Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 4. Якобінська диктатура

Своєрідністю цього періоду є надзвичайне загострення протиборства різноманітних політичних сил. До ситуації 1792-1793 років якнайкраще підходять слова Карла Маркса: "Така вже доля усіх революцій, що те єднання різних класів, яке до певної міри завжди є необхідною передумовою будь-якої революції, не може довго тривати. Не встигши одержати перемогу над загальним ворогом, переможці вже розходяться між собою, утворюючи різні табори, і повертають зброю один проти одного". Критичним для республіки став вересень 1792 року. Слід зазначити, що, хоча влада формально належала урядові жирондистів, останні діяли під тиском Паризької Комуни. Перш за все було змінено управління Францією, ліквідовано принцип поділу влади, розпущено Законодавчі збори. Натомість було обрано Конвент у складі 750 чоловік, який поєднав у собі і законодавчу, і виконавчу гілки влади. Оперативними органами управління стали Комітет суспільного спасіння і Комітет суспільної безпеки - орган боротьби з контрреволюцією.

21 вересня 1792 році на першому засіданні Конвенту було ухвалено декрет щодо скасування королівської влади у Франції. У грудні цього ж року короля було передано суду Конвенту і засуджено до смертної кари. 21 січня 1793 року Людовика XVI страчено. Дантон, стоячи на залитих кров'ю короля сходинках гільйотини, звернувся до народу: "Королі Європи кинули нам виклик, - ми кидаємо їм голову короля".

Період жирондистської республіки відзначено наростанням воєнної загрози, половинчастою політикою жирондистів та загостренням їхньої боротьби з якобінцями. 10 березня 1793 року за пропозицією Дантона в Парижі було скликано Надзвичайний трибунал для боротьби з контрреволюцією. За наполяганням якобінців було реорганізовано армію, до її частин направлялися комісари Конвенту. З метою боротьби зі спекуляцією було встановлено тверді ціни на хліб. Але рішуча політика якобінців наштовхувалася на саботаж жирондистів. Ще більше ускладнила ситуацію зрада близького до жирондистів командувача армією генерала Демур'є, який у березні 1793 року перейшов на бік інтервентів. 31 травня -2 червня 1793 р. сталося нове повстання у Парижі. За наполяганням якобінців Конвент санкціонував арешт 29 видатних жирондистів, яких миттєво було гільйотиновано. Розпочався третій етап революції - якобінська диктатура.

4. Якобінська диктатура

Якобінцям дісталася складна спадщина: посилювалася продовольча криза, інтервенти знову вступили на територію Франції. їхні війська рухалися з півночі, сходу і південно-східного напрямку. Армію Франції було дезорганізовано зрадою Демур'є, солдати голодували. В обкладеному пруссаками Майнці було з'їдено все живе, включно до пацюків. Жирондистські депутати, що втекли з Парижа, використовуючи стан голоду, провокували заколоти, якими були охоплені 60 з 83 департаментів. Повстала селянська Вандея - відстала область Франції, де селяни перебували під сильним клерикальним впливом і вірили в "нашого доброго короля". До того ж англійський флот блокував порти Франції, бунтівники оволоділи фортецею-портом Тулоном. Комітет суспільного порятунку, який очолював Дантон, став виявляти нерішучість і коливання. Це породило конфлікт у середовищі якобінців між прихильниками Дантона та Робесп'єра. 10 липня 1793 року Конвент переобрав Комітет суспільного порятунку, і Дантона було виведено з його складу. Керівництво перейшло до Робесп'єра та його прихильників. Новий комітет за його рішучість щодо захисту революції стали називати "Великим комітетом суспільного порятунку".

У цей час вживаються рішучі дії щодо залучення народних мас. перш за все селян, на бік революції. Протягом двох тижнів розробляються і 24 липня 1793 р. ухвалюються нова, більш демократична Конституція Франції і нова Декларація прав і свобод людини і громадянина, написана Робесп'єром. Всенародне голосування схвалило нову Конституцію, навіть у бунтівних районах (за і 801 918, проти 11 610). Прийшовши до керівництва, Робесп'єр та його прихильники вжили заходів щодо максимальної концентрації революційної влади.

Ідеологічним центром революції, її політичним штабом стає Якобінський клуб. Його попередником був заснований у липні 1789 року групою депутатів від "третього стану" Бретонський клуб, перетворений незабаром на "Товариство друзів Конституції", яке в Парижі розмістилося в бібліотеці монастирського ордену Святого Якова і одержало спочатку прізвисько, а потім й офіційну назву якобінців. Спочатку клуб мав загальнодемократичний характер, до Його складу входили всі противники абсолютизму - від герцога Егійона і графа Мі рабо до Робесп'єра, але переважали прибічники конституційної монархії. Навесні 1790 року вожді поміркованих Сійєс, Мірабо, Лафайєт та інші засновують "Товариство 1789 року", а потім - клуб фельянів. Керівництво в клубі якобінців переходить до республіканців на чолі з жирондистом Бріссо (бріссотинці. вони ж майбутні жирондисти). Повстання 10 серпня 1792 року викликало новий розкол у клубі. Жирондистів, зважаючи на їхню прихильність до компромісу з фельянами, було виключено з клубу. Лідерство перейшло до буржуазних революційних демократів - Робесп'єра, Дантона, Сен-Жюста та ін., за якими і залишилася в історії назва "якобінці".

Не будучи партією в сучасному розумінні, Якобінський клуб все ж таки мав розгалужену організацію. Штабом якобінців був Паризький якобінський клуб, на місцях діяли секції клубу. "Народні товариства" було створено у всіх містах і департаментах. Рішення Паризького якобінського клубу бралися до керівництва місцевими відділеннями. Після вигнання жирондистів беззаперечним лідером клубу стає Максиміліан Робесп'єр, палкий прихильник Жан-Жака Руссо. Не будучи формально державною установою, Паризький якобінський клуб відіграв колосальну роль в управлінні революційною Францією. Засідання клубу відбувалися кожного вечора. Тут ухвалювалися рішення з усіх поточних питань, а наступного дня ці рішення проводилися через державні органи - Конвент, Комітет суспільного порятунку та Комітет громадської безпеки. У Паризькому якобінському клубі суворо додержувався принцип рівності, тут не було "начальства", не було міністрів, генералів, комісарів - всі були рівними. Паризький клуб і місцеві клуби періодично самоперевірялися. Тут створювалися репутації, звідси набиралися кадри для вищих і місцевих органів влади. Паризький клуб якобінців проіснував до падіння якобінської диктатури і був закритий постановою термідоріанського Конвенту 12 листопада 1794 року.

Створивши демократичну Конституцію, якобінці не наважилися ввести її в дію. 12 серпня 1793 року делегати первинних зборів з'явилися до Конвенту і запропонували відстрочити введення в дію Конституції, зважаючи на складну ситуацію в країні. 10 жовтня 1793 року Конвент ухвалив декрет "Про революційний порядок управління". Створювався Тимчасовий революційний уряд. Його діяльність контролювалася Комітетом суспільного порятунку. Останній щотижнево звітував перед Конвентом, але практично доповіді і звіти Комітету приймалися Конвентом як директиви. На Комітет суспільної безпеки, який очолював Сен-Жюст, були покладені керівництво поліцією і боротьба з контрреволюцією. 4 грудня 1793 року було ухвалено установчий закон "Про революційний порядок управління", який доповнював закон від 10 жовтня 1793 року. Він ще більше посилив повноваження

Конвенту, зокрема Комітету суспільного порятунку, якому було підпорядковано всі цивільні і військові установи.

Рішення Конвенту і комітетів проводилися в життя через комісарів, призначуваних у всі департаменти, міста, військові частини і наділених майже необмеженими повноваженнями. Спираючись на революційні органи влади, якобінці вживали таких рішучих заходів щодо боротьби з внутрішньою і зовнішньою контрреволюцією.

1. Декретом Конвенту від 5 вересня 1793 року створено внутрішню армію чисельністю в 6 тис. солдатів і 1200 артилеристів для приборкання контрреволюції у будь-яких її формах. Вона підпорядковувалася Комітетові суспільної безпеки.

2.17 жовтня 1793 року ухвалено декрет "Про підозрілих". Усі особи, які викликали підозру і не мали письмових посвідчень про благонадійність, арештовувалися "до завершення війни".

3. Декретом Конвенту від 10 червня 1794 року реорганізовано революційний трибунал. Він складався з голови, трьох "товаришів голови" (тобто заступників), одного обвинувачувана, його чотирьох заступників, 12 суддів і 50 присяжних. Трибунал упроваджувався "для того, аби карати ворогів народу". У декреті наводився настільки широкий перелік ознак "ворогів народу", що без особливих зусиль за таких можна було визнати будь-яку людину. Всі справи щодо "ворогів народу" слухалися без участі захисту. Трибунал міг винести виправдовувальний чи обвинувачувальний вирок, за яким як покарання передбачалася тільки смертна кара. Суду революційного трибуналу могли передавати справи Конвент, Комітет суспільного порятунку і Комітет громадської безпеки, комісари Конвенту та громадський обвинувачувач.

Режим революційної диктатури якобінців дав можливість ефективно вирішити воєнне і політичне завдання: інтервентів було вигнано за межі Франції, внутрішню контрреволюцію розгромлено. Залишалася ще одна проблема - продовольча. Франція (безумовно, народна Франція) вже декілька років голодувала. Можна з упевненістю сказати, що якобінська диктатура, з успіхом знищивши внутрішніх і зовнішніх ворогів, розбилася через продовольчу проблему. Якобінці розв'язували її через заходи в аграрній сфері і регулювання торгівлі.

Декретом 10-11 червня 1793 року "Про громадські землі" передбачався розподіл громадських земель сільськогосподарського призначення, якщо за це проголосує хоча б одна третина жителів комуни. Це питання вирішувалося на загальних зборах, де брали участь чоловіки і жінки, які досягли 21 року. В разі ухвалення такого рішення розподіл проводився між жителями комуни "подушно, без розмежування статі і віку і незалежно від знаходження чи відсутності в даний момент у межах комуни". У розподілі землі могли брати участь також орендарі, здольники. наймити, слуги. Частка кожного визначалася шляхом жеребкування. Одержані частки не могли продаватися протягом 10 років. Колишні сеньйори не могли брати участь у розподілі, якщо вони одержали землю згідно з тиражем. Декретом від 13 вересня 1793 р. "Про громадські землі" голови родин, які проживали в комунах, де не було общинних земель, одержали право придбавати землі емігрантів на 500 ліврів кожен з відстроченням платежів на 20 років без нарахування процентів.

Декретом від 17 липня 1793 р. "Про остаточне усунення феодальних прав" скасовувалися без викупу всі повинності, крім тих, що не випливали з феодальних прав. Колишні сеньйори, комісари з укладання земельних описів, нотаріуси та інші охоронці боргових документів зобов'язувалися здати їх до канцелярії певного муніципалітету. Потім ці документи спалювалися у присутності громадян комуни. Особи, яких викрили у приховуванні цих документів, підлягали тюремному ув'язненню на п'ять років. Законом про продовольство і декретом проти спекуляції від 26 липня 1793 р. визначалися продукти і предмети першої необхідності (наприклад, хліб, м'ясо, зерно, борошно, овочі, масло, вино, горілка, сидр, папір, вовна, шкіра, залізо та ін.). Особи, в яких були ці товари і продукти, зобов'язувалися повідомляти муніципалітет. Ті, хто приховав їхню наявність, не допускав їхній відкритий продаж або знищував, визнавалися гендлярами і спекулянтами та підлягали суду революційного трибуналу, а приховані товари і продукти конфісковувалися. Будь-який громадянин, який доносив про такі порушення, одержував одну третину конфіскованого майна, друга третина розподілялася серед незаможних громадян, які проживали на території цього муніципалітету, і, нарешті, третя частина йшла на користь Республіки.

Законом від 29 вересня 1793 року "Про максимум" встановлювалися максимальні ціни на продукти і товари першої необхідності, а також максимальна заробітна платня, а в декреті від 21-22 лютого 1794 року, який доповнював цей закон, зазначалося, що за основу беруться ціни 1790 року, збільшені на одну третину. Дозволялися 5 % надбавки при гуртовій торгівлі і 10 % надбавки при роздрібній торгівлі.

Незважаючи на вжиті заходи, якобінці не змогли "нагодувати" Францію. І це стало, врешті-решт, причиною завершення революції і падіння якобінської диктатури. У той же час "ударами свого страшного молота" (К. Маркс) якобінці розгромили контрреволюцію, вигнали за межі Франції інтервентів і остаточно знищили в ній феодальний лад, створивши правову базу буржуазного порядку. При цьому заходи якобінців виходили за межі буржуазної революції, мали розподільчо-зрівнювальний характер і багато в чому були вимушеними. Революційний досвід якобінців було враховано більшовиками при організації радянської влади в Росії. В. Ленін порівнював більшовиків з якобінцями 1793 року.