Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Патенти

Для тих, хто зробив винахід і хотів цей винахід захистити, необхідність гармонізації стала дуже актуальною. Винахідники в кожній країні були змушені дотримуватись багатьох зайвих формальностей та зазнавати супутніх витрат. Основні ініціативи в цій сфері більше мали вигляд традиційних багатосторонніх угод, ніж законодавства Співтовариства. Насправді, жодна з розглянутих вище конвенцій не вважається виключною для Співтовариства. Вони обидві є взаємозалежними документами.

Першою з них є Мюнхенська європейська конвенція про патенти, яка була підписана в 1973 р. і набрала чинності в 1977 р. Серед учасників конвенції є не тільки держави — члени Європейського Союзу, а й такі країни, як Швейцарія, Норвегія, Монако та Ліхтенштейн. Конвенція запроваджувала систему видачі патентів, згідно з якою перший патент було видано в 1980 р. До Європейського патентного відомства в Мюнхені потрібно подати заявку, після чого винахіднику, що зробив заявку, видається патент, який захищає його винахід не лише в країнах — учасницях конвенції, а й у країнах, в яких заявник звертається за захистом свого винаходу. Неможливо заперечувати того факту, що конвенція значно зменшила кількість формальностей та відповідних витрат, але не слід також забувати, що на практиці в більшості випадків вона має виключно національний характер. Це відбувається через те, що права, які надаються патентами, здійснюються окремо в кожній відповідній країні. Отже, рівень захисту, що надається, досі продовжує залежати від країни, в якій було зареєстровано права на патент. Оскільки учасницями конвенції є не тільки держави — члени Європейського Союзу, СЄС не бере ніякої участі в її застосуванні. Однак, якщо національний суд держави — члена Європейського Союзу звернеться до СЄС за преюдиційним тлумаченням Конвенції, Суд надасть таке тлумачення.

Термін дії європейського патенту — 20 років, він розпочинається з дати подання заявки. Кожна держава, що підписала Конвенцію, повинна надавати європейському патенту такий самий рівень захисту, який вона надає національним патентам. Для того, щоб європейський патент був визнаний, запатентований винахід має відповідати трьом критеріям: має бути можливість промислового застосування, бути новим, включати в себе елемент винахідництва. Однак певні процеси вилучаються зі сфери дії європейського патенту, серед них — наукові теорії та математичні методи, витвори естетичного характеру та інформаційні повідомлення.

З іншого боку, учасниками Конвенції Співтовариства про патенти є тільки держави — члени Європейського Співтовариства. Ця конвенція була підписана в 1975 p., але остаточно ще не набрала чинності, оскільки досі не ратифікована достатньою кількістю держав, що підписали її.

Серед причин, що призвели до цього — опозиційне ставлення Данії до змісту Конвенції. Спочатку Ірландія також мала деякі застереження, але нині ці застереження вже зняті. У 1988 р. Рада прийняла Угоду щодо патентів Співтовариства. У результаті міжурядової конференції, що проводилась у Люксембурзі в грудні 1989 р., державам-членам було продовжено термін для ратифікації до кінця 1991 р. Жодна з держав-членів не вклалася у цей період, і на сьогодні лише невелика кількість держав ратифікувала Конвенцію.

Конвенція запровадила поняття патенту Співтовариства, виробивши одноманітний підхід на території всіх держав-членів Співтовариства. Вона надала винахіднику виключне право на використання запатентованого винаходу в межах Співтовариства, враховуючи дві умови. Перша полягає в тому, що він не буде використовувати це право в такий спосіб, який може призвести до розподілу ринку Європейського Союзу впродовж національних кордонів (однак ліцензії можуть обмежуватись національними кордонами). Іншою є правило вичерпання прав, згідно з яким власник не може покладатися на своє виключне право після того, як продасть свою продукцію будь-де на території Співтовариства. Патент Співтовариства може відчужуватись та скасовуватись тільки на території Співтовариства. Конвенція запровадила положення про систему судів у кожній державі-члені, які займаються розглядом питань, пов'язаних з патентами. Апеляції на рішення патентних судів (або на дії Європейського патентного відомства) можуть подаватися до Спільного апеляційного суду.

Навряд чи Конвенція набере чинності за відсутності певного компромісного рішення. Деякі автори вважають, що буде прийнято певний "двошвидкісний" підхід, хоч Іспанія, яка стала членом Співтовариства в 1986 р. і відразу взяла на себе зобов'язання внести поправки до свого законодавства про патенти, що дало б їй можливість ратифікувати Конвенцію, негативно ставиться до приєднання до будь-якої системи, в якій не беруть участі всі держави-члени. Ці автори роблять доволі цинічний висновок: така ситуація може призвести до того, що увага більше приділятиметься бажанню Іспанії розташувати відомство Співтовариства з товарних знаків у Мадриді, ніж будь-якому суттєвому неузгодженню з Конвенцією.

Також слід згадати про Європейське агентство з вивчення медичної продукції (ЕАЕМР). Воно забезпечує єдину централізовану оцінку і наступну видачу дозволу на введення до обігу нових медичних препаратів, дійсного на всій території Європейського Союзу. Європейське агентство з вивчення знаходиться в Лондоні, воно прискорює комерційний збут медичних препаратів як для людей, так і на ветеринарні потреби.