Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 2. "Акт про краще забезпечення свободи підданих та про попередження ув'язнень за морями" (Habeas Corpus Act, 1679 рік)

Після реставрації монархії в 1660 році в англійському парламенті поступово утворюються дві протидіючі угруповання - торі, які виражали інтереси короля, придворної аристократії, а також частини джентрі, та вігі, які об'єднали представників опозиції: купців, фінансову буржуазію, верхівку джентрі, промислову буржуазію. Значною перемогою вігі в у цьому протиборстві став "Акт про краще забезпечення свободи підданих та про попередження ув'язнень за морями" (Habeas Corpus Act, 1679 рік).

Акт обмежив всевладдя короля і свавілля чиновників у галузі карного права і судочинства, проголосив недоторканність особи, а також принципи презумпції невинуватості, законності, оперативності правосуддя. Це двє змогу вважати його найважливішим конституційним документом в історії Англії поряд з Великою хартією вольностей 1215 року. Його значення полягає в карно-процесуальних гарантіях від необгрунтованих арештів і таємних розправ. Найважливіша з них - у тому, що Акт передбачав відповідальність тюремників і суддів за порушення відповідних статей закону.

Але значення цього документа як чинного джерела юридичної практики було обмежено низкою обставин:

1) його дія могла призупинятися парламентом;

2) статті Акта не поширювалися на цивільні справи;

3) розмір застави, передбаченої законом для видачі обвинуваченого на поруки, був значним, і далеко не кожен громадянин міг його сплатити.

"Habeas corpus act" від 26 травня 1679 року став найважливішим документом англійської буржуазної революції, яка призвела до встановлення у політичній системі країни основ парламентаризму. Він поклав початок законодавчому обмеженню виконавчої влади в особі монарха і чиновників. Карно-процесуальні норми, сформульовані в Акті, є основою карного судочинства у багатьох сучасних державах, включаючи західноєвропейські країни, Україну та США.

3. "Славна революція" 1688 року в Англії. "Білль про права" 1689 року" "Акт про уложення" 1701 року

У Бредській декларації 1660 року Карл 11 обіцяв, що будуть вибачені учасники революції, а він без парламенту не вирішуватиме питання щодо утримання армії, земель роялістів тощо. Але з його приходом до влади розпочинається феодальна реакція. Ліквідуються організації пресвітеріан та індепендентів, активних учасників революції кидають до в'язниць. Відновлюється Таємна рада та інші надзвичайні органи (за винятком одіозних "Зіркової палати" і "Високої комісії"). Відновлюється у своїх правах англіканська церква. Таку саму політику продовжує наступник Карла II - Яків II.

Така політика Стюарт і в призвела до короткочасного об'єднання вігів і торі, які у 1688 році здійснили двірцевий переворот з метою заміни Якова II на більш поступливого монарха, який не порушував би права парламенту. Цей переворот одержав назву "Славної революції". На престол зійшов запрошений принц Вільгельм Оранський, зять Якова 11, який утік з країни.

"Славна революція" завершила оформлення компромісу між провідними політичними силами країни: буржуазією та аристократією. Політична влада в центрі і на місцях залишалася в руках земельної аристократії в обмін на гарантії додержання інтересів верхівки фінансової і промислової буржуазії. Цей консенсус позначив тенденцію еволюції англійської державності ХУІІ-ХІХ століть від дуалістичної до парламентської монархії. Юридично перерозподіл владних повноважень між королем і парламентом було закріплено в "Біллі про права" від 13 лютого 1689 року.

"Білль про права" став основою англійської конституційної монархії, закріпивши верховенство парламенту в галузі законодавства і фінансової політики. Мета документа, який спочатку називався "Декларацією прав", полягала у забезпеченні "відновлення і підтвердження давніх прав і вольностей", які було визначено ще Великою хартією вольностей 1215 року, "Петицією про права" 1628 року і найважливішими актами англійської буржуазної революції.

"Білль про права" проголосив незаконними призупинення дії будь-якого законодавчого акта з ініціативи короля без згоди парламенту і стягнення зборів та податків без його санкції. Обмежувалися повноваження короля стосовно керівництва армією і флотом. Набір та утримання постійного війська у межах королівства в мирний час могли здійснюватися тільки за згодою парламенту. Документ проголошував низку цивільних і політичних прав: свободу слова (право звернення до короля з петиціями і проголошення незаконності переслідування за це), свободу волевиявлення, політичний плюралізм тощо.

"Білль про права" формулював принципи діяльності законодавчої влади у системі державно-політичних органів: вільні вибори до парламенту, регулярність його скликання, незалежність від виконавчої влади та ін. Згодом ці положення було уточнено, і строк повноважень парламенту визначено спочатку в три роки, а потім - у сім. У VII статті "Білля" проводилася ідея підзаконності королівської влади, а у XI статті підкреслювалося, що ця влада встановлюється в суспільстві внаслідок досягнутого компромісу "на вічні часи за порадою і згодою духовних і світських лордів та общин, які засідають у парламенті..."

Таким чином, у реальній політичній практиці втілено ідеї Дж. Мільтона і Дж. Локка щодо рівності перед законом і договірного походження влади в суспільстві. Тенденція конституційного закріплення верховенства влади парламенту відбилася у змісті "Акта про уложення" від 12 червня 1701 року. "Акт щодо майбутнього обмеження Корони та про краще забезпечення прав і свобод підданих" ("Акт про уложення") уточнював і розвивав деякі положення "Білля про права" 1689 року, головним чином у галузі регулювання порядку престолонаслідування.

Необхідність такого документа було викликано тим, що Вільгельм Оранський не залишив спадкоємців. Необхідно було запрошувати короля з іншої країни. Вирішено зупинитися на кандидатурі німецького герцога Ганноверського Георга І. Аби запрошення "іноземного" короля не зашкодило інтересам Англії, "Акт" містив низку умов і вимог, яким мав відповідати претендент на англійський престол. Проголошувалася заборона на зайняття трону прихильником католицизму. Тепер королем Англії міг стати тільки прибічник англіканської віри. Крім того, королю заборонялося покидати країну без згоди парламенту, що можна розглядати як обмеження свободи пересування монарха. Він позбавлявся права помилування стосовно осіб, притягнених до відповідальності на підставі імпічменту. "Акт" установлював правило: якщо королем Англії буде "особа, народжена за межами Англії, Шотландії та Ірландії", то англійський народ не зобов'язаний воювати за його інтепеси.

Крім регулювання престолонаслідування, документ надавав велике значення подальшому уточненню прерогатив законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Обмеження королівської влади виявилося в тому, що всі акти виконавчої влади, крім підпису короля, потребували підпису королівських міністрів (контрасиг натура), за порадою і зі згоди яких вони приймалися. Цей принцип став важливою умовою становлення інституту відповідальності уряду.

"Акт про уложення" значно змінював статус законодавчої і судової гілок влади, виводячи її з-під впливу короля. Жодна особа, яка одержувала платню за посаду, підпорядковану королю, або пенсію від короля, не могла стати членом палати общин. Судді, які раніше підпорядковувалися королю і відповідали перед ним, не могли тепер бути позбавлені посади за його єдиним бажанням, крім як за поданням обох палат парламенту. Законодавче розмежування гілок влади з метою впровадження їхньої незалежності одна від одної зафіксовано в "Акті про посади" від 1707 року.

У заключній частині документа підтверджувався непохитний принцип підзаконності королівської влади.

Таким чином, на рубежі XVI І-XVI11 століть в Англії оформлено найважливіші принципи та інститути буржуазного державного права: верховенство парламенту в галузі законодавчої ініціативи, право парламенту вотувати бюджет і визначати військовий контингент, принцип незмінності суддів, підзаконність усіх гілок державної влади, відповідальність уряду. Але остаточного розмежування повноважень законодавчої та виконавчої гілок влади не відбулося, і дуалізм у політичній системі Англії продовжував зберігатися, що відповідало концепції єдиного парламенту, коли король і палати розглядалися як його елементи.

За умов подальшого соціально-політичного розвитку остаточно утверджувалася парламентська монархія, ознакою якої було становлення відповідальності уряду. Пов'язані з цим процесом зміни, як правило, не оформлювалися у вигляді конституційних актів, а мали форму конвенційних норм (домовленостей). У цьому полягає унікальна особливість англійського конституційного права.

Монарх продовжував залишатися главою держави, усе більше перетворюючись на символічного голову виконавчої влади. Прем'єр-міністр, який діяв номінально "від імені короля", фактично набув статусу самостійної політичної фігури. До політичної практики Англії увійшов принцип "король царює, але не править".

Протягом XVIII століття більш чітко оформлено принципи взаємостосунків парламенту та кабінету міністрів.

Протягом другої половини XVII-XVIII століття в Англії у загальних рисах склалася система парламентаризму, остаточному закріпленню якої все ж таки заважав феодальний характер формування нижньої палати парламенту. Цей недолік було усунено в перебігу виборчих реформ ХІХ-ХХ століть.