Закон України "Про судоустрій і статус суддів" - Теліпко В.Е. - Стаття 6. Самостійність судів

1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди в незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

2. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не е учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.

3. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

4. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

Самостійність судів і незалежність суддів є необхідною умовою для здійснення судами правосуддя на засадах верховенства права, захисту гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Самостійність судів означає:

суди у своїй діяльності нікому не підзвітні і мають для здійснення функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи або органу;

вирок, рішення, ухвала, постанова суду, які набрали законної сили, мають силу закону по конкретній справі і обов'язкові для виконання усіма і на всій території держави;

діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльності суду, а лише сприяє їй.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об'єктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя судді не залежать від органів законодавчої і виконавчої влади, органів державного управління, службових осіб, громадських організацій, партій і рухів, від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, від вищестоящих судів.

Незалежність суддів при розгляді конкретних справ має забезпечуватися і в самому суді. Непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів та керівників суду є неприпустимим.

Ніхто не вправі вказувати судді, як слід оцінити ті чи інші обставини справи, примусити його постановити те чи інше судове рішення.

У випадку коли апеляційна або касаційна інстанція скасовує судове рішення і направляє справу на новий судовий розгляд, вона не вправі вказувати суду, яке судове рішення повинно бути постановлено при повторному розгляді справи (наприклад, як кваліфікувати злочин, яке призначити покарання або яку вимогу позивача слід задовольнити чи відхилити тощо). Ці питання є компетенцією виключно суду, який буде розглядати справу по суті.

При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю виходячи при цьому з обставин справи і підпорюючись лише вимогам закону.

Підкорення суддів лише закону полягає в тому, що розгляд справи відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Ніякі посилання на доцільність, вказівки і клопотання, від кого 6 вони не виходили, не звільняють суддів від обов'язку точно застосувати закон до обставин конкретної справи. Судові рішення, які ними ухвалюються, мають базуватися на аналізі всіх доказів у сукупності.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону взаємопов'язані, оскільки відсутність вимоги до суддів про дотримання закону при здійсненні правосуддя призвела б до сваволі. Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, суддя, приймаючи рішення у конкретній справі, повинен керуватися законом виходячи з власного розуміння та переконання, які мають ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні справи (див. п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів").

Законодавством встановлено адміністративну відповідальність за прояви неповаги до суду, наприклад, за ухилення від явки в судове засідання, непідкорення розпорядженню головуючого в судовому засіданні, невжиття заходів по виконанню окремої ухвали (постанови) суду (ст. 1853 КУпАП).

Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду є злочином проти правосуддя і тягне за собою кримінальну відповідальність за ст.382КК.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів" зазначається, що нерідко органи виконавчої влади намагаються контролювати діяльність судів: приймають рішення, якими зобов'язують суди посилити боротьбу зі злочинністю. Є спроби втручання з боку представників законодавчої і виконавчої влади у вирішення конкретних судових справ і призначення покарань. Трапляються випадки тиску на суддів шляхом погроз, шантажу, застосування до них насильства у зв'язку зі здійсненням правосуддя.

Втручання у здійснення правосуддя і вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність.

Зокрема, згідно з кримінальним законодавством втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення є злочином проти правосуддя (ст. 376 КК).

Під втручанням в діяльність судді розуміють вказівки, вимоги, погрози, обіцянки різних вигод, критику судді в засобах масової інформації до вирішення справи тощо з метою схилити його до ухвалення бажаного судового рішення або до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій.

Передбачено також кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо судді, умисне знищення або пошкодження його майна, посягання на його життя або здійснення таких самих дій щодо близьких родичів судді у зв'язку з його діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя (ст. 377,378,379 КК).

Положення про самостійність судів і незалежність суддів спрямовано на забезпечення таких умов, в яких суд зміг би мати реальну можливість приймати відповідні рішення без стороннього втручання, тиску або іншого впливу зовні, на підставі приписів закону.

З огляду на це істотне значення має встановлення гарантій самостійності судів і незалежності суддів. Вони передбачені Конституцією України (ст. 126), Законом "Про судоустрій і статус суддів".

Професійні судді не можуть брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-яку іншу посаду, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Це конституційне положення про несумісництво (ч. 2 ст. 127 Конституції) спрямовано на гарантування незалежності суддів при здійсненні правосуддя.

Право судді подати заяву про відставку є засобом забезпечення незалежності судді і його самостійності при здійсненні правосуддя, оскільки відставка судді - це почесне залишення посади за власним бажанням, або у зв'язку з закінченням строку повноважень, або досягненням 65-річного віку, або за станом здоров'я. Право на відставку має суддя" який працював на посаді не менше 20 років. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі самі гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна, допомога і, за його вибором, щомісячне грошове утримання на умовах, передбачених Законом "Про судоустрій і статус суддів", або пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону "Про державну службу".

Гарантією правового становища суддів є й особливий механізм реалізації підстав звільнення у всіх випадках, передбачених ч. 5 ст. 126 Конституції: рішення про звільнення приймається лише після відповідного розгляду питання органом, яким суддя був наділений повноваженнями, тобто відповідно Верховною Радою України та Президентом України.

За вчинення дисциплінарного проступку суддя притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, передбаченому розділом VI цього Закону. У разі вчинення суддею злочину він притягається до кримінальної відповідальності.

Гарантіями самостійності судів і незалежності суддів є їх незмінюваність та недоторканність.

Порядок судочинства, яке відповідно до процесуального закону (КПК, ЩІК, ГПК) здійснюється в умовах гласності, безпосереднього, повного і всебічного дослідження усіх обставин судової справи, рівності суддів при постановленні судового рішення, права оцінювати докази, не будучи пов'язаними висновками органів дізнання та досудового слідства, прокурора, думкою осіб, які беруть участь у справі, відсутності у апеляційної і касаційної інстанцій права при скасуванні судового рішення і направленні справи на новий судовий розгляд наперед вирішувати питання про характер висновків, які мають бути зроблені судом першої інстанції, є процесуальною гарантією незалежності суддів.

Такою гарантією є й порядок постановлення судового рішення. Воно ухвалюється у нарадчій кімнаті - окремому приміщенні, в якому ніхто, крім суддів, які беруть участь у розгляді справи, не вправі перебувати. Забороняється розголошувати міркування, що висловлювалися суддями в нарадчій кімнаті. Порушення таємниці наради суддів є безумовною підставою для скасування вироку, рішення, ухвали, постанови суду.

Відповідно до ст. 130 Конституції держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів. Видатки на утримання судів у державному бюджеті визначаються окремо.

У системі гарантій незалежності суддів важливим є належне соціальне забезпечення останніх. Воно передбачено цим Законом (див. коментар до ст. 129 Закону).

Функціонування органів суддівського самоврядування, які утворюються у відповідності з розділом VIII цього Закону для колективного вирішення професійними суддями питань внутрішньої діяльності судів, таких як організаційне забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей та інші питання, що безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя, також є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Про форми діяльності органів суддівського самоврядування див. розділ VIII цього Закону.

Заходи державного захисту суддів від перешкоджання виконанню покладених на них обов'язків і здійсненню наданих їм прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно суддів та їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю суддів, встановлені Законом "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. Близькими родичами суддів відповідно до ст. 2 вказаного Закону є батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, бабка, онуки.

У разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання, вживаються заходи особистої охорони судді, його близьких родичів, житла і майна або інші спеціальні заходи, що передбачені вказаним Законом.

Заходи безпеки вживають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ за рішенням голови відповідного суду. У випадку надходження заяви або усного повідомлення судді, за наявної загрози його життю, здоров'ю, житлу чи майну або його близьким родичам, чи їхньому майну, голова суду зобов'язаний негайно прийняти постанову (ухвалу) про застосування заходів безпеки (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві".

За наявності підстав, передбачених законом, заходи вживаються щодо забезпечення безпеки як професійних суддів, так і народних засідателів та присяжних.

Як було відзначено вище, однією з гарантій самостійності судів є незалежність судової влади. Структура незалежності судової влади може бути представлена двома рівнями - зовнішнім і внутрішнім.

Зовнішній рівень незалежності містить політичну й соціально-економічну незалежність. Рівень політичної незалежності зумовлено суспільно-політичним становищем, в якому реалізується судова діяльність. Реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, громадських рухів чи їх лідерів на судову владу. Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності й політичного плюралізму. Указаний рівень незалежності знаходить своє відбиття у Законі України "Про судоустрій і статус суддів", який закріплює, що всі державні органи, установи, організації, органи місцевого й регіонального самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

Забезпечення прогресивних перетворень у напрямку побудови правової держави потребує й соціально-економічної незалежності судової влади. Цей рівень незалежності гарантується особливим порядком фінансування судів, матеріальним і побутовим забезпеченням суддів та їх соціальним захистом.

Згідно коментованого Закону суддям гарантується заробітна плата, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та ін. їм надається щорічна відпустка. Не пізніше ніж через шість місяців після обрання суддя, який потребує покращання житлових умов, забезпечується упорядкованим житлом - окремою квартирою або будинком. У разі незабезпечення Судді житлом у вказані строки суд за рахунок Державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами й передати судді в користування.

Суддя та члени його сім'ї мають право на безоплатне медичне обслуговування в державних установах охорони здоров'я.

Життя і здоров'я судді підлягає обов'язковому державному страхуванню за рахунок Державного бюджету на суму десятирічного утримання за останньою посадою.

Внутрішній рівень незалежності судової влади містить три складники: по-перше, це процедура здійснення судової влади; по-друге, статусні гарантії суддів; по-третє, побудова судової системи. Характеризуючи цей рівень, відзначимо, що процедура здійснення судової влади має бути захищеною від будь-якого втручання, повинна мати необхідні умови для справді незалежного розгляду справ по суті.

Правовими гарантіями режиму незалежного здійснення судової влади є передусім Закон України "Про судоустрій і статус суддів", чинне цивільно, кримінально, господарсько, адміністративно-процесуальне та інше законодавство. Вони передбачають відповідальність за втручання в діяльність суду, таємницю нарадчої кімнати суддів і заборону вимагати її розголошення. Судді не зобов'язані давати будь-які пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в провадженні, а також давати їх для ознайомлення інакше як у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом.

Норми цивільно -, кримінально -, господарсько -, адміністративно-процесуального законодавства, що належать до загальних положень, а також регулюють провадження в судових стадіях процесу, закріплюють в тій чи в іншій мірі гарантії незалежності суддів. Усі вони забезпечують рух справи в раніше визначеному законом напрямку, виключають ексцеси, встановлюють процесуальні санкції за невиконання закону і тим самим створюють умови, що дозволяють суддям розглядати й вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази, незалежно від будь-яких впливів.

Статусні гарантії суддів передбачають: (а) особливий порядок зайняття посади, переводу на іншу, звільнення з посади й вичерпний перелік підстав звільнення суддів; (б) особливий порядок їх притягнення до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності; (в) гарантії стосовно матеріального, побутового, житлового забезпечення суддів; (г) пільги щодо соціального Й пенсійного їх забезпечення; (д) статусні гарантії суддів у відставці та ін.

Судоустрійні складники незалежності судової влади визначають принципи побудови судової системи, порядок і строки обрання та призначення суддів. Існуючий порядок формування суддівського корпусу е оптимальним. Він забезпечує незалежність носіїв судової влади Й дозволяє виключити вплив на суддів з боку місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування. Принцип незалежності судових органів вимагає від них забезпечення справедливого провадження судового розгляду й дотримання прав сторін.