Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 10. Третя республіка

Авантюристична політика Наполеона III, який розв'язав (не без допомоги Бісмарка) франко-прусську війну, завершилася провалом. 2 вересня 1870 року 100-тисячна армія на чолі з імператором капітулювала. Прусська армія маршем ішла на Париж. Для оборони Парижа ще 11 серпня 1870 р. постановою Національних зборів було створено Національну гвардію. 4 вересня 1870 р. Законодавчий корпус скинув Наполеона III і на вимогу народних мас проголосив у Франції республіку. Влада вручалася уряду Національної оборони на чолі з Гамбеттою (парижани називали його "урядом національної зради"). Основною турботою цього уряду було укладання перемир'я з пруссаками і вивільнення військ для наведення ладу в Парижі. У цей час у Парижі активізувалися революційні елементи на чолі з Огюстом Бланкі, які захопили ратушу і намагалися усунути уряд Гамбетти від влади. У відповідь на це уряд провів у Парижі плебісцит довіри. За уряд висловилося 360 тис, проти - 62 тис. чоловік. У цей час у Парижі, крім уряду, було створено ще два центри влади: Центральний комітет Національної гвардії і Комітет 20 округів. Виникло своєрідне тривладдя.

У лютому 1871 році відбулися вибори до Національних зборів. Більшість з 750 депутатів становили монархісти. Збори засідали у місті Бордо з 12 лютого по 20 березня 1871 року. Вони сформували уряд на чолі з Адольфом Тьєром (відомий історик, жорсткий політик, консервативний республіканець). Резиденцією уряду було обрано Версаль. Одночасно з цим у Парижі за постановою центрального комітету Національної гвардії пройшли вибори до Паризької комуни. Спроби Тьєра роззброїти робітників Парижа завершилися невдачею. 26 березня 1871 року відбулися вибори до Комуни. Було створено Генеральну раду Комуни у складі 90 чоловік (28 березня відбулися вибори).

19 квітня 1871 року було прийнято Декларацію французького народу, в якій ставилося завдання зробити Францію свого роду комуністичною республікою - "зробити владу і власність суспільним набутком". Генеральна рада утворила для управління Парижем дев'ять функціональних комісій: військову, продовольства, фінансів, юстиції, громадської безпеки, громадських служб, освіти, праці, промисловості та обміну. Координацію діяльності цих комісій і контроль за виконанням законів здійснювала виконавча комісія. За умов воєнних дій проти Версальського уряду Тьєра було створено Комітет громадського порятунку (Комуна явно наслідувала якобінців 1793 року).

Між Комуною і версальцями розгорнулися запеклі бої, і жорстокість була виявлена з обох боків. Комунари розстрілювали заручників з числа духівництва і буржуазії, версальці - всіх захоплених зі зброєю в руках. 28 березня 1871 року Комуну придушено, залишки комунарів були розстріляні біля стіни комунарів на кладовищі Пер-Лашез. Усього загинуло близько 20 тис. комунарів, потім до суду було передано ще 36 300 чоловік.

Досвід Паризької комуни було широко використано надалі марксистами й більшовиками як основу для розроблення теорії держави диктатури пролетаріату. Разом з тим придушення Комуни і масові репресії засвідчили, що буржуазія, не коливаючись, без сантиментів, готова "практично" захищати свої інтереси. Це переконливо довели розстріли робітників Кавеньяком у 1848 році і Тьєром у 1871 році. Ф. Енгельс слушно писав: "Стіна комунарів на кладовищі Пер Лашез й досі є мовчазним, але виразним свідком того, на яке безумство здатна буржуазія, коли робітники наважуються виступити на захист своїх прав".

Третя республіка зароджувалася в обстановці політичної кризи. Розстріли паризьких робітників скоротили число робочих рук. Зменшилася кількість робітників: мулярів - на 62 %, шкірярів - на 48 %, склодувів - на 57 %. Майже не стало кровельників. Невдала війна позбавила Францію Ельзасу та Лотарінгії, на Францію було накладено контрибуцію в 5 млрд франків.

У таборі переможців Комуни не було єдності, у тому числі серед монархістів-легітимістів (прихильників старших Бурбонів), бонапартистів та орлеаністів. Тьєр наполягав на республіці! За цих умов замість єдиної Конституції було прийнято три окремі закони, і в жодному з них не було слова "республіка": 24 лютого 1875 року - закон про організацію Сенату, 25 лютого 1875 року - закон про організацію державної влади, 16 червня 1875 року - закон про взаємостосунки різних гілок державної влади. Ця "триглава" Конституція передбачала створення двопалатного парламенту з палати депутатів і Сенату.

До палати депутатів на основі всезагального чоловічого виборчого права обиралися 750 депутатів. Сенат складався з 300 членів, 225 з яких обиралися особливими колегіями в департаментах, а 75 - неспільному засіданні обох палат (Національними зборами). Члени обох палат користувалися депутатською недоторканністю. Національні збори на сім років обирали президента, який призначав уряд, у тому числі міністра внутрішніх справ. Останній призначав префекта в департаменті, су-префекта - в окрузі. В комунах обиралися мери. Президент був наділений дуже широкими повноваженнями, розрахованими на перетворення його на монарха. Він, як і члени обох палат парламенту, мав право законодавчої ініціативи, оприлюднював закони і стежив за їхнім виконанням, керував збройними силами, призначав на найвищі цивільні та військові посади, акредитував представників і послів іноземних держав, за згодою Сенату міг достроково розпустити палату депутатів. Конституція передбачала інститут контрасигнатури: кожен акт президента республіки мав бути скріплений підписом відповідного профільного міністра.

Невдала спроба президента Мак Магона здійснити переворот призвела до його відставки. У 1884 році було ухвалено так звані Органічні закони, які встановили:

1) республіканська форма правління не може переглядатися;

2) члени королівських будинків не можуть обиратися на посаду президента Франції;

3) дозволяється діяльність політичних партій і профспілок. Конституційні закони Франції за всієї їхньої недосконалості діяли до 1940 року включно, до її окупації фашистською Німеччиною.