Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - Глава 8. Особливості державного ладу Спарти

Держава Спарта виникла на півострові Пелопоннес у результаті завоювання дорійськими племенами місцевих ахейських суспільств. Завойовники утворили пануючий клас повноправних громадян - спартіатів. Місцеве населення було звернено у рабів-ілотів. Кожний спартіат володів земельним наділом (клером) із закріпленими за ним рабами. Побоюючись повстань ілотів, яких було чисельно більше, спартіати регулярно проводили криптії ("таємні" масові вбивства). Щоб тримати іліотів у покорі, спартіати створили особливу воєнізовану державу.

В основу державного ладу Спарти було покладено принцип єдності повноправних держав. Для цього держава суворо регламентувала життя та побут спартіатів, стримувала їхнє майнове розшарування. Основи державного ладу було закріплено ретрою (договором) легендарного царя Лікурга (VIII століття до н. е.). Спартіати були зобов'язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесла й торгівля стали справою іліотів та періеків - вільних жителів окраїнних районів Спарти, які посідали проміжне становище між спартіатами та ілотами. У Спарті було створено державну систему виховання та освіти: у 7-річному віці дітей віддавали до спеціалізованих шкіл. До 20 років спартіати проходили особливе навчання, яке виховувало у них витривалість, дисциплінованість, хоробрість. Потім до 60 років чоловіки несли військову службу. З метою підтримання єдності регулярно проводилися громадські трапези, на організацію яких щомісячно сплачувався податок.

"Лікургів лад" трансформував військову демократію спартіатів у олігархічну рабовласницьку республіку, яка зберегла риси родоплемінного ладу. На чолі держави перебували два царі - архагети. їхня влада була спадковою. Повноваження архагетів зводилися до воєнної влади, організації жертвопринесень та участі у раді старійшин.

Герусія (рада старійшин) складалася з двох архагетів та 28 геронтів, яких обирали довічно народними зборами зі знатних громадян, що досягли 60-річного віку. Герусія виконувала функції урядової установи - готувала питання для обговорення на народних зборах, керувала зовнішньою політикою, розглядала кримінальні справи про державні злочини (включаючи злочини проти архагетів).

Колегія ефорів (з'явилася у VIII столітті до н. е.) складалася з п'яти гідних громадян, яких обирали на один рік народними зборами. Спочатку повноваження ефорів обмежувалися судочинством по майнових спорах. У VI столітті до н. е. їх влада зростає, вони витісняють герусію. Ефори почали скликати герусію та народні збори, керувати зовнішньою політикою, здійснювати внутрішнє управління державою та судочинство, контролювати посадових осіб (включаючи архагетів).

Народні збори (апелла) у Спарті відрізнялися пасивністю. Право на участь у народних зборах мали повноправні громадяни-чоловіки, які досягли 30-річного віку. Спочатку народні збори скликалися архагетами, згодом керівництво ними перейшло до ефорів. Апелла не обговорювала висунуті питання, а лише ухвалювала або відхиляла запропоноване рішення. Голосування проводилося примітивно - криком або учасники розходилися по різні боки та "на око" визначалася більшість. Народні збори мали законодавчі права, право обрання посадових осіб, вирішували питання війни та миру.

Глава 9. Стародавній Рим

1. Утворення держави

Стародавній Рим як державне утворення виник на рубежі VIII століття до н. е. (традиція вказує на 753 рік до н. е.) у західній частині Апеннінського півострова на основі союзу трьох племен, що склалися тут, - латинів, сабинів та етрусків. Держава зіграла величезну роль у світовій історії, охопивши всю західну частину ойкумени та безліч народів. Кордони Римської імперії простягалися від Португалії до Рейну, від Британії до Єгипту включно. Вже зникнувши як політичне утворення, Рим залишив світу велику спадщину - римське право, яке стало основою сучасної правової культури.

Для науки історії держави та права Рим є ніби гігантською соціологічною лабораторією, в якій протягом століть випробовувалися різноманітні політико-правові моделі, моральні та релігійні системи. Події та імена римської історії, її війни та герої - Луцій Корнелій Сулла, Цезар, Помпей, Октавіан Август, Цицерон, Антоній, Марк Аврелій, Костянтин Великий та Юстініан, імена і праці її видатних юристів Гая, Ульпіана та Павла, Паппініана та Трибоніана залишаються учасниками нашої сучасної історії. У роки великих потрясінь, таких як Велика французька революція, люди звертатимуть свої погляди до Рима, наслідуватимуть його героїв та установи, драпіруватимуть свою історію в римський одяг. Величезне значення для нас має політичний досвід Риму. Виникнувши як маленьке місто-поліс, яких було сотні у Середземномор'ї, Рим перетворився на величезну світову державу. Розпочавшись як родова община, Рим стає республікою, яка внаслідок внутрішніх суперечностей перероджується в імперію - володарку народів. Пишаючись своїм республіканством, Рим стає поневолювачем інших народів і нарешті, не витримуючи власного тягаря, розвалюється та падає під ударами молодих "варварських" народів. Але й тоді Рим не зникає безслідно. Суворий та жорстокий, він перемішує всередині себе народи і культури, просуваючи вперед суспільну цивілізацію. Його непереможні легіони, як великі земні катастрофи породжують нові континенти, так і Рим породжує гнану ним самим доти невідому духовну силу - християнство, перед яким схиляються й донині.

Розробляючи тему Стародавнього Риму, слід постійно мати на увазі, що це - суспільство і держава античного типу, тобто його засновано на приватному господарстві та приватній власності, що якісно відрізняє його від держав Сходу і визначає багато особливостей політичної та правової історії, а саме розвиток приватного права і взагалі юриспруденції.

На горбкуватому березі Тибру в 25 км від його западання в Тирренське море у IX столітті до н. е. виникли поселення пастухів та землеробів. Поступово ці поселення злилися, були обнесені стіною і стали містом Римом.

Надалі з'явилася легенда, що Рим було засновано близнюками Ромулом і Ремом, вигодуваними вовчицею. Римляни вірили в цю легенду й вели своє літочислення від вигаданої дати заснування міста.

Періодизація історії римської держави і права

1. Період розпаду первіснообщинного ладу, а також утворення рабовласницької держави й заснування міста Рима у 753 році до н. е. до вигнання останнього римського царя Тарквінія Гордого (509 рік до н. е.).

2. Період республіки (509-27 роки до н. е.).

3. Період монархії (27 рік до н. е. - 476 рік н. е.), який у свою чергу поділяється на два етапи:

а) принципат (27 рік до н. е. - 284 рік н. е.);

б) домінат (284 - 476 роки н. е.).

Після занепаду Західної Римської імперії у 476 році тривалий час існувала Східна Римська імперія Візантія, яка припинила своє існування після завоювання її турками у 1453 році.

Царський період

Що б не говорили легенди та якими б різними вони не були, достеменно відомо, що найдавніше населення Риму мешкало в умовах первіснообщинних відносин, які були організовані в 300 родів. Кожні 10 родів складали курію, 10 курій (100 родів) - плем'я (трибу). 300 родів, об'єднані у три триби, становили римський народ. До нього міг належати лише член роду. Таких стали називати патриціями. Тільки вони були повноправними жителями Риму.

Другий клас - стан складали плебеї. Серед них опинялися скорені або прийшлі, а також знедолені корінні жителі. Плебеї не допускалися до користування суспільними землями, до обрання на жрецькі посади, були політично безправними. Вони не мали родоплемінної організації, подібної до патриціанської, а в разі необхідності їх залучали до військової служби як допоміжну силу.

Органи влади

Сенат. Суспільними справами відав сенат, який складався зі старійшин трьохсот родів. Сенат був дорадчим органом при царі (гех). але мав великий вплив у вирішенні багатьох питань та попередньо обговорював важливі справи, які потім ухвалювалися народними зборами. Також сенат брав участь в обранні царя.

Народні збори (куріатні коміції) складалися з повноправних членів римських родів, чоловіків, що були здатні нести військову службу. Римський народ збирався по куріях, в яких обговорювалися та вирішувалися питання, що підлягали віданню зборів. Кожна курія мала один голос. Ці збори називалися куріатними коміціями. Збори або приймали, або відхиляли пропозицію сенату, обирали всіх посадових осіб, у тому числі царя, та оголошували війну.

Цар був воєначальником, верховним жерцем та відправляв суди по справах про зраду, заколот та інші злочини, що вважалися публічними. У період Стародавнього Риму його посада була виборною. Цар мав необмежене право покарання й одночасно був вищою судовою інстанцією. Апеляції на його рішення не допускалися.

Жрецькі колегії. Найдавнішими жрецькими колегіями були колегії авгурів, понтифіків та феціалів. Пізніше утворилися інші колегії. Авгури надавали свій висновок про доцільність різних заходів, могли вгадувати волю богів шляхом ворожіння за польотом птахів, явищами природи, нутрощами тварин тощо. Понтифіки були охоронцями та тлумачами звичаїв, а згодом - звичаєвого права. Феціали відали міжнародними відносинами.

Реформа Сервія Тулія

З цієї реформи й почалася багатовікова боротьба плебеїв і патриціїв. Вона задовольнила основну вимогу плебеїв: вони включені до складу римського народу та отримали право брати участь у народних зборах разом з патриціями. Патриціїв та плебеїв (чоловіче населення) було поділено за майновим принципом на п'ять розрядів. До першого розряду віднесено тих, розмір майна яких становив не менше 100 тис. асів, до другого - тих, чиє майно оцінювалося у 75 тис. асів, до третього - 50 тис. асів, до четвертого -25 тис. асів, до п'ятого -11 тис. асів. Римське військове ополчення теж стало формуватися залежно від нового розподілу на розряди.

Перший розряд виставляв 10 центурій (сотень) вершників та 80 центурій піхотинців; другий, третій та четвертий розряди - по 20 центурій піхотинців, а останній розряд - 30 центурій піхотинців. Пролетар ії формували всього одну центурію. Було ще чотири сотні музикантів. 1 разом було 193 центурії (сотні) озброєних воїнів. Народні збори тепер проходили центуріями. Кожна центурія мала один голос. Із 193 центурій у першого розряду було 93. При голосуванні центуріями стосовно того чи іншого питання рішення першого розряду було визначальним (у нього більше половини голосів), звичайно, у разі одностайності всіх центурій. Якщо більшість голосів не набирається у першому розряді, звертаються до центурій другого розряду і т. д.

Реформа зміцнила римське військо, що згодом позитивно позначилося для Рима.

Отже, реформа Сервія Тулія виконала триєдине завдання:

1) зруйнувала родоплемінний лад патриціїв;

2) включила плебеїв до складу римського народу;

3) вдосконалила та зміцнила структуру військового ополчення. Територію Рима було поділено на чотири округи - триби. І патриції, і плебеї були приписані до певних територіальних округів.

Реформа Сервія Тулія не зрівняла плебеїв та патриціїв. Найбільш гостро ця нерівність відчувалася у питанні про землю. Плебеї до поділу завойованих земель не допускалися, хоча здійснювали величезний внесок у їхнє завоювання. Вимоги плебеїв наділити їх завойованою землею зустріли опір з боку патриціїв, плебеям знадобилося більш ніж на два століття для того, щоб домогтися рівного розподілу земель.