згоду на збут за кордоном товарів, які захищались правом на інтелектуальну власність.

Елемент "згоди"

Питання, в який саме момент згода власника вважається здобутою, було порушено в справі Pharmon v Hoechst . Відповідачем виступала німецька компанія, яка запатентувала відповідні виробничі процеси з виготовлення певних видів ліків. Вона була власником патенту на цю продукцію в Німеччині й паралельних патентів у Нідерландах та Сполученому Королівстві. Ця продукція вироблялась у Великобританії, однак не власником патенту, фірмою "Hoechst", а компанією DDSA в результаті отримання від відповідних органів Сполученого Королівства примусової ліцензії. Суд погодився з фірмою "Hoechst", що ця примусова ліцензія не містить ніякого елементу згоди. Примусова ліцензія позбавляє власника патенту права вільно визначати умови, за яких він збирається продавати свою продукцію. Різноманітні гарантії, надані власникові патенту цією примусовою ліцензією, у вказаній ситуації були недоречними.

З дозволу деяких авторів, важко не погодитися з Судом, навіть незважаючи на те, що у своїх рішеннях він іде проти вільної торгівлі. Іноді міркування щодо захисту прав людини повинні мати пріоритет над необмеженими вимогами комерції.

Вичерпання прав і товарні знаки

Тут Суд також прийняв позицію, яка ґрунтується на "специфічному об'єкті" відповідних прав. У рішенні в справі Centrafarm Суд визначив, що специфічним об'єктом є виключне право власника використовувати товарний знак для того, щоб мати пріоритет у продажу товарів, захищених цим товарним знаком. Таким чином, це право спрямоване на захист власника товарного знаку від конкурентів, які намагаються скористатися перевагами статусу та репутації відповідного товарного знаку, незаконно використовуючи його. Саме в такому розумінні право Європейського Союзу спрямовується на захист товарних знаків. Однак з моменту, коли товари, що захищаються товарним знаком, починають продаватися за кордоном безпосередньо власником товарного знаку або з його згоди, його права вважаються вичерпаними, і будь-яке положення національного законодавства, що встановлює протилежне, буде розглядатись як перешкода торгівлі.

Ще раз нагадаємо, що елемент "згоди" є вирішальним для розуміння принципу вичерпання прав. Ця вимога застосовується Судом в її обмежувальному сенсі. Якщо така "згода" веде до вичерпання прав, власники товарних знаків у країнах, з яких експортуються, та країнах, в які імпортуються відповідні товари, мають бути одні й ті самі або, якщо вони різні, бути економічно зв'язаними між собою. Так буде у випадку, коли відповідна продукція постачатиметься на ринок одним і тим же підприємством згідно з ліцензією материнської компанії, філії або виключного дистриб'ютора. У принципі, це не поширюється на ситуацію, в якій товари постачаються на ринок уповноваженим агентом товарного знаку, якщо між цим агентом та особою, котра передала йому певні права, немає юридичного або економічного зв'язку.

Вичерпання прав і авторське право

Суд не визначив специфічного об'єкта авторського права. Можливо, через велику різноманітність витворів, що перебувають під захистом авторського права. Специфічний об'єкт авторського права на твори літератури може значно відрізнятися від специфічного об'єкта, що застосовується відносно музичних або художніх витворів. Незважаючи на це, загальновизнано, що питання, пов'язані з цим особливим правом на інтелектуальну власність, регулюються тими самими принципами, які застосовуються до патентів та товарних знаків.