У XIII-X ст. до н. е. на території Палестини виникло Ізраїльсько-іудейське царство, яке є батьківщиною пророків-проповідників іудаїзму. Вони від імені бога Яхве намагалися передбачити майбутнє і закликали чекати порятунку від посланця Бога - месії. У той період зусиллями пророків Мойсея, Ісуса Навина, Ісайї, Іеремії, Ізеїкіля, Осії, Іоїля, Амоса, Авдія та інших було створено Старий Завіт.
Тексти Старого Завіту X-VI ст. до н. е. доносять до нашого часу особливості давньоєврейського світорозуміння, відображають побут, соціальні умови, культ, вірування, мораль, етику тогочасного суспільства. Біблійні державно-правові й соціально-політичні доктрини мають найрізноманітніший характер: від догматів про вічний поділ суспільства на можновладців і принижених до божественної рівності людей, від необхідності покори і смирення до поглядів на шлях до Царства Небесного як шлях боротьби і насильства, від виправдання рабовласницьких відносин до проповідування ідеалів справедливості та свободи.
Старозавітні пророки започаткували у світовій державно-правовій думці ідею про договірне походження держави. Вони були переконані в тому, що Бог перебуває в особливих договірних стосунках з єврейським народом, є його провідником і царем, законодавцем і суддею. Закони, тобто десять заповідей і вчення про відповідальність за їх порушення, яке називають Кодексом Мойсея, передані Богом через пророка людям, щоб "і вони, і їх сини, і сини синів на всі дні життя" дотримувалися їх.
Норми, викладені у П'ятикнижжі Мойсея, суворо регламентували весь побут, поведінку віруючих і були досить жорсткими. Наприклад, смертна кара передбачалась не лише за навмисне вбивство, а й за викрадення людини, образу батька чи матері, заколення чоловіка чи жінки рогами бика, якщо господар знав, що той б'ється; за ворожіння, принесення жертви іншому богові, пригноблення вдів або сиріт, порушення заповідей тощо.
У Старому Завіті Мойсей вустами Бога "легітимізував" принцип таліону, тобто покарання "душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, обпечення за обпечення, синяк за синяк". Водночас у цих біблійних заповідях закладено основи того, що у сучасному праві називають доктриною прав і свобод людини і громадянина.
Ідеологію Біблії, починаючи з IV ст. до н. е., збагачували усні політико-правові приписи палестинського і вавилонського Талмудів. Це стосується, зокрема, міркувань про державу, особу, право, мораль, догматику, природничі науки тощо. Тут же вміщено чи не найперші в історії людства відомості про найдавніші громадсько-політичні угруповання: книжників, есенів, садукеїв, фарисеїв.
Іран
На межі VII-VI ст. до н. е. у Східному Ірані виникло впливове релігійне вчення зороастризм, засновником якого був мислитель і пророк Зороастр (Заратуштра). Як і інші світові релігії, зороастризм прагнув осягнути саму суть земного життя, пояснити причини його походження і сенс його існування, віднайти співвідношення між злом і добром як основами людського буття, вгадати майбутню долю людства.
Шукаючи відповіді на ці запитання, зороастризм звертався до тлумачення основних умов, які уможливлюють існування світу й людини. Це час і простір - два величні божества - стоять над усім сущим, незмінні і невблаганні. Надзвичайно важливими є безкінечне світло й абсолютна тьма, відділені одне від одного порожнечею. На тлі цієї протилежності Зороастр осмислював основоположну ідею зороастризму - ідею про боротьбу добра і зла, яку втілювали дві групи божеств - добрі (представники вищого духовного начала) і злі (представники нижчого матеріального начала).
Основним джерелом уявлень зороастризму є священна книга Авеста (перс, аравіак - текст; часто називають зендавестою - текст з коментарем). Ця книга дійшла до нас у рукописах III-IV ст., але створена ще у VI-IV ст. до н. е. Складається вона з 4-х частин: Ясна, Вендідад, Яшти і Вісперед. Містить релігійні гімни, віршовані проповіді Заратуштри й легенди. Основним сюжетом Авести е вічна боротьба доброго бога Ахурамазди і злого бога Анхра-Майнью. На думку більшості дослідників, батьківщиною Авести була давня імперія Мідія (сучасні Північно-Захід-ний Іран, Азербайджан).
Авеста, яку доповнювали після Заратуштри протягом століть, є могутнім джерелом державно-правової думки. Світ, за її змістом, - це результат боротьби доброго і злого начал. Ахурамазда - верховний і єдиний бог, втілення правди, справедливості, всіляких людських чеснот, просвітництва, розуму тощо. Перша людина і цар, син неба Іма, керуючись законами Ахурамазди, будує суспільство без ворожнечі і насильства, де панують мир і щастя. Заратуштра висловив також ідею рівності чоловіка і жінки. Однак і його суспільство поділене на чотири стани (жерці, вояки, землероби і ремісники), тобто це станове суспільство, у якому одружені користуються більшими правами, ніж неодружені, ті, хто мають дітей, стоять над тими, хто їх не має і т. ін.
Авеста, як і Біблія, справила могутній вплив на подальший розвиток державно-правової думки Сходу і Заходу.
Артхашастра
Закони Ману
2.3. Державно-правова думка Давнього Китаю
Конфуцій (прибл. 551-479 до н. е.).
Мо-цзи (479-400 до н. е.).
Шан Ян (400/390-338 до н. е.).
Лао-цзи (579-499 до н. е.).
Синтез традиційних течій давньокитайської думки.
2.4. Державно-правові вчення Давньої Греції