Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 7. "Новий курс" Франкліна Делано Рузвельта у США

На початку XX століття США перетворилися на світову державу. Це супроводжувалося суттєвими змінами в політичній системі країни. Вони були спрямовані на розширення функцій центральних органів влади, значною мірою мали фактичний характер та інкорпорувалися не в юридичну, а фактичну конституцію. На цей період припадають лише дві поправки до Конституції - 16-та і 17-та, ратифіковані у 1913 році. 16-та поправка суттєво розширила податкові повноваження Конгресу. З того часу встановлювані ним подоходні податки складають основну частину бюджетних надходжень. 17-та поправка скасувала старий порядок призначення сенаторів та ввела прямі вибори. Цей захід не тільки демократизував процедуру формування Сенату, а й суттєво підвищив його престижність та вплив.

У результаті "парламентської революції" 1910 року спікера палати представників було позбавлено права призначення членів усіх постійних комітетів палати і членства у Комітеті правил, який визначає порядок процедури проходження біллів та резолюцій. Цей захід сприяв установленню більш гнучких стосунків постійних комітетів з впливовими політичними групами, оскільки в комітетах передбачалося те саме співвідношення представників партій, що і в палатах Конгресу. Одночасно були вжито заходів стосовно ліквідації затягування законодавчої процедури, що сприяло підвищенню ефективності роботи законодавчого органу.

У вересні 1901 року після вбивства президента Вільяма Мак-Кінлі головою виконавчої влади став Теодор Рузвельт, який обіймав цю посаду до 1909 року. При ньому остаточно завершилася ера "правління Конгресу", тобто його відносна незалежність від президентської влади. Попередні президенти (Гаррисон, Клівленд і Мак-Кінлі) вважали себе "агентами Конгресу", тобто тлумачили президентську владу в парламентському дусі. Рузвельт не тільки продемонстрував на практиці верховенство президентської влади у внутрішній і зовнішній політиці, а й сформулював власну концепцію сильної президентської влади, підзвітної не Конгресові, а безпосередньо народові. З його іменем пов'язана перша серйозна криза, яка стосувалась двопартійної системи, що склалася після закінчення Громадянської війни. На президентських виборах 1912 року Рузвельт пішов на відмежування від Республіканської партії і висунув свою кандидатуру в президенти від Прогресивної партії. Національний конвент нової партії, який зібрався у серпні 1912 року в Чикаго, прийняв платформу, в якій убивчій критиці було піддано стару двопартійну систему. Визнаючи корпорації "суттєвою частиною сучасного бізнесу", платформа в той же час висунула низку радикальних вимог, які передбачали демократизацію процедури висування кандидатів, надання виборчих прав жінкам, обмеження виборчої корупції, поліпшення умов праці, заборону дитячої праці, встановлення мінімуму платні тощо. Прогресивна партія зуміла зібрати близько 4 млн голосів і одержати 88 місць у колегії виборців (кандидат демократичної партії одержав відповідно 6 млн голосів і 435 місць у колегії виборців). Це були успіх Рузвельта і поразка республіканської партії. Але тимчасові успіхи прогресивної партії не призвели до трансформації двопартійної політичної системи США.

7. "Новий курс" Франкліна Делано Рузвельта у США

Світова економічна криза 1929-1933 років сприяла формуванню нових моделей державно-політичного і правового розвитку європейських країн та США. Нові тенденції, які увібрали в себе найновіші концептуальні розробки, стали результатом пошуку ефективних способів подолання глобальної кризи. В одних країнах цей вихід було знайдено за допомогою встановлення тоталітарних режимів (Німеччина, Італія, Іспанія), в других - у соціалізації державної політики (Франція), а в третіх - у політиці державного регулювання економіки (США). Економічна криза, яка прийшла на зміну періоду стабільності і відносного благополуччя, одержала в США назву Великої депресії. Національний прибуток знизився майже удвічі (на 48 %), збанкрутіло 40 % національних банків, близько чверті працездатного населення залишилося без засобів до існування. За цих умов президент Г. Гувер та його адміністрація продовжували наполягати на концепції держави як незалежного арбітра у сфері економічних відносин, що виявилося у відсутності будь-яких заходів з боку державної влади стосовно подолання деструктивних наслідків кризи. Стало зрозумілим, що механізм само-оздоровлення економіки не виправдав себе.

В цих умовах розгорнулася виборча кампанія щодо виборів президента і Конгресу США. Унаслідок цього в 1932 році до влади приходить Франклін Рузвельт, який був до того губернатором штату Нью-Йорк.

Нова адміністрація розпочала проведення політики державного регулювання економіки, яка одержала назву "нового курсу". її основоположні принципи було сформовано у період передвиборчої кампанії: введення елементів економічного планування, державний контроль над фінансовою сферою, регулювання торгівлі дорогоцінними металами, соціалізація політики тощо.

Банківська криза березня 1933 року сприяла наділенню президента надзвичайними повноваженнями щодо регулювання економіки. Політика "нового курсу" включала декілька напрямів: регулювання фінансової сфери і декретування золотого наповнення долара, відновлення національної промисловості, адміністративну і фінансову підтримку фермерства, послаблення соціального напруження та послаблення соціальних наслідків кризи.

Надзвичайний банківський закон поставив під контроль уряду і президента міжнародні фінансові домовленості, припинив обмін банківських білетів на золото. Державне казначейство одержало право випускати незабезпечені золотом банкноти. Було вжито заходів щодо девальвації національної валюти. Уряд ввів низку обмежень на банківську діяльність, спрямованих на оздоровлення фінансово-банківської системи в цілому. З цією самою метою було встановлено жорсткий контроль за ринком цінних паперів.

Функціонування окремих галузей промисловості регулювалося "кодексами чесної конкуренції", які являли собою інструктивні акти і містили вказівки відносно обсягу продукції, що випускалася, цін її реалізації, порядку збуту, умов наймання робітників, розміру заробітної платні, умов кредитування. Вся промисловість поділялася на 17 груп, кожна з яких керувалася своїм кодексом.

Державного регулювання зазнав і аграрний сектор. Метою урядових заходів у цій сфері було підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, а також соціальна підтримка фермерів, для чого було створено Національну адміністрацію. Уряд рефінансував фермерські борги за умови скорочення ними посівних площ.

У 1933 році було вжито надзвичайних заходів щодо боротьби з безробіттям. Уряд і створені ним нові федеральні структури організували систему молодіжних таборів і різноманітні громадські роботи, які фінансувалися державою (наприклад, будівництво шляхів). З 1935 року встановилася федеральна система страхування, яка вперше в історії США передбачала допомогу з безробіття і пенсії по старості. До цього періоду належить становлення трудового права. Законом від 1933 року закріплялося право на створення професійних об'єднань, які розглядалися як посередники у соціально-трудових відносинах. Остаточна легалізація профспілкової діяльності утвердилася в законі Вагнера від 5 липня 1935 року.

Після переобрання у 1936 році на посаду президента Франкліна Рузвельта політику "нового курсу" законодавчо оформлено як нову систему регулювання соціально-господарських зв'язків. Офіційно політика "нового курсу" здійснювалася до весни 1939 року, але у роки Другої світової війни вона одержала подальший розвиток. Тоді було утворено декілька урядових управлінь, які централізували функціонування пов'язаних з війною галузей економіки. Незважаючи на введення елементів централізації і плановості, "новий курс" не являв собою відходу від принципів ринкової економіки, вільної конкуренції та демократії. Ці заходи мали тимчасовий характер і були зумовлені екстремальними умовами глибокої економічної кризи.