Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Світські та церковні проблеми в європейській державно-правовій думці.

Державно-правові вчення Західної Європи у середні віки розвивалися під впливом християнства і римо-католицької церкви. Середньовічна християнська релігія була стрижнем світогляду феодального суспільства. Упродовж усього середньовіччя існувало жорстке протистояння між римо-католицькою церквою і світськими феодалами за панівну роль у суспільстві. Однак, незважаючи на релігійно-богословський характер державно-правових учень, відбувалися їх поступова раціоналізація і десакралізація. Середньовічні мислителі забезпечили спадкоємність ідей античної суспільно-політичної і державно-правової думки. У той період зародилася ранньокласична європейська державно-правова думка, сформувалися основи мусульманського права й ісламської концепції, держави. Осмислення суспільно-політичних і державно-правових явищ відбувалося і в Київській Русі. УIX-XIII ст. з'явилися усні та писемні пам'ятки, в яких відображено погляди на право, державу, суспільство і людину. До скарбниці історії вітчизняної та світової державно-правової думки увійшли "Слово про Закон і Благодать", "Повість минулих літ", "Руська правда", "Повчання" Володимира Мономаха, Києво-Печерський патерик та ін.

3.1. Особливості державно-правової думки середньовічного суспільства

Середні віки (від занепаду Римської імперії у V ст. до Реформації XVI ст.) характеризувалися низьким рівнем суспільної думки. В цю епоху трансформувалася орієнтація суспільної свідомості від держави до церкви, формувалося прагнення людей до потойбічних, неземних ідеалів.

Світські та церковні проблеми в європейській державно-правовій думці.

Спираючись на догмати Святого Письма й канони церкви, європейські середньовічні мислителі значно збіднили вчення про державу і право. Проблематика держави і права зводилась переважно до захисту існуючої влади, ототожнення права з релігійними нормами. Однак політико-правова думка розвивалася, що втілилось у концепціях відносин церкви й держави, виокремленні права як елементу державної діяльності й релігійної моралі з її апелюванням до віри, совісті, справедливості та інших загальнолюдських цінностей.

Деякі теорії містили первісні обґрунтування ідеї державного суверенітету, свободи совісті, невтручання церкви у справи держави, рівності людей перед законом та їх права брати участь у розв'язанні світських та церковних проблем. Політико-правова думка середньовіччя значною мірою була спрямована на збереження теоретичних здобутків античної епохи та практичних досягнень римського права.

Із другої половини І тис. розвивались теократичні теорії схоластів, які порушували проблеми відносин між знанням і вірою, дотримувались церковних авторитетів минулого, не залишаючи поза увагою і питань сутності людини, держави, суспільства. Більшість із них стверджувала, що людина як родове узагальнення не існує, бо реальністю є лише окремі особи. Ірландець Іоанн-Скот Еріугена (прибл. 810 - прибл. 877) всі сподівання покладав на перспективу і обожнення людини. Засновник схоластики англієць Ансельм Кентерберійський (1033-1109), використовуючи постулати логіки, доводив необхідність втілення Бога у людині. Роль римського права у вихованні людини високо оцінював француз Іоанн Солсберійський (XII ст.), який виправдовував тирановбивство. Італієць Йоахим Флорський (прибл. 1132-1202) рішуче засуджував будь-яке насильство щодо особи, був упевнений, що дух свободи й миру переможе його, назавжди заперечивши можливість його існування. Німець Альберт Великий (прибл. 1193-1280) найвищим досягненням величі людини вважав її сумління, завдяки якому особа природно втілює універсальні принципи моральної поведінки. Центральною проблемою політичного вчення шотландця Дунса Скота (ХШ ст.) була свобода волі: тільки за абсолютної свободи можна створювати велике.

Найпомітнішою постаттю у цей період був " князь теології", п'ятий "батько церкви" монах-домініканець Тома Аквінський - систематизатор ортодоксальної схоластики, засновник томізму. Традиції класичної схоластики у релігійних та політичних доктринах продовжували монах-францисканець Вільям Оккам (прибл. 1285-1349), водночас виступаючи проти абсолютизації церковної влади, на захист принципу "євангельської бідності"; Жан Бурілая (прибл. 1300-1358) з ученням про свободу волі, згідно з яким душа від природи вільна, а значить, вільні й усі її здібності, воля й розум. Провісником свободи совісті й права народу на законодавчу владу став у XIV ст. італієць Марсилій Падуанський (прибл. 1280 - прибл. 1343).