Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Томас Джефферсон (1743-1826)

На початку ХІХ ст., після того як Верховний суд США у 1803 р. закріпив за собою право конституційного нагляду, завершився важливий етап формування нового державного устрою. Державно-правові ідеї, сформульовані в цей час американськими мислителями, відображають конфліктний розвиток американської нації і водночас її прагнення до незалежного існування і політичної консолідації. Загальний напрям змін в американській державно-правовій думці ХІХ ст. порівняно з попереднім етапом російський правознавець В. Нерсесянц характеризував як "перехід від ідей локківського індивідуалізму і пуританського республіканізму до ліберального прагматизму в галузі юриспруденції і політичної науки".

Томас Джефферсон (1743-1826)

Юрист, філософ, дипломат, політичний і державний діяч, третій президент США (1801-1809). З молодих років він пристрасно захищав ідеї народного суверенітету, республіканізму, демократизму, свободи, рівності і братерства, наголошував, що кожній людині притаманне моральне розуміння справедливого і несправедливого, що всі люди створені рівними і наділені Творцем природними і невідчужуваними очевидними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя.

Формула природних прав Джефферсона подібна до формули Локка, але право на власність у нього замінено правом на щастя. Приватну власність, Джефферсон вважав не природним, а громадянським правом, гостро критикував несправедливий розподіл багатств. Саме вільні люди, на його думку, укладають суспільний договір про створення держави для задоволення своїх природних прав і потреб, а тому всі без винятку можуть брати участь у формуванні органів державної влади і її контролюванні. Йдеться про всезагальне виборче право і право народу скинути тирана.

Політичним ідеалом Джефферсона була велика за територією демократична республіка, заснована на принципах народовладдя, урівноваження і розмежування влади, вільного розвитку дрібновласницького трудового фермерського господарства. Він був упевнений, що всі походять від землі, що землероби є "богообраним народом", а тому вважав головним для США розвиток сільського господарства, а не промисловості. Він не сприймав ідей федералістів, скасовував антидемократичні акти одного з їх лідерів, другого президента США Дж. Адамса, демократизував федеральний державний апарат, армію і флот.

Політичне кредо Джефферсона викарбувано золотом на його меморіалі у Вашингтоні: "Я дав клятву на Божому вівтарі бути вічним ворогом будь-якої тиранії над розумом людини".

Джеймс Медісон (1751-1836)

Політичний діяч і правознавець, один із авторів Конституції 1787 p., четвертий президент США (1809-1817). Свої теоретичні політико-правові постулати ґрунтував на класичних природно-правових концепціях і традиціях суспільного договору. Таке праворозуміння склалось у мислителя під впливом глибокого вивчення ним давньогрецького і давньоримського досвіду державо і правотворення, вчень Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, англійських вігів, французьких, німецьких і голландських філософів-просвітителів, дискусій із вітчизняними однодумцями (Гамільтон, Джей) та опонентами (Джефферсон, Пейн). Ідеал держави для Медісона - велика за територією і населенням республіка. На відміну від Монтеск'є і Руссо, він вважав, що республіканська форма правління найприйнятніша для великої держави, оскільки малі республіки об'єктивно мають невелику кількість громадян "середнього класу", які є головним стабілізуючим фактором, а тому "республіканська форма швидко псується і гине в результаті громадянських війн".

На думку Медісона, гарантією життєздатності великої республіки є сильна, збалансована центральна влада, поділена на три окремі гілки, жодна з яких не може узурпувати управління державою. Особливу увагу він приділив визначенням обсягу і навіть кількості повноважень виконавчих структур та удосконаленню судочинства. Найвищий принцип діяльності гілок влади - дотримання фундаментальної справедливості. Заслуговує на увагу вчення Медісона про фракції (групи, об'єднання) у громадянському суспільстві, сформовані на основі пристрастей, інтересів, світогляду, власності тощо. Вони розмежовують суспільство, шкодять його нормальному існуванню. Тому необхідно, на думку Медісона, блокувати такі тенденції, усувати причини появи фракцій. Проблема фракцій, поставлена Медісоном (нею займались Фукідід, Макіавеллі, частково Юм та ін.), і тепер перебуває у центрі уваги політологів, які використовують іншу термінологію - "групи за інтересами", "заінтересовані групи" тощо.

Турбуючись про могутність федерації, вишукуючи правові засоби зміцнення союзу штатів як гарантії "проти зовнішньої загрози, як хранителя внутрішнього миру, як попечителя нашої торгівлі та інших загальних інтересів, як дієвої протиотрути щодо внутрішніх розбіжностей", Медісон мало уваги приділяв правам людини і громадянина, забезпеченню свободи слова, друку, релігії тощо. Саме тому Конституція США, ухвалена 1787 p., виявилась антидемократичною за своїм змістом. Однак після критики Т. Джефферсона Медісон власноруч виправив помилку: підготовлений ним текст Білля про права був підтриманий народом майже без змін.

Олівер-Вендел Холмс (1841-1935)

Суддя, теоретик права, професор Гарвардського університету. Учення про право він виклав у працях "Загальне право" (1881), "Шлях права" (1897) та наукових статтях, листах.

Холмс є одним із фундаторів прагматичної, "реалістичної" школи права. Закон для нього - це не готове рішення, а лише "основа для прийняття рішень", думка законодавця про право стосовно окремої особи і конкретного факту, яка не є правом, оскільки право (яке не можна ототожнювати з мораллю) - це "пророцтво, передбачення того, як буде діяти насправді суд, і нічого більше". Людям властиво рахуватися з власними інтересами, а не з інтересами інших. Законодавство повинне легко і швидко змінюватись згідно з фактичною волею існуючої у суспільстві верховної влади, "зводити до мінімуму можливості ущемлення інтересів меншості". Законодавство - категорія суто емпірична, засіб, за допомогою якого владний орган "покладає обмеження, небажані для певних осіб, на інших". Право - це категорія, "виконання і дотримання якої забезпечуються чи повинні забезпечуватися судами". Право не може бути інструментом, від якого держава має відмовитись, якщо він "видаватиметься їй непридатним", а Сполучені Штати не є суб'єктом "якогось містичного понадправа". Судді - це "незагіпнотизовані законом" прості незалежні виразники сили, що виходить із джерела їх повноважень, а "не виразники чогось неосяжного". Загальне право штату - це лише право цього штату, і воно за ієрархією розташовується нижче від федерального права.

Життя права, на думку Холмса, не має логіки, а лише досвід. Зважаючи на такі суто прагматичні доктрини, суддя-філософ сформулював низку оригінальних положень. Конституція країни - це соціальний експеримент. При офіційному тлумаченні закону треба прагнути до його "конституційного звучання", а не поспішати з визнанням його таким, що суперечить конституції. Абсолют у праві неприпустимий; складовими його є не тільки норми і принципи, а й правові стандарти, еталони; право сумісне лише з добром, справедливістю та загальним благом і нічим іншим. Усі державні, громадські органи, політичні сили, громадяни у демократичній державі мають бути обмежені у правах ("юриспруденція обмежень"); обов'язок видавати розумні закони є водночас забороною для ухвалення законів нерозумних. Суд може відігравати не лише правозастосовну, а й правотвірну роль. Суддя має визначати свою позицію не з вірнопідданства високим політикам, а з вигідності для суспільства; викладення окремої думки - обов'язок судді; судове свавілля повинна блокувати власна стриманість суддів; завдання суду - оцінювати закон не з точки зору його розумності, а на предмет відповідності конституції; політичні питання повинен розглядати не суд, а парламент чи президент.

Вчення Холмса вплинуло на концепції юриспруденції Р. Паунда, Дж. Френка, К. Ллевелліна, Л. Петражицького та інших правознавців.