Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 1.2. Методологія пізнання історії вчень про державу і право

Історія вчень про державу і право належить до соціально-гуманітарних наук, які послуговуються широким спектром методів вивчення, що у сукупності формують методологію (грец. methodos - спосіб пізнання і logos - вчення) - систему дослідження об'єкта пізнання. Історія вчень про державу і право є не лише одним з основних шляхів оволодіння теоретичними основами розвитку різноманітних суспільств, а й дає змогу отримати ефективні для практичного застосування знання, що зумовлює підбір комплексу методів, які вона використовує.

Вивчення історії вчень про державу і право неможливе без застосування гносеологічного (грец. gnosis - пізнання і logos - вчення) принципу, що дає змогу розглядати предмет з точки зору того, якою мірою пізнання потенціалу державно-правової думки, розвитку політичних і правових інститутів е процесом, що уможливлює усвідомлення ролі держави і права в розвитку людства, опанування механізмів державно-правового вдосконалення суспільства. Завдяки такому підходу різні напрями державно-правової думки постають як певні етапи процесу пізнання, наближення до розуміння істинної природи суспільних феноменів.

Серед усіх методів, які використовують у соціально-гуманітарних науках, чільне місце належить діалектичному (грец. dialektike - ведення бесіди) методові, який орієнтує на пізнання явищ суспільного життя у процесі його розвитку, виникнення суперечностей, єдності та боротьби протилежностей. Він спрямовує суб'єкта пізнання на розгляд певних об'єктів (державно-правових феноменів, концепцій, ідей, думок) у постійному взаємозв'язку між собою та з різноманітними явищами людського буття.

У контексті діалектично усвідомленої моделі розвитку світової історії держава і право постають як складні утворення, що формуються через взаємодію протилежних елементів на всіх рівнях суспільного життя. Діалектика сприяє виявленню суперечностей у різних державно-правових підходах не тільки з метою їхнього критичного аналізу, а й задля виявлення багатоманітності та внутрішньої здатності суспільних теорій до постійного вдосконалення і збагачення. Діалектичне розуміння трансформацій людської думки сприяє розвитку плюралістичної демократії, оскільки сам принцип плюралізму ґрунтується на конкурентному суперництві ідей, ціннісних орієнтацій, політичних та правових інститутів, індивідів і соціальних груп.

У тісному зв'язку з діалектичним методом перебуває принцип історизму - універсальний метод соціального пізнання, який передбачає вивчення знань, надбаних людством, у їх послідовно-часовому розвитку; виявлення зв'язку минулого, теперішнього і майбутнього; дослідження суспільних явищ, усього історичного процесу людської діяльності на основі об'єктивних закономірностей, єдності історичного й логічного. Для історії вчень про державу і право історизм відкриває широкі можливості щодо виявлення характеру минулого, ознак сьогодення та тенденцій майбутнього в соціальній пам'яті людства, здатності особистості до постійного самопізнання та раціональної діяльності. Поєднуючи минуле і сьогодення, історичний метод дає змогу розкрити закони історичної спадкоємності через всебічне висвітлення дихотомічних (грец. dicha - на дві частини і toms - переріз) понять "традиція" і "сучасність". У традиції відображений соціально-культурний сенс виникнення та розвитку держави і права; у ній, осмисленій через історію державно-правових вчень, органічно чи суперечливо поєднуються старе й нове, усталене й мінливе, ознаки демократизму й антидемократизму. Аналіз перспектив сучасного державно-правового розвитку передбачає врахування історичних здобутків минулого за умови глибокого розуміння того, що минуле не є і не може бути безумовним орієнтиром для сьогодення і майбутнього.

Визначення характерних особливостей державно-правових учень неможливе без застосування порівняльно-історичного методу - зіставлення поглядів мислителів різних епох і народів на розвиток певних державно-правових явищ та інститутів, таких як влада, держава, демократія, з метою виявлення спільних та специфічних ознак. Порівняльно-історичний метод дає змогу здійснювати узагальнення минулого досвіду, осмислення соціально-історичного процесу за різних географічних, політичних умов суспільного розвитку; виявляти особливості етапів і періодів історії людства; адекватно розуміти закони, що скеровують суспільно-політичні явища та процеси, сприяють формуванню світогляду, свідомості й політичної культури громадян.

Осягненню складної структури суспільного життя та можливостей його пізнання сприяє соціологічний метод, який передбачає виявлення соціальної обумовленості теоретичних підходів мислителів різних часів. Сенс його застосування полягає насамперед у виявленні постійних зв'язків між фактами суспільного життя і специфікою їхнього осмислення з метою з'ясування загальносоціальних закономірностей та розширення можливостей пізнання різноманітних явищ суспільного життя.

Загальна та політична культура певного суспільства охоплює культуру мислення і рівень осмислення представниками певного народу спільних закономірностей і національних особливостей державно-правового розвитку. З огляду на це використовують культурологічний, метод, який разом із з'ясуванням загальнокультурних позицій змісту певних державно-правових учень (рівень розвитку знань, ідеологія, досвід, традиції, норми та ін.) зосереджується і на їх емоційно-психологічних компонентах - переконаннях, почуттях, настроях, переживаннях мислителя чи суспільства, до якого він належить. У контексті використання цього методу державно-правові вчення постають як частина загальної культури людства, певного народу, що виявляється у процесі суспільного буття, спільної життєдіяльності, державотворчої практики.

Важливу роль у вивченні державно-правової думки відіграє ціннісний метод, спрямований на з'ясування значення певних явищ для суспільства й особистості, на їхнє оцінювання з погляду свободи, справедливості, демократії, поваги до прав і свобод людини. Цей підхід орієнтує на розроблення певного ідеалу. Застосовуючи його, слід пам'ятати про небезпеку надмірної ідеалізації дійсності, можливого відриву від конкретних реалій суспільного життя. Однак за органічного поєднання з іншими методами ціннісний підхід надає державно-правовому розвиткові етичного, людського виміру.

У сучасних державно-правових дослідженнях широко застосовують антропологічний (грец. anthrоpos - людина і logos - вчення) метод, який передбачає обумовленість держави і права природою людини як родової істоти з усіма її потребами і проблемами. Цей підхід сприяє виявленню ірраціональних, інстинктивних, біологічних та інших мотивів поведінки людей, обумовлених людською природою. Звернення до людини особливо характерне для вчень XX ст. У розрізі цього методу людину розглядають насамперед як індивідуальну, самоцінну істоту, що надає вивченню історії держави і права гуманістичного забарвлення, орієнтує на реалізацію людських інтересів і цінностей.

Комплекс принципів і методів дає змогу подолати еклектизм, суб'єктивізм та тенденційність у процесі пізнання вищих проявів людського духу. На практиці методологічний апарат учень про державу і право сприяє ефективному застосуванню знань при вивченні явищ суспільного життя у розвитку, часовій послідовності, з урахуванням об'єктивних закономірностей, суб'єктивних тверджень мислителів тощо. Водночас принципи і методи історії вчень про державу і право допомагають уникати ідеалізації національно-специфічних підходів до розуміння державно-правового розвитку, сприяють органічному поєднанню унікального і особливого на рівні окремого соціуму й людської цивілізації загалом.