Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - Про цей підручник

Нині кожна наука все глибше занурюється до свого предмета, стає все більш конструктивною. Географія Жака Паганеля сьогодні проникає до надр землі; зоологія Карла Ліннея перетворилася на генну інженерію; логіка Арістотеля поселилася в обчислювальних центрах, звіздарі стали космонавтами, алхіміки - ядерниками; мовознавство оперує математичним апаратом, сучасні шлімани користуються радіо-вуглецевим методом. Водночас кожна наука все частіше виходить за межі свого власного предмета, черпає імпульси розвитку в суміжних, а іноді й у дуже, здавалося б, віддалених наук. Хто б ще міг нещодавно припустити, що хімічні реакції та процеси, які відбуваються в людській "безлічі", мають подібні риси? (І. Пригожий, І. Стенгерс, "Порядок з хаосу"). То що ж наука - історія? Чи здатна вона стати наукою конструктивною? Не применшуючи подвигу стародавніх літописців та значущості простого оповідання про минуле, поставимо споконвічне запитання: чи може історія навчати? Чи може історія слугувати для Сьогодні і для Завтра? Ми впевнені: історія може бути наукою конструктивною та навчати людей (хоча б не робити дурниць!), але за умови, що люди захочуть брати уроки історії. Небезпечною є помилка в конструюванні, наприклад, залізничного мосту. Але наскільки незрівнянно більш небезпечною є помилка у конструюванні людського суспільства! Десятки років цілі народи йдуть хибним шляхом, мільйони людських життів приносяться в жертву самовпевненим соціальним

проектам, що ігнорують досвід історії. - "Шкапу історії загонимо!" -Ні, історія не € "шкапою". Історія - це величезний випробувальний полігон, на якому перевірялися на міцність найрізноманітніші соціальні проекти та конструкції, треба лише уважно читати цей досвід. Головним чином це стосується історії держави і права, яка вивчає політичний і правовий досвід людини, допомагає проникнути до найпотаємніших глибин влади. В сучасному світі все більше зростає значення Управління. Але управління приховує в собі величезні ризики, торкається таких сил та енергій, що помилка може викликати наслідки, небезпечні для життя на землі. Уникнути небезпеки здатне лише суспільство, що має історичне значення.

Крім глобального, історія держави і права має для правників і більш наближене прагматичне значення. Всі політичні інститути і галузі права мають власну історію, поза якою неможливо зрозуміти і оцінити їх сутність та значення. Знайомлячись з досвідом афінської демократії, римським правом, англійським парламентаризмом, судовими системами та реформами, порівнюючи політичні і правові системи різних історичних епох та народів, з більшою грамотністю можемо формувати свою правосвідомість, свої інститути, свою систему права. Історія держави і права підводить нас упритул до самого порогу її сучасних проблем, дає можливість увійти видючими до світу сучасної юриспруденції.

Про цей підручник

На цей час існує досить багато варіантів, що були написані у різні часи різними авторами підручників з історії держави і права. Треба віддати данину поваги підручникам П. М. Галанзи, 3. М. Черниловського, С. Ф. Кечек'яна, К. І. Батира, Н. О. Крашені ннікової та О. А. Жидкова, О. А. Омельченко, В. Г. Графського, М. М. Страхова. Найбільш інформативним слід визнати випущений у 2004 р. Московським державним університетом ім. М. В. Ломоносова двотомник "Історія держави і права зарубіжних країн" за редакцією Н. О. Крашеніннікової та О. А. Жидкова. Однак з кожним новим поколінням студентів запас підручників "вимивається" та виникає потреба знову й знову поповнювати навчальні фонди новими виданнями, враховуючи при цьому нові матеріали, методології, методичні вимоги.

Пропонуючи студентству цей підручник, автори хотіли б указати на ті завдання, які вони перед собою ставили.

1. При своєму зародженні навчальна дисципліна "Історія держави і права" формувалася як зведена разом сукупність історій окремих держав і окремих інститутів та галузей права. Але за цими галузевими "деревами" часом не було видно "лісу" - цілісної картини політико-правової цивілізації. Ми намагалися подолати цю методичну прогалину.

2. Автори підручника вважають за необхідне розширити коло чинників, що впливають на державотворчий процес. У літературі найчастіше присутні "способи виробництва", "класи", "класова боротьба", "рухомі сили", які важко заперечити. Але часто оминається вплив природних, демографічних, етнічних, релігійних чинників, конкретних історичних обставин, нарешті - об'єктивних законів управління. І держава, і право заглиблені в Культуру, і це також треба враховувати під час їх характеризування. Генеза держави і права окремих країн не досить індивідуалізована. Картина часом складається така, що варто лише "приклеїти" до "розпаду первісного ладу", "появи класів" тощо етикетки: "Єгипет", "Англія", "Франція" і т. д., і готова історія держави і права. Тут доречно звернути увагу на необхідність "просторово-географічної" уяви про історію тієї чи іншої держави. Якщо йдеться, наприклад, про Енеїду, Крито-Мі кепську державність. Мохенджодаро та Хараппу, Імперію інків, Паталіпутру і под.. - треба, щоб студенти мали уяву про те, де це знаходиться, де Крит, а де Хараппа, з ким із народів і держав сусідить, щоб "Англія", "Індія", "Афіни" не були пустими іменами, підвішеними у повітрі. Це, до речі, стосується й історичних постатей, що згадуються у тексті. Якщо йдеться про реформи Солона або Марія, треба дати хоча б мінімальну уяву, хто такий "Солон" і хто такий "Марій", аби імена не були пустими.

3. Не завжди враховується пов'язаність етногенезу та політогенезу. Державність і право формуються в умовах конкретної етнічної ситуації, в перебігу етногенезу конкретного народу, а не "після того, як". Руйнування етносу призводить до руйнування держави. Невипадково вже стільки тисячоліть держави виступають суб'єктами історії як національні держави.

4. Говорячи про роль сакрального чинника в генезі публічної влади, вважаємо за необхідне (услід за Дж. Д. Фрезером) спеціально вказати на інститут "священного царя", який у різній формі в різних народів був обов'язковим етапом формування публічної влади.

5.І держава, і право - справи людські. В державі і праві більш ніж деінде "людина - міра всіх речей". Вважаємо за необхідне посилити антропологічний "підхід" при освітленні державно-правових проблем. Різні типи держав породжують як власний продукт різні людські типи, що далеко не байдуже поколінням, які живуть. Держави, на жаль, занадто часто виступали і виступають в ролі ком прач и косі в відносно цілих народів.

6, Автори підручника ставили перед собою завдання посилити аналітичний аспект предмета. Нерідко трапляється так, що студент, працюючи над курсом, сприймає його як літопис, котрий треба вивчити. Причинно-наслідкові зв'язки залишаються за бортом. Той зміст, "урок" історії, заради якого, власне, і вивчається предмет, нерідко буває розсіяним, розмитим, несформульованим у навчальному тексті як добре виражений сенсовий блок. Між тим без засвоєння сенсу історії губиться соціальна цінність навчальної дисципліни. (Тут ми не можемо погодитися з О. А. Омельченком, який пише у своєму підручнику (до речі, одному з найкращих на сьогодні), що його метою "ніяк не було, бережи Бог, "навчити розумінню історії", "проникненню до сенсу історії права"1). Він правий у своєму іронічному ставленні до нескромного "сенсу історії", якщо розуміти під історією Космос та людей у його круговороті. Тут немає "сенсу" як заданої мети, бо не нами дано! Це даність, яку ми маємо смиренно прийняти, і не більше того. Але існує більш скромний, "земний" сенс історії. Він перебуває в межах наших "домашніх" турбот та відміряних нам історією можливостей обрання шляху. Пояснимо це на такому прикладі. Припустімо, йдеться про воєнну реформу римського полководця Марія. (І сам він, і його реформа віддалені від нас більш ніж на 2000 років, і, здавалося б (перефразовуючи Шекспіра), що нам Марій, і що ми Марію?) Студент "вивчив", що Марій в 107 році до н.е. заснував найомне професійне військо. Це факт. Але яка "користь" людині XXI століття від знання цього факту? Світ і без того захаращений фактами. Однак аксіологічна ситуація змінюється, якщо ми введемо цей факт до системи історії Риму, а потім і до нашої "системи". "Урок історії" тут полягає в такому: за найкращих часів античного світу армія, заснована на воїнському обов'язку громадянина, була одночасно і народом, а захист Вітчизни усвідомлювався священним обов'язком. Згадаємо Муція Сцеволу, який спалив руку перед царем Порсенною, аби показати, що ніякі тортури не змусять римського воїна зрадити Вітчизну! Або ось це:

Мертвым внесли Фрасибула в родную Питакку, Семь от аргивских мечей ран получил он в бою. Все на груди были раны, и труп окровавленный сына Тинних-старик на костер сам положил и сказал: "Пусть малодушные плачут, тебя же без слез хороню я, Сын мой, не только ведь мой, - Лакедемона ты сын".

Або:

Восемь послала на битву с врагом сыновей Деменетта. Всех под одною плитой похоронить ей пришлось. Но не лила она слез, а лишь только сказала: "Этих детей своих я, Спарта, тебе родила".

Таку армію-народ не можна було спрямувати проти самого народу. Але наймана армія розірвала зв'язки з народом, і солдати перестали бути громадянами. Наймана армія стала силою, спираючись на яку політичні честолюбці у боротьбі за владу рвали на частини державу. Наймані легіони віднині слугували не "вітчизні", не "Лакедемону", а щасливому полководцю, який забезпечував легіонерам здобич та платню. Армія-народ, армія-народні збори перетворюються на армію найманих ландскнехтів, що слугують тому, хто більше платить. Віднині римські легіони змагатимуться в громадянських війнах між собою, ставитимуть та скидатимуть імператорів. Звідси тепер рукою подати до імперії і тиранії тимчасових правителів. Реформа Марія, що була організована з суто воєнною метою, поховала республіку За найкращих часів Риму переможні легіони не намагалися увійти до Вічного міста, доки Сенат не прийняв звіт від командування. Уже наступний після Марія успішний полководець Луцій Корнелій Сулла уривається зі своїми легіонами до Риму як до чужого завойованого міста, страчує тисячі політичних супротивників (дійсних і уявних) та встановлює режим особистої диктатури. Джерело його влади - не народні збори, а наймана солдатня. Імператор Олександр Север заповідає своїм синам: "Не сваріться, догоджайте своїм солдатам, на інших можете не звертати уваги". Це і є урок римської історії, та він має бути добре виражений у навчальному тексті. Але ж хіба Сулла був один в історії? З цього уроку випливає висновок, який є справедливим не тільки для Стародавнього Риму: політична влада, що спирається на інструменти та інститути, непідвладні народові, неминуче стає владою деспотичною. Але (парадокс!), пориваючи з народом, підносячись над ним, спираючись лише на терор, влада стає напрочуд неміцною. Варто імператору зазнати поразки або несвоєчасно розплатитися з легіонерами, і можна отримати меч у спину. Після Августа імператор рідко помирав своєю смертю. Саме для того, щоб зрозуміти це, є сенс вивчати римську (та не тільки!) історію.

7.І, нарешті, останнє про підручники. Вони бувають схожими на своїх авторів. Бувають професори-метри, неприступні та "непохитні, як єгипетські піраміди" (Г. Гейне), які вселяють священний трепет та жах до студентських сердець. Такими бувають і підручники. Академічні та безособові, їх важкі та холодні томи протистоять студенту, як неприступні ворожі фортеці, навіюючи зневіру та безнадійність. І навпаки, бувають професори "простіше". Це вчителі. До таких можна завалитися на чай, з "варварською" цікавістю поритись у бібліотеці (такою була вдача старої російської вищої школи). Такими бувають і підручники. Вони написані не для "простору, що навчає", а саме для тебе, вони як довірча бесіда. Ми хотіли б створити саме такий підручник, хоча в написанні підручників це є найскладнішим.

Обсяг матеріалу в цьому підручнику, обрання держав визначаються традиційним "європоцентристським" курсом. Разом із тим вважаємо за необхідне включити до підручника держави і пам'ятники права, які раніше випадали з навчальних курсів, але є цікавими своїми цивілізаційним и особливостями, наприклад Арабський халіфат і мусульманське право, Хетську держану та її пам'ятники права, держави доколумбової Америки, карне право Китаю, середньовічне міське право, пам'ятники звичаєвого права кочових народів. "Важливість" того чи іншого історичного сюжету з позиції науки історії держави і права визначається не розміром держави, а тим, чи є така держава досить цікавим зразком організації суспільства. Зважаючи на це, історія держави і права, наприклад, и Швейцарії, є так само цікавою та повчальною, як історія США або Китаю.

Методичні рекомендації

1. Слід пам'ятати, що цей підручник дає лише необхідний мінімум знань про предмет та у відомому розумінні є путівником, що орієнтує в історії держави і права. Для глибокого оволодіння предметом ("на відмінно") необхідна робота з хрестоматійним матеріалом, документами, кодексами та законами. Читання підручника не може замінити безпосереднє ознайомлення з нормативним матеріалом. Незалежно від того, скільки та як добре написано про "Декларацію незалежності США" або про французьку "Декларацію прав людини і громадянина", це не замінить "особистого" ознайомлення з цими видатними актами, як розповідь про "Героїчну симфонію" Бетховена не може замінити самої симфонії в її живому звучанні. Такі акти г вершинами правової цивілізації, вони формується світогляд, нашу правову наші переконання. Жодна розповідь "про них" не здатна цього зробити.

2. Під час роботи над тією чи іншою темою необхідна самоперевірка. Іноді в підручниках для самоперевірки наводиться перелік контрольних питань і а література до кожної теми або глави. Вважаємо це зайвим, оскільки в такому разі треба десятки разів одні й ті самі питання та рекомендувати одні й ті самі збірники документів. Самоперевірку студент може легко здійснити, отримавши на кафедрі екзаменаційні питання та скориставшись джерелами, наведеними в переліку рекомендованої літератури.

3. Треба навчитися шукати літературу та джерела. Існує безліч загальних і спеціальних енциклопедій та словників, які допоможуть студенту отримати необхідні роз'яснення, бібліографію за потрібною темою, а також монографічну літературу.

Автори висловлюють велику подяку рецензентам, що своїми зауваженнями допомогли покращення текст рукопису:

Ярмишу Олександру Назаровичу - доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту Національної академії правових наук України, заслуженому юристу України, керівнику Департаменту і правоохоронних органів Апарату Ради національної безпеки і оборони України;

Головку Олександру Миколайовичу - доктору юри нічних наук, старшому науковому співробітнику, першому проректору з навчальної та методичної роботи Харківського національною університету внутрішніх справ.

Венедиктову Валентину Семеновичу - доктору юридичних наук, професору, заслуженому юристу України, проректору з наукової роботи Харківського економ і ко-правового університету:

Процевському Олександру Іванович) доктору юридичних наук, академіку Національної академії правових наук України, директору Інституту економіки і права Харківською державною педагогічною університету ім. Г. С. Сковороди.

Глухачову Євгену Федоровичу кандидату юридичних наук, доценту, завідувачу кафедри права та законодавчого процесу Харківського Національного інституту державного управління ІІ АДУ при І України.

Усенку Ігорю Борисовичу - кандидату юридичних наук, доценту, провідному науковому співробітнику, завідувачу відділом Інституту держави і права ім. В. М. Корейського HAH України.