Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 4. Право Стародавньої Індії

Змінюючи одна одну, династичні держави С стародавньої Індії Кошала, Магадха. Імперія М аур'їв. держана Гуп і ґрунтувалися на загальній для них основі індійською суспільства. Система державного управління мало залежала віл зміни династій та залишалася традиційною. Істотні зміни стали відбуватися лише і VIII століття, коли Індія була завойована мусульманами-арабами та частково ісламі юкани Як найбільш яскравий зразок давньоіндійської державності можна віяти Імперію Маур'їв у період її нинішню розквіту за правління імператора А шоки.

Загальною соціально-економічною основою, риси давньоіндійської держави, була відсутність розвиненої власності та вільного ринку. Держана відіграє суттєву роль у господарських відносинах, і це зближує її із традиційними державами Сходу ("азійський спосіб виробництва"). Держана ломі ну над суспільством та станови п, централізовану бюрократичну монархію, хоча і поступається н ньому відношенні таким "класикам", як Єгипет. Вавилон, Китай.

Держава Маур'їв за своїм характером була імперією, а за своїм складом включала багато народів, завойованих держав, князівств. За характером влади вона було суворо централізованою, з розгалуженим державним апаратом.

Імператор (раджа) править разом із дорадчим мантріпарішадом. Крім парішада, при ньому була таємна рада із вузького кола довірених осіб, іноді скликався дорадчий представницький орган - раджасабха (сабха - збори), до якого могли входити, разом із сановниками, виборчі від міст та громад. При імператорі знаходилися сім-вісім міністрів, один з яких - учений-брахман - був радником царя. Найважливішою центральною установою була скарбниця, яка відала збиранням податків та фінансами. Військова рада складалася з 30 членів, розділених на шість колегій за родом військ. Спеціальною установою було відомство зрошення. Міська рада складалася з 30 радників, також розділених на шість колегій за галузями управління. У складі державного апарату були контролери центрального уряду та численні шпигуни.

Провінційне управління було побудовано на десятковій системі. Громадою (селом) керував виборний голова; десятьма селами - десятський, який отримував п'ять куп землі, 100 селами - сотський, який отримував данину з одного села. Тисяцький отримував данину з одного міста.

Останні роки правління Ашоки ознаменувалися зростанням суперечностей у його державі. Він бажав побудувати державу на моральних основах дхарми, суворо стежив за діяльністю адміністрації, регулярно проводив ревізії. Інспекторам наказувалося стежити за тим, аби посадовці суворо дотримувалися норм дхарми, у які він включав віротерпимість, хоча в останні роки життя все більшу перевагу віддавав буддизму та щедро обдаровував буддійські храми. Напевно, все це викликало незадоволення прибічників брахманізму та посадовців. Влада імператора слабшала. Є відомості, що Ашока наприкінці свого правління став буддійським монахом. За спадкоємців Ашоки імперія розпалася на низку окремих держав, що суперничали одна з одною.

4. Право Стародавньої Індії

Стародавні індійські закони Наради та Бріхаспаті

Закони Наради (нарадасмріти) - одна з пізніх дхармашастр. Їх складання приписується мудрецю-брахману Нараді. Закони Наради - суто юридичний великий збірник, який містить встановлення державно-правового та карного характеру. На відміну від ранніх дхармашастр, Закони Наради розглядають питання права не з огляду на релігійно-етичну призму, а з суто юридичних позицій. Нарада відходить від переліку конкретних покарань за кожний вид злочину, надаючи перевагу місцевому звичаю, розсуду царя та суддів, багато уваги приділяє договору позики, шлюбно-сімейним стосункам, правосуддю, порядку управління. Нарада рекомендує царю не обтяжувати підданих надмірними податками, "тому що, коли має місце розквіт сільської місцевості, збільшуються релігійні заслуги та скарбниця царя". У галузі кримінального права Нарада рекомендує царям та суддям при призначенні покарання дотримуватися помірності.

Закони Бріхаспаті - один з найбільш пізніх дхармашастр (IV-VIІ століття н. е.). На відміну від ранніх дхармашастр, які мали сакральний характер. Закони Брізаспаті вимагали застосування, разом із дхарма-шастрами, "світських" нормативних збірників - шастр. Останні являли собою "науку політики", акцентуючи увагу на обов'язках царів, правителів з підтримання суспільного порядку, дотримання правил правосуддя тощо. "Судді, що засідають у царських судах, повинні бути обізнані у дхармашастрі та артхашастрі" - так звучало одне з положень Бріхаспаті. У цілому Закони Бріхаспаті відображали еволюцію стародавнього індійського права від стародавніх сакралізованпх нормативно-етичних установлень до більш практичного постановлення правового регулювання, при якому відсуваються на другий план релігійна мораль та "гріховність" як критерій злочинності діяння, і на перше місце виступає державний інтерес як критерій правомірності.

Артхашастра (букв. - наука про користь) - найдавніший індійський трактат про політику і державу, мистецтво управління. За традицією вважається, що трактат було складено у IV столітті до н. е. за часів правління в Магадхі Чандрагупти Маур'я та його радника Каутільї. Можливо, що в перші століття нашої ери цей трактат було перероблено. Артхашастра написана частково прозою, частково віршами у формі повчання царю і є найважливішим джерелом відомостей про соціальну структуру стародавнього індійського суспільства, державний устрій, правові інститути, економіку, військові організації, зовнішню та внутрішню політику. При оцінюванні Артхашастри треба брати до уваги таке: її написано брахманом (брахманами), які добре знали та дотримувалися звичаїв, законів, правил, традицій та намагалися їх зберегти, бо збереження традиційного порядку забезпечувало їм привілейоване становище у суспільстві. Отже, наставляння та повчання Артхашастри - це "кодекс" традиції Індії, що давно склалися, і в цьому плані ми можемо йому довіряти як джерелу відомостей про життя Стародавньої Індії.

Трактат складався з 15 книг і містив наставляння із засвоєння нових земель, доходів та витрат царської скарбниці, торгівлі, прядильно-ткацького виробництва, штучного зрошення, становища рабів та найманих робітників тощо.

Артхашастра не є кодексом і не має імперативного характеру, її положення г скоріше порадами - наставляннями. Ці поради наставляння відображали дійсний стан справ у державі, її традиції. Даючи "поради" царю, брахмани орієнтували йот на збереження традиційного порядку.

Автор Артхашастри у розділі "Освоєння нових земель" наставляє царя щодо освоєння та заселення нових земель, організації управління селами, їх захисту від зовнішнього ворога, порядку землекористування.

Жерцям при жертвоприношенні, духівникам та вченим, а також управляючим селами, рахівникам, управляючим округами, лікарям, які навчають слонів, об'їждчикам коней, посильним царя слід надавати як жалування землю "без права продажу та застави".

Царю також рекомендувалося передавати землю, підготовлену до оброблення, у довічне володіння "платникам податків". З наставлянь у галузі господарства вимальовується активна роль держави у цій галузі:

"нехай насаджує виробництво у рудниках, полях, лісах, розплідниках слонів, тваринництві, торгівлі";

"нехай споруджує резервуари з (дощовою) водою та проточною водою";

"нехай цар використовує право власності стосовно рибальства, переправ і торгівлі зеленню, яка росте у штучних водних басейнах";

"того, хто ігнорує (потреби) рабів, найманих робітників та родичів, цар нехай змусить дотримуватися доброчесної поведінки".

Артхашастра докладно описує джерела доходів царської скарбниці. Головний збирач податків повинен збирати податки з міст, сільських громад, рудників, лісів, черед худоби та торговельних шляхів.

Докладно описуються доходи скарбниці з міст. Це мита з хмільних напоїв, забою худоби, пряжі, рослинної олії, тваринного масла, цукру, золотих виробів. Доход державі надавали також проститутки, її орні заклади, будівництво, податки з ремісників, вимін мита.

Артхашастра перелічує й основні витрати держави. Це утримання армії, арсеналів зброї, державні запаси товарів, металів, оплата державних найманих робітників.

В цілому Артхашастра наставляла правителя на шлях справедливості, помірності, турботи про державу та його підданих і пропонувала йому при вступі на престол дати клятву: "Нехай я буду позбавлений небом життя та нащадків, якщо буду вас пригноблювати".

Правове становище населення у Стародавній Індії

У Стародавній Індії у ведичний період (друга половина II тисячоліття до н. е. - середина І тисячоліття до н. е.) формується система вари - особливих станових груп. У Законах Ману згадуються чотири варни: брахмани (жерці), кшатрії (воїни, правителі), вайшії (хлібороби, ремісники) та шудри (слуги). Крім того, у Законах є відомості про недоторканних, які фактично становили найнижчу, п'яту варну. Імовірно, вона поповнювалася нащадками від "неправильних" шлюбів, вигнаними їз своєї варни. За Законами Ману "недоторканним" наказувалася праця гробарів, катів. Вони жили поза селищами, будь-яке спілкування із ними заборонялося.

Три найвищі варни (брахмани, кшатрії, вайшії) за своїм походженням були пов'язані із завойовниками індоаріями - засновниками держави. Вони іменувалися двічі народженими. Друге народження - обряд ініціації (посвячення), пов'язаний із початком вивчення священних книг, складав привілею цих варн. Обряд посвячення для брахмана здійснювався у 8-річному віці, для кшатрія - в 11 років, для вайшія -у 12 років. Вивчення Вед без такого посвячення розглядалось як крадіжка. Шудри - "народжені один раз" - усувалися від участі у жертвоприношеннях та ритуалах.

За кожною варною закріплялося спадкове коло занять. Брахманам та кшатрія м заборонялося займатися ремісництвом, торгівлею та землеробством. Брахманам потрібно було вивчати Веди, здійснювати жертвоприношення, роздавати та отримувати милостиню. Кшатрії - військова аристократія - повинні були здійснювання управлінські функції. Для вайшіїв передбачалися торгівля, лихварство, землеробство. Шудри зобов'язані були зі смиренністю слугувати вищим варнам. Поведінку варн було жорстко регламентовано, між ними були проведені чіткі релігійно-правові межі. Чоловік, який народився у певній варні, належав до неї завжди, як і його дружина та нащадки. Народження у певній варні залежало від карми - результату поведінки у минулих існуваннях. Вважалося, що в процесі численних перероджень людина може погіршити чи покращити карму.

Релігійне освячення системи варн із часом ставало жорсткішим та перетворилося в кінці І тисячоліття до н. е. на систему каст - вузьких професійних груп, яких налічувалося декілька сотен.

Шлюбно-сімейні стосунки за Законами Ману

Шлюбно-сімейні стосунки у Стародавній Індії визначалися нормами звичаєвого права. Закони Ману вказують на вісім форм шлюбу. Правильними формами шлюбу визнавалися ті, що укладалися між представниками однієї варни за взаємною згодою. У таких шлюбах батько видавав доньку заміж та наділяв її приданим. Шлюби, пов'язані із купівлею або викраденням нареченої, із насильством над нею, а також шлюби без згоди батьків хоча і визнавалися законами, але засуджувалися. Міжварнові шлюби вважалися вкрай небажаними. Закони Ману припускали одруження чоловіка із вищої варни на "низьконародженій" жінці, але такі шлюби заслуговували на засудження та зводили подружжя до становища шудри. Брахман, який одружувався із шудрянкою, позбавлявся брахманства.

Закони Ману закріплювали патріархальну владу батька. Голова родини міг карати членів родини, припускався продаж дружини та дітей (але така практика засуджувалася). Продані сини не ставали рабами, а отримували права родичів у нових родинах, оскільки нащадки вважалися головним багатством. Становище жінки визначалося її постійною залежністю від чоловіка: у дитинстві - від влади батька, у молодості - від чоловіка, після смерті чоловіка - від сина. Дружина вважалася продовженням свого чоловіка, його власністю. Чоловік зберігав на неї права як за життя (навіть якщо він кидав або продавав дружину), так і після смерті. Тому повторні шлюби удів заборонялися. Другий шлюб для жінки вважався ганебним, а діти від таких шлюбів не визнавалися. Чоловік після смерті дружини мав право укласти новий шлюб. Закони Ману забороняли розлучення, проте чоловіку дозволялося взяти іншу дружину в таких випадках: якщо жінка була хворою, марнотратною, порочною, дурного норову, не народжувала дітей або народжували тільки дівчат.

Права на спадок мали тільки сини. Не мали прав на спадок жінки, ізгої, недоумкуваті або каліки. Між синами від "правильних" шлюбів спадок ділився нарівно, але старшому сину виділялася додаткова частка. Син шудрянки та "двічінародженого" прав на спадок не мав, він задовольнявся тим майном, що йому виділив батько. Припускалося позбавлення спадку.

На закінчення слід зазначити, що в Індії, як і в інших країнах та в народів, нерідко траплялося так, що до верхівок влади проривалися представники низів. Наприклад, династія Нандів вела свій родовід від шудр.