Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Лоренц фон Штейн (1815-1890)

Автор праць з теорії та історії держави і права, державного, адміністративного, господарського, фінансового, залізничного права, правосуддя, теорії соціалізму і комунізму, податків і державної позики, теорії політики, політичної економії, проблем юридичної освіти тощо. Найважливішими для світової правової і політичної думки є: "Соціалізм і комунізм сучасної Франції" (1842), "Соціалістичний і комуністичний рух у французьких революціях" (1846), "Історія соціального руху у Франції з 1789 року до наших днів" (1850), "Система науки про державу" (1852-1856), "Вчення про управління" (1865-1868), "Сучасне і майбутнє науки про державу і право Німеччини" (1870), "Сучасне і майбутнє науки права" (1880).

Теоретико-методологічна позиція Л. фон Штейна перебувала між раціоналістичною філософією Гегеля, у якого він перейняв діалектичний метод і формальне протиставлення держави і суспільства, та французькими соціалістичними доктринами, із яких він запозичив економічні чинники правового ладу. З такої платформи він доводив безсилля сучасної йому юридичної науки і вимагав закласти до концептуального фундаменту юриспруденції філософію, "побудовану на реальному ґрунті". Наука права для Штейна була наукою про державу. Він різко критикував популярних тоді позитивістів, які перетворили цю науку на "просте знання позитивних законів", і протиставляв їм власне розуміння юриспруденції як "науки тих сил, що породжують право", науки, що пояснює елементи і основи розвитку юридичних явищ.

Витоки держави Штейн вбачав у зародках суспільної організації життя індивідів, які на певному етапі еволюції виявились неспроможними задовольняти власні потреби індивідуальною працею. Це призвело до підпорядкування сильними слабких, до бажання багатих взяти гору над бідними. Унаслідок цього виникло суспільство, у якому запанували несправедливість, нерівність, несвобода. Вирішити цю суперечність допомогла держава як найвища форма співіснування людей. Вона з часом стала колективним індивідом, здатним до самосвідомості як найвища інтелектуальна особа. її завдання - забезпечити свободу, матеріальний добробут і духовне зростання кожного громадянина. Воля держави не має бути віддзеркаленням волі класу чи політичної сили, а повинна відповідати сумарній волі всіх індивідів, які її населяють. Отже, тільки держава, за Штейном, здатна підняти знедолені маси, слабких до рівня багатих і сильних та відновити свободу і рівність, які існували ще до створення суспільства.

У такому призначенні держави - її очевидні переваги над суспільством, яке ґрунтується на економічних основах, мотиві самореалізації особистості. У суспільстві об'єктивно виникають клас, що володіє майном, і клас, який його не має. Такий поділ скасувати неможливо ані за соціалізму, ані за комунізму. Отже, ці ідеї є нездійсненними, утопічними, хоч і "цілком відповідають найблагороднішим потягам людського серця, заповітним його прагненням і бажанням". Однак суспільство не є аморфним зібранням індивідів, оскільки вони залежать один від одного. Якщо у суспільстві кожен керується лише своєю індивідуальною волею, що й призводить до нерівності і несправедливості, то держава здатна створити з таких воль самоорганізовану систему, яка й забезпечує права і свободи особи. Навіть у сучасній для Штейна історії держава і суспільство діалектично протистояли: держава прагнула створити прийнятний для неї суспільний устрій, а суспільство - надати державі якомога більше ознак суспільства.

Для виконання історичної ролі у відновленні свободи і рівності держава повинна піднятися над суспільством, підпорядкувати його собі. Демократії, республіці таке завдання не під силу, оскільки тут при формуванні основ управління занадто важливу роль відіграє саме суспільство: демократія - це "недержавна форма співіснування", а республіка - "викривлення ідеї державності", оскільки вона підпорядковує державу суспільству. Не здатна до виконання таких благородних функцій і абсолютна монархія. Ідеальна держава - "соціальна конституційна монархія" прусського зразка, яка стоїть над суспільством, класами і партіями. Складовою змісту законодавчої влади є самовизначення волі держави, виконавчої - державне управління в основних галузях: господарстві, правосудді і внутрішньому управлінні. Штейн поділяв виконавчу владу, діяльність якої регулює адміністративне право, на розпорядчу і примусову. На первісних етапах розвитку держави різниці між законами й адміністративними актами майже не помічали. Закон почали розуміти як загальнодержавну волю і ухвалювати народним представництвом лише за конституційної монархії. Акти виконавчої влади набирають юридичної сили лише у разі повної їх відповідності законам як відображенню державної волі. Суперечність у законі обумовлює відповідальність міністрів у політичній і судовій формах.

У конституційній монархії виокремлюють округи, провінції, міста і громади, які діють за принципами самоуправління. Такі автономні одиниці формують у загальнодержавному масштабі. Це станові, класові, промислові, землеробські, комерційні та інші громадські об'єднання, які утворюють систему "суспільного союзного устрою" й активно співпрацюють із виконавчою владою, особливо у сферах соціально-культурного державного будівництва.

У полі зору Штейна перебувало регламентування адміністративного "внутрішнього управління". Він поділяв його на: 1) управління особистим життям людини, до якого зараховував управління духовними процесами (наука, освіта, культура) та регулювання "фізичного розвитку людини" (репродуктивність населення, забезпечення продовольством і одягом, охорона здоров'я); 2) управління державним господарством (проблеми власності, промисловості, землеробства, шляхів сполучення, фінансування, податків, позики, грошового обігу, кредитування); 3) управління громадськими об'єднаннями, до сфери якого Штейн, окрім союзних корпорацій, вводить і сім'ю.

Правову державу Штейн визначав як державу, що "має конституційне адміністративне право", "де управління ведеться згідно з духом конституції", а закон "спирається на конституцію", де "встановлюються гарантії панування закону над розпорядженням, а конституції - над законом". У правовій державі Штейна законодавча влада "панує" над виконавчою, а монарх "забезпечує домінування загальнодержавної волі" і є "найвищим захисником інтересів слабких і пригноблених". Інакше кажучи, монарх - "верховне осереддя держави", її "найвище особисте начало".

Змальовуючи надкласову соціальну конституційну монархію як протиотруту від соціалізму і комунізму, Штейн водночас виступив з новаторськими працями щодо історичного вивчення нових явищ, їх наукової критики, одним із перших дав визначення понять "соціалізм" і "комунізм", суворо розмежовуючи їх між собою, і довів, що французький соціалізм не є винаходом однієї Франції, це - загальнолюдське надбання. Він стверджував, що рух пролетаріату за соціалізм тільки розпочинається, майбутні революції можуть бути лише соціальними і недалеким є той час, коли "і Європа, і світ здригнуться від соціалістичних революцій".