Закон України "Про судоустрій і статус суддів" - Теліпко В.Е. - Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах

1. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

4. У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом.

5. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Принцип державної мови судочинства є одним з функціональних принципів судочинства.

Судочинство в Україні в більшості випадків здійснюється державною (українською) мовою. Це означає, що розгляд доказів, виступи сторін та інших учасників процесу, судові протоколи й рішення складаються українською мовою. У місцях компактного проживання громадян іншої національності судочинство може проходити також рідною мовою більшості населення даної місцевості, а у місцях компактного проживання декількох груп національностей, жодна з яких не становить більшості населення цієї місцевості, судочинство поряд з державною може здійснюватися мовою, прийнятною для населення даної місцевості (за винятком цивільного судочинства). Це, у свою чергу, вимагає від судді володіння державною мовою, а також мовою, якою здійснюється судочинство в тому суді, у який його призначено (обрано) на посаду.

Зазначений принцип передбачає також гарантії прав учасників судового процесу, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство. Зокрема, особам, які беруть участь у розгляді справи і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користуватися рідною мовою - робити заяви, давати пояснення і свідчення, заявляти клопотання та ін. До зазначених осіб належать: підсудний, потерпілий, їх законні представники, цивільні позивач і відповідач, їх представники - у кримінальних справах; у господарських справах - сторони, треті особи, заінтересовані особи та їх представники.

Такою, що не володіє мовою провадження судочинства, визнається особа, яка не розуміє або погано розуміє цю мову та не може вільно розмовляти нею.

Особам, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: 1) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи й участь у судових засіданнях через перекладача; 2) право виступати в суді рідною мовою; 3) слідчі й судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, за їх вимогою, а обвинуваченому - у будь-якому випадку в письмовому перекладі його рідною або іншою мовою, якою він володіє; 4) залучення до участі в судовому процесі перекладача за рахунок держави (за винятком господарського судочинства, де витрати на це при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові в позові - на позивача).

Процесуальне законодавство гарантує реалізацію права користування рідною мовою не тільки в суді першої інстанції, а й у вищих судах.

Кожен має право виступати в суді рідною мовою. Крім цього, вони вправі користуватися послугами перекладача.

Це положення обумовлює вирішення таких важливих питань правосуддя, як доступність суду для населення, забезпечення учасникам судового розгляду справи рівних можливостей щодо здійснення прав та виховний вплив судового розгляду.

Особами, зазначеними у ч. з коментованої статті, є підсудний, потерпілий, їх законні представники, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники у кримінальних справах (а у розгляді суддею подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, скарг на рішення слідчого - також підозрюваний, обвинувачений, захисник); у цивільних і господарських справах - сторони, треті особи, заінтересовані особи та їх представники.

Право давати показання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, мають також свідки. Експерт також вправі складати висновок рідною мовою або мовою, якою він володіє.

Такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, вважається особа, яка не розуміє або погано розуміє звичайну розмовну мову, не вміє вільно нею розмовляти.

Обов'язок залучити до участі в судовому процесі перекладача покладається на суд, який розглядає справу. Питання про те, чи володіє особа мовою, суд вирішує на власний розсуд, проте він повинен врахувати думку відповідної особи щодо необхідності участі у справі перекладача. Порушення судом вимог щодо необхідності участі у судочинстві перекладача може призвести до того, одо судове рішення буде скасовано як незаконне.

Особа, яка залучається до участі в розгляді справи як перекладач, повинна вільно володіти мовою, якою розмовляє учасник судового процесу або якою складено документ, що належить перекласти.

Перекладачем не може бути особа, щодо якої є обставини, котрі виключають її участь у судочинстві у такій процесуальній ролі, оскільки вони не гарантують її безсторонність (сторона, третя особа, представник, захисник, інші учасники процесу, їх родичі тощо). Судді, секретар судового засідання, прокурор також не можуть бути одночасно й перекладачами у справі.

Процесуальне законодавство передбачає отримання деяких документів особами, які беруть участь у справі, у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

Зокрема, якщо вирок у кримінальній справі складений мовою, яку не знає засуджений чи виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідну мову або мову, якою він володіє (ст. 344 КПК). Вручення судових документів у перекладі на рідну мову або мову, якою вони володіють, передбачено й у цивільному судочинстві (ст. 9 ЦПК).

Процесуальне законодавство гарантує реалізацію права використання національної мови не тільки в суді першої інстанції, а й у вищестоящих судах.

Реальною гарантією права користуватися рідною мовою та послугами перекладача є те, що витрати, понесені при провадженні кримінальної справи у зв'язку з сплатою судом грошових сум перекладачу, не включаються до судових витрат, які покладаються на засудженого (ст. 93 КПК). Не сплачують цих витрат і інші особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У цивільному судочинстві грошові суми, виплачені судом перекладачу, також не включаються у судові витрати, що покладаються на осіб, які беруть участь у справі (ст. 63 ЦПК).

Суми, що підлягають сплаті за послуги перекладача у судовому розгляді господарської справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові у позові - на позивача (ч. 5 ст. 49 ГПК).

Відповідно до статті 5 Закону УРСР "Про мови в Українській PCP" від 28 жовтня 1989 року громадянам України гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Громадянин вправі звертатися до державних органів українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін.

Згідно статті 18 зазначеного Закону, судочинство в Україні здійснюється українською мовою. У випадках, передбачених у частині другій статті 3 цього закону, судочинство може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, - мовою, прийнятною для населення даної місцевості. При розгляді в судах кримінальних і цивільних справ особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою судочинства, забезпечується право ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача, право виступати в суді рідною мовою.

Слідчі і судові документи вручаються особам, які беруть участь у справі, на їхню вимогу, в перекладі рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

Коментована статті Закону у частині четвертій містить важливу норму, за якою у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом.

Положення зазначеної Хартії, згідно Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15 травня 2003 року № 802-IV, поширює це правило на мови таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Положення зазначеної Хартії, згідно Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15 травня 2003 року № 802-IV, поширюють це правило на мови таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Україна зобов'язалася, стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, відповідно до стану кожної з цих мов і за умови, що використання можливостей, які надаються цим пунктом, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя,

передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

гарантувати обвинуваченій особі право користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини; і/або

передбачити, щоб клопотання і докази, у письмовій чи усній формі, не розглядалися як неприйнятні виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; і/або

складати клопотання, документи, пов'язані з кримінальним судочинством, відповідною регіональною мовою або мовою меншини.

У кримінальному судочинстві:

у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для зацікавлених осіб;

передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або

дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин.

У цивільному судочинстві:

у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів

передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або

дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин.

Окрім того, Україна взяла на себе зобов'язання:

a) не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; або

b) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини, а також передбачити можливість їхнього використання проти зацікавлених третіх сторін, які не вживають цих мов, якщо зміст документа повідомляється їм особою (особами), яка посилається на нього; або

c) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини.

Україна зобов'язалася також забезпечити наявність складених регіональними мовами або мовами меншин найбільш важливих національних законодавчих актів і тих документів, які зокрема стосуються осіб, що вживають ці мови, якщо їх наявність не забезпечена іншим шляхом.