Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - Неолітична революція та родовий лад

Неолітична революція (10-5 тис. років до н. е., в різних географічних зонах хронологія різна) була пов'язана з переходом від споживання готових продуктів природи до справжнього виробництва та осілого способу життя. Не останню роль в еволюції людського суспільства зіграли кліматичні зміни, пов'язані із закінченням останнього заледеніння. Потепління викликало тонни клімату, в багатьох районах зникли тропічна рослинність і тваринний світ, що давали їжу людям. Природа "видавила" людей до долин великих рік, де залишалися рясна рослинність та тваринний світ. Тут люди навчилися збирати злаки, а потім і культивувати їх. Неолітична революція викликала швидке зростання народонаселення ("демографічний вибух"), ускладнила родоплемінну організацію, викликала розселення народів та формування різних етносів. Від первісних родів відокремлюються нові родові групи, які, однак, не поривали зв'язків із старими родами. Поєднані родинними зв'язками та спільністю мови, вони утворюють племена та союзи племен - вищу структуру родоплемінного ладу. Соціальна історія народів тісно переплітається з їх етнічною історією: у родинних об'єднань формуються стародавні мови, мовні групи та родини (індоєвропейська, семіто-хамітська, алтайська, угро-фінська, уральська, тибетська та ін.), що згодом поділяються на велику кількість національних мов. У людей при цьому формується уява про свою етнічну (національну) ідентичність, яка виступає основою соціальної (політичної) цілісності. Невипадково всі держави з давніх-давен та до цього часу "наполегливо" зберігають національний характер. При цьому слід ураховувати й зворотний вплив: державне, "зовнішнє" об'єднання різних етносів може спричинити їх взаємну асиміляцію та утворення нового етносу. Союзи племен - це остання межа родового ладу, за якою починається державна історія людей.

Що відрізняє "державне" суспільство від додержавного? Феномен публічної влади, соціальний контроль тощо зароджуються та існують уже за родового ладу. Там влада представлена зборами "народу", родовими старійшинами, вождями, магами, жрецями, "священними" царями, таємними чоловічими союзами і под. Ця влада перебуває всередині родового суспільства і не замінюється одразу ж та раптом на державну. Державна влада виникає з родоплемінної. З позиції суто класової теорії історичного процесу вважалося, що "демократичний" родовий лад ("свобода, рівність та братерство стародавніх родів" -Л. Морган) був знищений пануючим класом власників, що виділився з суспільства. Завершуючи своє "Стародавнє суспільство", Л. Морган писав: "Власність та посада були грунтом, на якому виросла аристократія... З настанням цивілізації ріст власності прийняв такі величезні розміри, її форми стали такими різноманітними, її застосування так розширилось, а її використання в інтересах власників таке майстерне, що вона зробилася силою, нездоланною для народу. Людський розум стоїть у замішанні перед своєю власною свідомістю... Гола погоня за

багатством не становить остаточного призначення людства, якщо лише прогрес залишиться законом майбутнього, яким він був і для минулого... Загибель суспільства має стати остаточним результатом історичного терену, єдиною метою якого виявляється багатство; адже такий терен містить у собі елементи свого власного руйнування. Демократизм в управлінні, братерство в суспільних відносинах, рівність у правах, загальносуспільна освіта характеризуватимуть наступний вищий соціальний лад, якого неухильно прагнуть досвід, розум та знання. Він буде відродженням, але у вищій формі свободи, рівності та братерства стародавніх родів"1.

Звичайно, закоханий у своїх ірокезів, шляхетний та мужній захисник їх законних прав (індійці на знак вдячності усиновили великого вченого!) Л. Морган дещо ідеалізував соціальні порядки родового ладу. Насправді політизація та одержавлення суспільних відносин, тобто відчуження влади, відбуваються вже в надрах родового ладу. В гомерівській Греції (XIІ-IX століття до н. е.) за умови зовнішнього збереження родоплемінної організації "герої" Іліади Агамемнон, Ахілл, Одіссей та інші відмінно управляються з "військовою демократією" народних зборів, домагаючись потрібних рішень. Реформатори Афін Солон, Клісфен та ін., з іменами яких пов'язують появу в Афінах власне "державних" інститутів, рятують афінян від насильства родової аристократії, що осідлала родовий лад. Якщо кваліфікуючою ознакою державності є відчуження влади, то воно присутнє вже у досолонівській Греції, де родова аристократія - евпатриди - узурпувала владу. Реформатори Солон, Клісфен, Ефіальт, Перикл, з іменами яких пов'язаний процес становлення держави в Афінах, замінили кровнородинну структуру афінського суспільства на адміністративно-територіальну, але при цьому суспільство отримало більший контроль над аристократичною владою, ніж при власне родовій організації.

Які ж основні чинники призводять до трансформації родової організації у державну? Вони можуть бути різноманітними і за важливістю відігравати різну роль у конкретних суспільствах. На Сході ("азійський тип") це перш за все централізована організація громадських робіт, без яких тутешнє суспільство не могло б вижити; в античному світі це внутрішні соціальні суперечності. В ранній середньовічній Європі це військова функція, яка, утім, відіграє величезну роль у всіх суспільствах. Скрізь, де родоплемінні інститути не впораються з виникаючими управлінськими проблемами, вони замінюються на інститути державні. Нерідко трапляється так, що елементи родової організації "вживляються" до державної організації, стають її органічними складовими. Це стосується передусім степових кочових народів (доісламські раби, тюрки, монголи), для яких родовий осередок є найбільш органічним елементом управлінської та військової структур.