Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 3. Конституція США 1787 року

Союз, що виник в умовах війни проти Англії, мав виключно воєнний характер. На Другому Континентальному конгресі було ухвалено рішення про об'єднання військ колоній. Другий Континентальний конгрес протягом декількох років відігравав роль єдиного законодавчого органу, де рішення ухвалювалися на підставі рівності голосів штатів-колоній. Тоді ж було здійснено спробу створити єдину грошову систему колоній. Отже, ухвалене конгресом рішення про створення міждержавного союзу штатів спиралося на фактично створену єдність.

Ідея проголошення незалежності і створення єдиного політичного організму в формі міждержавного союзу, запропонована Франкліном, була схвалена представниками штатів у травні 1776 року. Передбачалося, що створений союз матиме конфедеративний характер. До кінця 1779 року проект створення конфедерації пройшов ратифікацію в законодавчих зборах 12 штатів, а 1 березня 1781 року, Другий Континентальний конгрес проголосив про набрання чинності "Статей конфедерації", які стали першою Конституцією США.

Незважаючи на слабкість повноважень загальних органів влади й управління, "Статті" проголошували безповоротне створення єдиної держави. За штатами не передбачалося права виходу із союзного об'єднання. Рішення більшості членів конфедерації мало примусову силу для інших штатів. Суверенітет штатів зберігався, але паралельно формувалася сфера виключних повноважень союзної держави. Вводилося єдине громадянство: мешканці штату користувалися привілеями й пільгами в інших штатах нарівні з їхніми мешканцями стосовно права пересування, торгової й фінансової діяльності, власності.

Для вирішення спільних справ створювався Конгрес штатів, де були представлені всі суб'єкти конфедерації. До компетенції Конгресу належали питання управління: оголошення війни й укладання миру дипломатичні стосунки й міжнародні договори, регулювання грошового обігу, мір та ваги, встановлення воєнних порядків. Для ухвалення рішення була потрібна згода більшості, тобто дев'яти штатів.

"Статті" формулювали не тільки делеговані повноваження союзу, а й заборонні, які накладали обмеження на суверенітет штатів. Так, штатам заборонялося створювати власні збройні сили і вести зовнішньополітичну діяльність.

Союз, створення якого зафіксовано "Статтями", був військово-політичним і мав декларативний характер. Його завдання полягало втому, аби надати легітимності політико-державному організмові, що формувався. Не об'єднавшись, однак проголосивши свою незалежність, штати не змогли б протистояти могутній метрополії.

Але незабаром виявилася обмеженість створеного об'єднання, не здатного ефективно функціонувати в післявоєнний час. З метою подолання деструктивних наслідків війни в економічній і соціальній сферах потрібна була сильна централізована влада, створити яку в межах конфедерації було неможливо, тому виникла об'єктивна необхідність у модернізації принципів державно-політичного устрою США, що призвело до створення Конституції США 1787 року. Цей документ зафіксував перехід від конфедерації до федерації.

3. Конституція США 1787 року

Військово-політична єдність, закріплена у "Статтях конфедерації" 1781 року, склалася в перебігу війни за незалежність 13 північноамериканських колоній проти англійської корони. Цей союз мав тимчасовий і декларативний характер, відповідаючи потребам воєнного часу. Але в післявоєнний період виявилася його неефективність при розв'язанні як внутрішньополітичних, так і соціально-економічних проблем. Найгострішою стала проблема фінансування армії шляхом збільшення податків, які збиралися зі штатів. Післявоєнна криза призвела до повного обезцінення грошей і зростання інфляції. В умовах відсутності централізованої влади неможливо було розпочати виплати французьких кредитів. Крім того, загострилися суперечності між американськими штатами з приводу освоєння західних земель, які не могла розв'язати конфедерація. Масові соціальні заворушення, які виникли через економічну та фінансову кризу, остаточно довели неспроможність конфедеративного устрою, що стало основною причиною перегляду "Статей конфедерації" 1781 р. У травні 1787 року у Філадельфії відбувся спеціальний конвент, який повинен був виробити новий конституційний документ. Після тривалих спорів стосовно найпридатнішої для США форми політичного устрою депутати схвалили проект конституції, складений Джеймсом Медісоном. Він характеризувався лаконічністю і включав преамбулу та сім статей, з яких тільки чотири було поділено на розділи.

Конституція 1787 року встановила республіканську форму правління як для держави в цілому, так і для окремих штатів. Основним принципом організації держави став федералізм, заснований на визнанні високої міри самостійності штатів. Організацію влади було підпорядковано принципу поділу влади - законодавчої, виконавчої та судової.

Законодавча влада здійснювалася конгресом федерації, який складався з двох самостійних палат - Палати представників і Сенату. Палата представників обиралася на два роки населенням штатів відповідно до чисельності кожного і на підставі вимог, установлених у даному штаті. Членом цієї палати міг стати тільки громадянин штату, який досяг 25-річного віку. Сенат формувався з особливих представників штатів (старше 30 років і з високим цензом осідлості) по двоє від кожного штату незалежно від розміру його території і чисельності населення. Сенаторів обирали законодавчі збори штатів за власними правилами на шість років.

До компетенції конгресу входило право встановлювати податки, збори і мито, регулювати торгівлю, грошову і фінансову систему, армію, флот. Палати володіли повною організаційною самостійністю і рівними правами в галузі законодавства. Але тільки нижня палата могла виступати ініціатором фінансових законів і порушувати справи щодо імпічменту проти вищих посадових осіб. Сенат мав пріоритет у зовнішньополітичних справах.

Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки колегією виборців. На посаду президента міг претендувати громадянин США, який досяг 35 років і мав високий ценз осідлості. Одночасно з президентом обирався віце-президент, який не мав самостійної влади і був заступником та помічником президента. Останній володів владними повноваженнями, що відповідало ідеї сильної президентської влади. Він був верховним головнокомандувачем, за згодою сенату укладав міжнародні договори, призначав вищих посадових осіб, мав право законодавчого вето, яке могло бути подолане сенатом кваліфікованою більшістю в 2/3 голосів. Відносини між виконавчою та законодавчою гілками влади регулювалися на основі принципу стримування та противаги, спрямованого на недопущення концентрації влади в одній із гілок. Цей принцип повинен був не тільки попередити узурпаторські тенденції, а й забезпечити стабільність і безперервність функціонування самої державної влади.

Судова влада надавалася Верховному суду федерації і нижчим судам. Судді призначалися президентом за згодою сенату.

Конституція США 1787 року закріпила створення єдиної федеративної держави з республіканською формою правління. Принципи державного устрою, закладені зазначеним документом, значною мірою відзначалися демократизмом і в подальшому послужили еталоном для багатьох країн, які прагнули побудувати демократичну державність на принципах парламентаризму.