Господарське право - Задихайло Д.В. - 2. Поняття, ознаки та напрями інноваційної діяльності

Інноваційні процеси і пов'язані з ними трансформації відбуваються завдяки функціонуванню сукупності підприємств, організацій та установ, які здійснюють розробку, впровадження або використання і комерціалізацію інноваційних продуктів і забезпечують успішну реалізацію інноваційних проектів на кожній їх стадії. У їхній єдності та взаємозв'язку з урахуванням правових, фінансових, організаційних і соціальних аспектів вони утворюють структуру, що має назву національної інноваційної системи.

Організацією з питань економічних зв'язків та розвитку були проведені дослідження з визначення змісту поняття національної інноваційної системи, в результаті яких до неї були віднесені інститути, що індивідуально та у взаємодії один з одним зумовлюють розвиток і поширення нових технологій у межах конкретної держави: інноваційні та виробничі компанії, університети, дослідницькі лабораторії, технологічні концерни, технопарки і бізнес-інкубатори. Інша частина національної інноваційної системи охоплює комплекс інститутів правового, фінансового й соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають міцні національні корені, традиції, політичні й культурні особливості1. Метою функціонування національної інноваційної системи визнається забезпечення стійкого розвитку економіки країни на підставі ефективного використання інтелектуального потенціалу, генерації, поширення й реалізації нових знань.

Національна інноваційна система як категорія системного порядку характеризується структурованістю, цілісністю, відокремленістю, підпорядкуванням загальній меті стимулювання, забезпечення й поширення інноваційних трансформацій. Системний характер поняття національної інноваційної системи означає, що технологічний розвиток розглядається не у вигляді однобічно спрямованих причинно-наслідкових зв'язків, що ведуть від науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт до інновацій, а й як процес взаємодії та зворотних зв'язків між усім комплексом економічних, соціальних, політичних, організаційних та інших факторів, які визначають створення інновацій2. Національна інноваційна система не лише охоплює сферу, яка генерує нові знання та доводить їх до стану практичного застосування чи впровадження, а й виступає механізмом реалізації інтелектуального капіталу держави.

Таким чином, національна інноваційна система, з одного боку, є генератором нових знань та виконує трансформаційну функцію - забезпечує їх доведення до стану інноваційних продуктів та інновацій, а з другого - нею самостійно визначаються напрями інноваційних процесів, активність і результативність інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

Інноваційні відносини, що складаються у зв'язку зі створенням, розповсюдженням та реалізацією інновацій, становлять ядро всієї системи відносин, які виникають в інноваційній сфері, однак не вичерпують їх, між підсистемами національної інноваційної системи встановлюються функціональні зв'язки, які набувають об'єктивації у вигляді відносин між її суб'єктами, спрямованих на вирішення різних питань організації та здійснення інноваційної діяльності.

Відносини, що пов'язані з розробкою, створенням, комерціалізацією та впровадженням інноваційних продуктів як інновацій, складаються в рамках національної інноваційної системи на кількох рівнях:

1) на рівні здійснення інноваційної діяльності (реалізації інноваційного циклу);

2) на рівні функціонування інноваційної інфраструктури;

3) на рівні функціонування інноваційного ринку. Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням національної інноваційної системи, охоплюють:

1) відносини, які виникають під час реалізації інноваційного циклу;

2) відносини, які виникають при взаємодії з інноваційною інфраструктурою;

3) відносини, які складаються на інноваційному ринку. Центральну ланку в межах національної інноваційної системи,

безумовно, становлять відносини, що виникають протягом здійснення інноваційного циклу. Економічною наукою під "інноваційним циклом" розуміється певна послідовність етапів життєвого циклу інновацій. Найчастіше виділяють такі стадії інноваційного циклу: 1) фаза генерації ідеї; 2) фаза комерціалізації; 3) фаза використання та аналізу результатів1. За детальнішого підходу протягом періоду перетворення ідеї в інноваційний товар виокремлюють стадії фундаментальних та прикладних досліджень, інжинірингу, дрібносерійного виробництва, випробувань, серійного виробництва2.

Відносини, що виникають упродовж здійснення інноваційного циклу, досить різноманітні. Вони складаються щодо різних об'єктів, між різними суб'єктами, тобто характеризуються багатооб'єктністю та неоднорідним суб'єктним складом. Протягом окремо взятого інноваційного процесу виникають, зокрема, відносини щодо створення об'єктів права інтелектуальної власності, відносини щодо доведення об'єктів права інтелектуальної власності до стану інноваційних продуктів, відносини щодо безпосереднього їх впровадження як інновацій у виробничій сфері.

Відзначена неоднорідність відносин, що виникають протягом здійснення інноваційного циклу, пов'язана із особливостями змісту та здійснюванням самого інноваційного процесу. Його реалізація забезпечується та опосередковується здійсненням низки видів діяльності, кожний з яких має власний предмет і завдання, а саме: науковою та науково-технічною діяльністю; патентно-ліцензійною діяльністю, інноваційною діяльністю; господарською діяльністю із впровадження інноваційних продуктів у власне виробництво та/або власну господарську діяльність (її можна визначити як інноваційно-виробничу або інноваційно-впроваджувальну діяльність).

Таке співвідношення інноваційного циклу та видів діяльності, що опосередковують його здійснення, дозволяє надати визначення інноваційної діяльності з різних позицій, а саме: за вузького та широкого підходу.

Інноваційна діяльність у вузькому значенні становить діяльність, пов'язану зі створенням та оформленням інноваційного продукту, його комерціалізацією та підготовкою до впровадження як інновації у сфері суспільного виробництва з метою отримання нової або суттєво удосконаленої продукції, надання інноваційних робіт, послуг, а також підвищення техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності, виробничого процесу та/або з метою досягнення соціального ефекту. За такого підходу вона становить лише один із видів діяльності, що опосередковує реалізацію інноваційного циклу, який завершується випуском інноваційної продукції, наданням інноваційних послуг, упровадженням інноваційних технологій, а також створенням інноваційного виробництва в межах інноваційно-впроваджувальної (інноваційно-виробничої) діяльності. Різновидом інноваційної діяльності є господарська діяльність із впровадження інноваційних продуктів (інноваційно-впроваджувальна (інноваційно-виробнича) діяльність) у власне виробництво та/або власну господарську діяльність із випуском нової та/або інноваційномісткої продукції (робіт, послуг), заснуванням нових виробничих потужностей, що ґрунтуються на реалізації інновацій.

Із позиції широкого тлумачення інноваційної діяльності вона охоплює повний інноваційний цикл від винайдення, розроблення певної ідеї та її оформлення як об'єкта права інтелектуальної власності до отримання нової (удосконаленої) продукції від її впровадження, то до її складу слід відносити ще й наукову та науково-технічну діяльність, патентно-ліцензійну та інноваційно-впроваджувальну (інноваційно-виробничу) діяльність.

Законодавче визначення інноваційної діяльності міститься у декількох нормативно-правових актах. Згідно зі ст. 325 ГК інноваційною є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм із тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Інноваційна діяльність відповідно до ч. З п. 1 ст. 1 Закону України "Про інноваційну діяльність" розглядається як діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок та зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Згідно зі ст. З Закону України "Про інвестиційну діяльність" інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності, здійснюваної з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу, що включає: випуск і поширення принципово нових видів техніки й технології; прогресивні міжгалузеві структурні зміни; реалізацію довгострокових науково-технічних програм із тривалими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку й упровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Слід звернути увагу, що наведені дефініції поняття "інноваційна діяльність" містять певні відмінності, зокрема: щодо кола суб'єктів, об'єктів інноваційної діяльності, щодо обов'язкової наявності при здійсненні останньої інвестиційної компоненти діяльності. Однак принципова відмінність полягає у самому підході до визначення інноваційної діяльності. Стаття 327 ГК вказує на таку ознаку інноваційної діяльності, як інвестування наукових досліджень і розробок. При цьому слід виходити з розуміння інвестицій згідно із Законом України "Про інвестиційну діяльність" як всіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності. Зазначена норма надає підстави для включення до складу інноваційної діяльності ще й стадії фундаментальних та прикладних досліджень, а також проведення науково-технічної діяльності. Визначення ж інноваційної діяльності у Законі України "Про інноваційну діяльність" ґрунтується на вузькому підході, оскільки до неї не включаються стадії фундаментальних та прикладних досліджень, а інноваційною діяльністю визнається діяльність, що спрямована саме на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.

Таким чином, законодавчі дефініції інноваційної діяльності діаметрально різняться у головному - у підході до їх визначення: у ГК закріплено широкий, а у Законі України "Про інноваційну діяльність" - вузький підхід.

Правове визначення інноваційної діяльності вимагає не лише проведення системного аналізу законодавчих дефініцій цього терміна, які закріплені в ГК та спеціальних нормативно-правових актах, а й урахування її природи та основних її ознак. Узагальнюючи правові та економічні характеристики інноваційної діяльності, можна виділити такі ознаки інноваційної діяльності: 1) основний предмет діяльності полягає в організації та здійсненні робіт з доведення наукових досліджень і розробок, результатів інтелектуальної діяльності до стану практичного використання, їх комерціалізація та впровадження (реалізація) у виробництво й соціальну сферу; 2) другорядним видом діяльності виступає інвестиційна діяльність, оскільки необхідною умовою розроблення та реалізації нових результатів інтелектуальної діяльності виступає фінансування реалізації інноваційного проекту з їх впровадження та використання, інвестування грошових коштів у нематеріальні об'єкти; 3) об'єктом є нематеріальні блага - результати інтелектуальної діяльності (результати наукових досліджень і розробок), які впроваджуються як інновації; 4) один із результатів її здійснення полягає у підвищенні конкурентоспроможності суб'єктів господарювання та продукції, що ними випускається на базі реалізації інновацій; 5) наслідком здійснення такої діяльності виступають позитивні соціально-економічні зрушення.

У частині 2 ст. 327 ГК визначені основні напрями інноваційної діяльності, до яких належать: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Зазначені напрями фактично розкривають можливі форми реалізації інновацій. Однак напрями інноваційної діяльності можуть бути встановлені й за галузями господарства, видами та об'єктами господарської діяльності, в які впроваджуються інновації. За таким підходом визначаються пріоритетні напрями інноваційної діяльності. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" до стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні в 2011-2021 роках віднесено: освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії; освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа - і суднобудування, озброєння та військової техніки; освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій; технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу; впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики; широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища; розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки.

Отже, з урахуванням викладеного інноваційна діяльність як об'єкт правового регулювання може бути визначена як діяльність із розроблення, створення на підставі об'єктів права інтелектуальної власності інноваційних продуктів, готових до безпосереднього впровадження (реалізації) в умовах конкретного виробництва чи господарської діяльності, а також їх комерціалізації та впровадження як інновацій у виробництві та соціальній сфері, що здійснюється на основі реалізації інвестицій, з отриманням нової або суттєво удосконаленої продукції, виконанням інноваційних робіт, наданням інноваційних послуг, а також підвищенням техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу.