Господарське право - Задихайло Д.В. - 4. Форми господарсько-правової відповідальності. Порядок та строки застосування господарсько-правових санкцій

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. У юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій1, формами господарсько-правової відповідальності є: відшкодування збитків; сплата неустойки; конфіскація як вид господарсько-правових санкцій; господарсько-адміністративні штрафи; оперативно-господарські санкції; планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції; господарсько-організаційні санкції. У ГК України законодавець закріпив лише чотири форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому проявами адміністративно-господарських санкцій, відповідно до ГК, є санкції майнового характеру (вилучення майна/ прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулювання ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

Правовим засобом відповідальності у сфері господарювання є господарські санкції як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання. Водночас слід зазначити, що питання щодо співвідношення понять "господарсько-правова відповідальність" та "господарсько-правові санкції" є дискусійним1.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, у тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих унаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правові санкції можна класифікувати за різними ознаками, зокрема:

1. За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну).

2. За критерієм безпосередньої спрямованості - на майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції").

3. За характером порушених відносин - на: а) санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб'єктами господарювання (сплата неустойки або оперативно-господарські санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб'єктом господарювання (планово-госпрозрахункові санкції, адміністративно-господарські санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків).

4. Залежно від виду порушених відносин - на: санкції, що застосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські) і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністративно-господарські санкції).

5. Залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють: відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства; відповідальність у сфері капітального будівництва; відповідальність у галузі зовнішньоекономічної діяльності; відповідальність у галузі транспорту; відповідальність на ринку цінних паперів та ін.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як ГК України (статті 224 - 229), так і ЦК України (статті 623 - 624, глава 82), численними законами, у тому числі Законом України від 06.04.2000 р. "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів".

Можна виокремити переваги та недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності.

До переваг, зокрема, можна віднести такі:

а) є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних);

б) передбачається законом, а, отже не потребує спеціальної згадки про неї в договорі.

Недоліком є складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності:

а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими);

б) необхідно довести наявність усіх чотирьох елементів: складу правопорушення - протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається ст. 225 ГК України. Зокрема це: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, що визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, має право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків (за порушення зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виявилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна (ч. 2 ст. 322 ГК); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом.

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру: а) у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги; б) у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

КМУ можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог ст. 196 ГК та статей 543 - 544 ЦК (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК України встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або мають бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку. Передусім це штрафні санкції (неустойка). Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскільки законодавець по-різному її визначає: 1) неустойка в широкому розумінні - традиційне визначення, що передбачається ЦК України (статті 549 - 552, 624); 2) штрафні санкції - поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі, в ГК України - (статті 230 - 234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неустойку, штраф, пеню.

Аналіз згаданих положень ГК і ЦК дозволяє зробити висновок про змістовну ідентичність понять неустойки за Цивільним кодексом і штрафних санкцій за Господарським кодексом.

Неустойка (штрафні санкції) - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Перевагами штрафних санкцій (неустойки) є: швидкість (скорочений строк позовної давності - шість місяців) та зручність застосування (незалежно від наявності збитків). Серед недоліків можна вказати обмежену сферу застосування - лише договірні відносини.

Види неустойки (штрафних санкцій): 1) за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно-договірна (передбачається в законі, і розмір її коригується договором у межах, не заборонених законом); 2) за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - у частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки). Цивільним законодавством передбачається штрафна неустойка, якщо інше не визначено законом та договором (ч. 2 ст. 552). Водночас ГК закріплює традиційне (таке, що передбачалося ще в ЦК УРСР і широко застосовується в зарубіжному законодавстві) правило, відповідно до якого загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 232 ГК).

Форми неустойки (штрафних санкцій): 1) у процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежно від строку прострочення (наприклад, 20 % вартості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості); 2) у процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1 % від несплаченої суми за кожний день прострочення); 3) у твердій сумі (застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці); 4) у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. ГК України (ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу); 2) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Оперативно-господарські санкції-це передбачені законодавством заходи економічного впливу кредитора на господарюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.

Характерні риси цих санкцій: 1) застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах; застосовуються на розсуд кредитора; передбачаються законом або договором; мета застосування - захист інтересів кредитора; виражаються переважно у заходах організаційного характеру; 2) юридичні підстави застосування - договір; фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України: одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності - у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунка боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Планово-госпрозрахункові санкції-це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта у зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань: 1) підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії; 2) позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання; 3) виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням державних стандартів (ДСТ), державних будівельних норм та правил (ДБНТЇ); 4) віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні господарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції застосовуються самим суб'єктом господарювання - правопорушником а у разі, якщо він цього не зробить, компетентними органами, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій: юридичні - закон; фактичні - протиправна поведінка.

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій: 1) застосовуються у вертикальних відносинах; юридичні підстави застосування - закон (у т. ч. гл. 27 ГК), фактичні - неправомірна поведінка; 2) відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України; 3) порядок застосування - здебільшого адміністративний (за рішенням компетентних органів), у ряді випадків - судовий; 4) у разі застосування санкцій законом (у т. ч. ст. 249 ГК) передбачаються гарантії прав суб'єктів господарювання, зокрема: а) право на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому законом порядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій; 5) спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господарювання, що застосовуються компетентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках.

До них належать: 1) обмеження або призупинення діяльності господарюючого суб'єкта до усунення виявлених у його діяльності недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил - ст. 246 ГК); 2) призупинення дії ліцензії (патенту); 3) скасування ліцензій (ст. 21 Закону України від 01.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"); 4) скасування державної реєстрації (ст. 248 ГК); 5) примусова реорганізація (у зв'язку з допущеним суб'єктом підприємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару - монополістичного правопорушення - частини 3 - 5 ст. 40 ГК); 6) застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК); 7) припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК); 8) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання (ст. 243 ГК); 9) застосування індивідуального режиму ліцензування; 10) примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).

Механізм застосування господарсько-організаційних санкцій залежить від їх різновиду: а) адміністративний порядок (за рішенням компетентних органів) передбачений щодо більшості санкцій, у т. ч. таких, як: тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; примусова реорганізація; б) судовий порядок - передбачається щодо скасування відомостей державної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно-майновими санкціями є передбачені законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовуються компетентними державними органами (щодо конфіскації - судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: господарсько-адміністративний штраф; господарська конфіскація; безоплатне вилучення майна з метою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Господарсько-адміністративний штраф - це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання-право-порушником у передбачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу:

- у процентному або кратному відношенні до суми порушення;

- у певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штраф застосовується: а) лише у вертикальних відносинах; б) за постановою компетентних органів (антимонопольних - за порушення антимонопольного та конкурентного законодавства, санітарно-епідеміологічної служби - за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами - за порушення державної дисципліни цін і т. ін.; в) без дотримання претензійного порядку;

г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава);

д) юридична підстава - закон.

Конфіскація - це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації: 1) визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208 ГК); 2) здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності (ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність); 3) у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в деяких інших випадках; 4) у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, відповідно до ст. 253 ГК, підлягає безоплатному вилученню до Державного бюджету України прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення ст. 29 (зловживання монопольним становищем на ринку), ст. 30 (укладення антиконкурентних угод) і ст. 32 (актів недобросовісної конкуренції); 5) у сфері оподаткування; так, відповідно до ст, 240 ГК, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон; фактичні підстави - протиправна поведінка, а у випадку виконання зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, - ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо).

До конфіскації подібний такий різновид адміністративно-господарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що неправомірно виготовлене чи неправомірно використовується, з метою його знищення. Можливість застосування подібних заходів впливу на правопорушника передбачена конкурентним законодавством (ст. 254 ГК; ст, 25 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції", ст. 9 Закону України від 17.01.2002 р. "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування").

Так, відповідно до ст. 254 ГК і ст. 25 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому Урядом порядку застосовується у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Згідно із Законом України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (ст. 9) до порушників порядку здійснення такої діяльності можуть бути застосовані додаткові заходи, у тому числі опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчитування, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог зазначеного Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відповідають встановленим законом вимогам. Порядок вилучення регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 675.

Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків: 1) строків позовної давності, передбачених ЦК (гл. 19) та ГК (ч. 8 ст. 269, частини 2 - 6 ст. 315, ч. З ст. 322, ч. 5 ст. 324) - у разі застосування судового (претензійно-позовного) порядку; 2) спеціальних строків, що встановлюються ГК та/або спеціальними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГК України), заходів відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (ст. 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції").