Господарське право - Задихайло Д.В. - 1. Захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, механізм їх захисту

1. Захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, механізм їх захисту

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. На виконання цієї вимоги, згідно зі ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхами, визначеними нормами чинного законодавства. А відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого права. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Існує також чимало інших нормативно-правових актів, які спрямовані на виконання цього важливого конституційного положення. Тобто суб'єкт господарювання має право вчиняти самозахист шляхом захисту своїх прав та законних інтересів самотужки, своїми власними діями. Іншими словами - це захист без звернення до суду або іншого органу за допомогою. За загальним правилом самозахистом не визнається проведення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги з приводу забезпечення схоронності майна чи особи. Самозахистом є перешкоджання діяти будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на права чи законні інтереси суб'єкта господарювання.

Деякі вчені-юристи, зокрема О. Ф. Скакун, розглядають захист як відновлення порушеного правового статусу й залучення порушників до юридичної відповідальності. Разом з тим визначення поняття захисту через відновлення може бути повною мірою застосоване для характеристики захисту в процесуальних відносинах, наприклад при здійсненні правосуддя, що дещо звужує його реальний зміст.

У науці досить поширеною є позиція, представники якої пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм, що спрямовані на попередження й ліквідацію правопорушень. Разом з тим, як відзначає І. О. Дзера, правовий захист фактично ототожнюється в цьому випадку із правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування і здійснення відповідних прав.

На думку Р. Б. Шишки, захист є наслідком скоєного правопорушення і містить матеріально-правові й процесуальні норми, що забезпечують інвесторові можливість оперативно й повністю відновити своє положення шляхом застосування спонукання до порушника. Водночас важко погодитися з автором у тому, що захист завжди є слідством правопорушення, оскільки в ряді випадків він може бути опосередкований не тільки правопорушенням, а також зазіханням на право. Крім того, видається спірною і та частина наведеного поняття, у якій захист визначається через матеріально-правові й процесуальні норми, оскільки такі норми, як справедливо відзначає автор, служать забезпеченню можливості особи відновити своє право, однак усі правозахисні способи, за допомогою яких безпосередньо реалізується таке відновлення, залишаються за межами авторського поняття захисту.

Під захистом прав суб'єктів господарювання І. В. Головань розуміє введення в дію системи правових і організаційно-творчих заходів, що спрямовані на забезпечення реалізації прав цих суб'єктів і недопущення їхніх порушень. Разом з тим можна погодитись з О. П. Подцерковним у тому, що наведене вище визначення видається спірним, оскільки за межами захисту в цьому випадку залишається сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист. Коли ж зазначені способи і засоби вводяться в дію, мова йде про механізм захисту. З урахуванням цього автором запропоновано більш вдале за змістом поняття: захист прав суб'єктів господарювання - це сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист законних прав суб'єктів господарювання при їх порушенні1.

У науковій літературі поняття захисту прав конкретизується залежно від суб'єктів. Зокрема, за суб'єктами, що опосередковують застосування способів захисту, виділяють поняття судового захисту, що здійснюється судовими органами, під яким деякі автори розуміють спосіб забезпечення суб'єктивних прав і свобод, а також сукупність процесуальних дій, що спрямовані на захист честі й гідності, життя й здоров'я, особистої свободи й майна осіб від протиправних зазіхань.

З урахуванням різних підходів до поняття захисту прав для уточнення визначення захисту прав суб'єктів господарювання доцільно провести аналіз ознак, які найчастіше зустрічаються в літературі щодо такого поняття. У більшості визначень щодо зазначеного поняття називаються такі ознаки, як ціль, забезпеченість захисту уповноваженими державними органами, наявність певних способів захисту. Аналіз насамперед цих ознак становить інтерес для з'ясування сутності категорії захисту прав суб'єктів господарювання.

Однією з ознак захисту, що зустрічаються в науковій літературі, є мета, а саме - відновлення порушених прав, яка одночасно є й призначенням захисту, оскільки захист має значення тільки за умови можливості й бажання особи, чиї права порушені, відновити свої права, що обов'язково повинно бути здійснене при їхньому захисті. Утім необхідно враховувати той факт, що в деяких випадках відновлення порушених прав може призвести до небажаних для суспільства наслідків (зокрема, коли рішення про відновлення майнового права суб'єкта господарської діяльності приймається юрисдикційним органом відносно установи пенітенціарної системи), тому при досягненні мети захисту значущим є максимальне дотримання при цьому інтересів суспільства.

Друга ознака захисту прав - забезпеченість захисту вповноваженими державними органами - також зустрічається в багатьох визначеннях захисту, у тому числі й вищевказаних. При захисті прав суб'єктів господарювання ця ознака виявляється в тому, що органами, які уповноважені державою на забезпечення такого захисту, відповідно до законодавства України є: господарські й адміністративні суди України; органи прокуратури, Міністерства юстиції України, Державного комітету України з питань регуляторної політики й підприємництва, а також державні органи зі спеціальним статусом (податкові, органи захисту прав споживачів, охорони праці, Антимонопольного комітету та ін.).

З цього випливає, що захист в обраному аспекті забезпечується безліччю уповноважених осіб, які мають різну компетенцію, функції й завдання. При цьому заслуговує на увагу те, що для органів державної влади забезпеченість захисту прав суб'єктів господарювання є не стільки правом, скільки обов'язком, на що неодноразово зверталася увага в науковій літературі. Крім цього, особливість зазначеної ознаки полягає і в тому, що залежно від органу, що забезпечує захист, у науці конкретизуються форми такого захисту. Зокрема, виділяють судовий захист (здійснюється судовими органами), захист адміністративний (здійснюється відповідними органами державної влади), самозахист (здійснюється особою самостійно) та ін. Наприклад, адміністративний захист традиційно співвідноситься з прийняттям уповноваженим органом державної влади (посадовою особою) рішення за результатами розгляду заяви, скарги, клопотання заінтересованої у справі особи.

Ще однією з особливостей захисту прав суб'єктів господарювання є те, що такий захист може забезпечуватися, крім зазначених органів, також іншими особами, права яких також випливають із законодавства (наприклад, Господарського і Цивільного кодексів, Закону України "Про об'єднання громадян").

Викладене дозволяє підтвердити, що другою ознакою захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади є забезпеченість захисту вповноваженими органами й іншими особами.

Наступна ознака захисту прав полягає в наявності ряду способів, за допомогою яких уповноважені органи держави забезпечують захист. Серед таких способів законодавством передбачено: визнання права, визнання недійсними актів органів державної влади, стягнення заподіяних збитків, скасування актів, що суперечать закону, інші способи, які передбачені законом. Остання умова (вказівка на той або інший спосіб у законі) є обов'язковою при виборі способів захисту прав суб'єктів господарювання, що прямо випливає з п. 2 ст. 20 ГК України й нормативно-правових актів про статус органів, що уповноважені їх застосовувати.

З урахуванням викладеного закріплення в законодавстві способів захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади, застосування яких дозволяє досягти мети захисту, виступає третьою ознакою захисту в обраному аспекті.

Таким чином, ознаками захисту прав суб'єктів господарювання є: ціль захисту - відновлення порушеного права, забезпеченість захисту вповноваженими державними органами, а також закріплення в законодавстві способів захисту, що дозволяють досягти зазначеної мети. Наведені ознаки мають бути покладені в основу визначення захисту в обраному аспекті.

Для обгрунтування сутності захисту прав суб'єктів господарювання, окрім ознак зазначеного захисту, доцільно уточнити місце такого захисту в охоронних правовідносинах з урахуванням складу таких відносин, що, виходячи із загального вчення про правовідносини, включає суб'єкт, об'єкт і зміст.

Суб'єктом охоронних правовідносин, з одного боку, завжди є порушник суб'єктивного права. Наприклад, в охоронних правовідносинах, що виникли з приводу порушення права суб'єкта господарювання органом державної влади, таким порушником є зазначений орган (його посадова або службова особа). З другого боку, суб'єктом будь-яких охоронних правовідносин виступає держава, яка делегує свої повноваження, що забезпечують захист порушених прав, уповноваженим державним органам (суду, прокуратурі та ін.), про що йшлося вище. Це ілюструється, зокрема, тим, що рішення юрисдикційних органів виносяться від "імені України".

На відміну від суб'єктів охоронних правовідносин, суб'єктом захисту є безпосередньо суб'єкт господарювання, що ініціює захист своїх прав і обирає спосіб захисту.

Об'єктом охоронних правовідносин, як правило, є суб'єктивне право, що порушено. При захисті прав суб'єктів господарювання - це право суб'єкта господарювання, яке закріплене в законодавстві.

У змісті охоронних правовідносин виділяють права й обов'язки відповідних осіб (юридичний зміст) і фактичну поведінку, які уповноважена особа може, а зобов'язана - повинна здійснити (матеріальний або фактичний зміст, що складається з дозволеної поведінки уповноваженої й належної поведінки зобов'язаної особи). При цьому до юридичного змісту охоронних правовідносин, що виникають при порушенні права, входить насамперед суб'єктивне право суб'єкта господарювання - право на захист.

Фактичний зміст охоронних правовідносин становить, крім інших елементів, поведінка уповноваженої особи - суб'єкта господарської діяльності, що виражається в реалізації свого суб'єктивного права на захист, тобто якщо своєрідним поштовхом для виникнення правоохоронного відношення є факт правопорушення, то передумовою захисту виступає прояв суб'єктом господарювання ініціативи в реалізації свого права на захист, без якої не буде зазначеної діяльності уповноважених органів із захисту прав суб'єктів господарювання і відповідно -захисту.

Таким чином, оскільки прояв суб'єктом господарювання ініціативи в реалізації свого суб'єктивного права на захист є "забезпеченням" початку зазначеної діяльності, що здійснюється за допомогою застосування відповідних способів захисту з метою відновлення порушеного права, захист є частиною охоронних правовідносин, що виникли з приводу порушення права суб'єкта господарювання органом державної влади, і займає у них ту нішу, що відведена поведінці уповноваженого - суб'єкта господарювання.

Цей висновок вказує на доцільність використання в понятті захисту прав суб'єктів господарювання ключового слова "реалізація" відносно права такого суб'єкта на захист, оскільки саме в процесі реалізації цього права, що бере свій початок у момент звернення суб'єкта господарювання за захистом (шляхом подачі відповідної заяви або скарги), відбувається безпосереднє застосування способів захисту й досягається його мета - відновлення порушеного права.

Таким чином, захист прав суб'єктів господарювання - це система заходів (форм і способів діяльності), які здійснюються відповідно до закону суб'єктом господарювання як самостійно, так і через уповноважених осіб, і спрямовані на запобігання й усунення загроз порушення прав відповідних суб'єктів, усунення перешкод при здійсненні цих прав, відновлення порушених прав і правового статусу та залучення порушників до відповідальності. Необхідно відзначити, що інститут захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання має комплексний характер, оскільки форми, засоби, порядок правового захисту забезпечуються нормами як матеріального, так і процесуального права.

З урахуванням викладеного під захистом прав суб'єктів господарювання пропонується розуміти реалізацію суб'єктами господарювання права на захист за допомогою застосування спеціально уповноваженими особами або суб'єктом господарювання самостійно передбачених законом способів захисту з метою відновлення порушеного права. Суб'єкти господарювання повинні активно боротися з порушеннями закону з боку державних органів та захищати свої права, використовуючи всі можливості, які надані їм відповідним законодавством. Утім у цій справі існує чимало специфічних труднощів, у тому числі суто юридичного характеру, подоланню яких може сприяти використання поступового практичного досвіду та відповідного наукового забезпечення. Уточнюючи поняття механізму захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності, І. В. Головань сформулював їх як систему відповідних засобів, методів та техніко-юридичних прийомів, введення в дію яких забезпечується перш за все правовою роботою цих суб'єктів.

Таким чином, механізми захисту прав суб'єктів господарювання - це сукупність юридичних засобів, юридичних норм, що регулюють певні відносини, дій відповідних суб'єктів та юридичних засобів примусу, які в сукупності спрямовані на ефективне здійснення і захист господарських прав, що належать суб'єктам господарювання та забезпечують здійснення останніми господарської діяльності згідно з напрямами діяльності та положеннями законодавства.

При застосуванні методів та засобів захисту прав суб'єктів підприємництва існують певні особливості залежно від того, у процесі відносин з якими державними органами виникає необхідність у захисті прав.

Частина 2 ст. 20 ГК України закріплює, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Більше того, ст. 147 ГК України декларує: 1) майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом; 2) вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом; 3) збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону; 4) право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 ГК.

У свою чергу, серед способів захисту права власності можна виділити:

-речово-правові засоби захисту (віндикаційний і негаторний позови);

- зобов'язально-правові (при наявності зобов'язань, договірних відносин).

Форми захисту: судова, позасудова, самозахист, захист прав нотаріусом.

Щодо форм (способів забезпечення) правового захисту від неправомірних дій органів влади та посадових осіб цих органів, то можна виокремити такі:

1) адміністративну - полягає у зверненні до вищестоящого органу;

2) адміністративно-судову - полягає у зверненні до спеціалізованих судів з адміністративних прав у порядку адміністративного судочинства.

Щодо форм правового захисту у відносинах з іншими суб'єктами права, то можна відокремити:

- загально-судовий порядок - полягає у зверненні до господарського суду або суду загальної юрисдикції;

- договірний захист-у вигляді застережень, полягає у захисті прав відповідних суб'єктів господарювання при складанні проекту договору, його підписанні, виконанні належним чином та примусу щодо виконання.

Гарантії держави щодо захисту прав суб'єктів господарювання можна розділити на: загальні; майнові.

Загальні гарантії полягають у тому, що гарантують усім господарюючим суб'єктам незалежно від форми власності рівні права і створюють рівні можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Майнові гарантії права суб'єктів господарювання полягають у тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканність майна України та забезпечує захист права їх власності.

Право на захист - це передбачена законодавством можливість правомочної особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки.

Право на захист не можна звужувати тільки до можливості звернутися з вимогою захисту права до відповідних державних органів. Право на захист в його матеріально-правовому значенні являє собою можливість застосування щодо правопорушника заходів примусового впливу.

При цьому заходи примусу включають у себе, по-перше, можливість уповноваженої особи використовувати дозволені законом засоби власного примусового впливу на правопорушника, здійснювати самозахист прав.

По-друге, можливість застосування безпосередньо самою уповноваженою особою юридичних заходів оперативного впливу на правопорушника, тобто оперативних санкцій.

По-третє, можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних державних органів або громадських організацій з вимогою примусу зобов'язаної особи до певної поведінки.

Якщо покласти в основу класифікації способів захисту результат, на який розраховано їх застосування, то всі універсальні способи захисту (які можуть бути застосовані для захисту, як правило, будь-якого майнового права) для зручності аналізу можуть бути розподілені на такі групи:

1. Правопідтверджувальні способи, до яких належать: а) визнання права; б) присудження до виконання обов'язку в натурі; в) незастосування судом акта державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону; г) припинення або зміна правовідношення.

2. Способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права, до них належать: а) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсним акта державного органу або органу місцевого самоврядування; б) самозахисту права; в) стягнення неустойки.

Мета застосування вказаних способів захисту полягає в тому, щоб примусити або спонукати порушника припинити дії, що порушують майнові права суб'єктів господарювання, або попередити такі дії. Саме з цією метою здійснюються, наприклад, масові звернення до господарських судів юридичних осіб, що виступають як платники податків, із позовами про визнання недійсними актів податкових органів про застосування до них фінансової відповідальності за різноманітні порушення податкового законодавства. Такі позови надаються і у випадках, коли згідно з актом податкового органу вже здійснено часткове списання грошових коштів з рахунків організацій.

3. Способи захисту прав, застосування яких має на меті відновлення порушеного права та/або компенсацію збитків, що понесені у зв'язку з порушенням права. Такий результат може бути досягнутий шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права; визнання оскаржуваної угоди недійсною та застосування наслідків ЇЇ недійсності, відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди. Із указаних способів захисту прав найбільш універсальним є відшкодування шкоди, спричиненої порушенням права. Надаючи особі, чиє право було порушене, можливість вимагати від порушника відшкодування не тільки понесених втрат, а й витрат, які вона може здійснити для відновлення порушеного права як одного з елементів реальної шкоди, законодавець тим самим відкрив можливість для широкого використання абстрактного способу визначення збитків у зобов'язальних відносинах. Цей метод визначення збитків значно полегшує доказування їх обсягу, оскільки в його основі лежить порівняння договірної ціни невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання з ціною на товар (роботи, послуги), що існувала на ринку у встановлений момент, тобто поточною ціною. Від кредитора не вимагається пред'явлення доказів, що підтверджують укладання ними договору, який замінює договір, не виконаний боржником.