Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Джованні Сарторі (нар. 1924)

Італійський філософ, політолог і правознавець. Є одним із сучасних фахівців із теорій демократії, еліт і політичного плюралізму, автором праць "Переосмислена теорія демократії" (1987), "Демократична теорія. Елементи теорії політики" (1990), "Демократія" (1998), "Порівняльна конституційна інженерія: дослідження структур, мотивів і результатів" (1994).

У праці "Переосмислена теорія демократії" Дж. Сарторі окреслює правлячий клас крізь призму поняття "контролююча влада". Вона, на його думку, є політичною у тому випадку, коли її ресурсною базою слугує політична інстанція, а також коли вона діє через канали політики і впливає на рішення тих, хто її здійснює. Характеризуючи еліту як контролюючу владу, що виникає на основі відбору, мислитель зазначає, що демократія повинна бути селективною системою конкуруючих виборчих меншин - "селективною поліархією".

Аргументуючи діяльність представників еліти як ціннісної референтної групи, яка опиняється при владі на основі відбору, Сарторі аналізує характер суспільно корисного правління. Якщо ті, хто його представляють, постійно поступаються вимогам, що йдуть знизу, тоді таке правління безвідповідальне. Ті, хто опиняється на вершині системи демократичного представництва, несуть відповідальність не тільки перед кимось, а й за щось. Тому виконання представницьких функцій з боку еліти має дві основні складові: відгук на вимоги і самостійну відповідальність. Чим більше системи управління відгукуються на вимоги за рахунок своєї відповідальності за щось, тим вірогідніше, що управління погане або воно взагалі не забезпечується. Отже, чим вища здатність відгукуватись, тим більша необхідність у самостійній відповідальності, в чому реально й полягає політичне керівництво.

В останні десятиліття в теорії демократії акцент робили на горизонтальній демократії. Однак, як зазначає Сарторі, чим більше демократія розглядається у суто горизонтальному вимірі, тим більшою є вірогідність одномірної демократії, яка відповідає примітивній рівності. Демократія має бути поліархією, основу якої становить відповідність соціального вкладу і отриманих благ. Такий підхід є корисним для розвитку суспільства загалом, тоді як "рівність нерівних" є згубною для колективного співжиття. Подолання ілюзій щодо можливостей горизонтальної демократії тісно пов'язане з необхідністю подолання страху перед ними, оскільки цей анахронізм не дає побачити проблеми, що постають перед людьми, й небезпеки, що їм загрожують. "Чим більше ми втрачаємо з поля зору демократію як систему управління, - зазначає Сарторі, - тим більше ускладнюються наші труднощі й тим невідступніше вони нас опановують".

У праці "Порівняльна конституційна інженерія: дослідження структур, мотивів і результатів" Дж. Сарторі звертає увагу на те, що наприкінці XX ст. людство зіштовхнулося з анти політичним вибухом, своєрідною "політикою анти політики ". Причинами цього є: 1) розрив довіри між громадянами та обраними ними представниками, що зумовлює зростання розчарування політикою; 2) домінування телебачення, що призводить до підвищення показної мобілізуючої участі в умовах зменшення і збідніння інформації; 3) розпад ідеології (комбінація інфантильної демократії і грубого примітивізму, що полягає в критиці старої політики без жодної слушної поради, як поліпшити становище або змінити його на краще); 4) політична корупція, яка досягла тієї межі, коли вона згубно впливає на демократичну політику (насамперед через втрату етики державних послуг і наявність занадто великої кількості грошей у політичній сфері).

За таких умов конституції повинні стати насамперед інструментами управління, що лімітують, обмежують і передбачають контроль за здійсненням політичної влади. На думку Сарторі, саме це є найважливішою метою конституціоналізму, і саме цьому занадто мало уваги приділяють сучасні творці конституцій. Натомість у останні десятиліття XX ст. з'явилася тенденція до зростання обсягу конституційних текстів. Цей процес Сарторі називає конституційною графоманією. Він вважає, що конституції не повинні гарантувати те, що забезпечує звичайне законодавство. Чим більше приймають конституцій, які все регулюють і все обіцяють, тим більше це сприяє їх порушенню і державній катастрофі.

На думку мислителя, конституції є "формами", що структурують і дисциплінують процеси прийняття державних рішень, процедурами, розробленими для забезпечення контрольованого використання влади. Конституція, що бере на себе встановлення змісту політики, придушує органи, які формують політику (парламенти й уряди) і на які конституцією покладено прийняття політичних рішень. Конституції схожі на двигуни, які повинні забезпечити визначений результат. їх слід планувати і створювати як структури, засновані на стимулах - покараннях і нагородах. Реальна влада - це діюча влада. Зневажання функції управління послаблює функціонування системи.