Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Сімейне право

Шлюбно-сімейні відносини регулювалися нормами православного церковного права для православних, ана території, яка залишалася під владою Речі Посполитої, — нормами уніатського та католицького права. Для дівчат шлюбний вік становив І 6 років, для юнаків— 18 років. За звичаєвим правом заборонялося одружуватися родичам по прямій лінії до восьмого коліна, а по боковій — до четвертого. Обов'язковою була згода батьків на шлюб дітей.

Шлюб припинявся зі смертю одного з подружжя або розлученням. Вирішення питань законності шлюбів та офіційних розлучень належало до компетенції церковних судів. Однак питання майнових спорів розлучених вирішували місцеві суди. Удова чи удівець мали право укласти новий шлюб, для чого потрібно було дотримати термін трауру — шість місяців після смерті дружини або чоловіка. Таке обмеження корінилося у звичаєвому праві й було виявом поваги до пам'яті померлого. Розлучені також мали право укладати новий шлюб лише через шість місяців після розлучення. У випадку розриву шлюбу сторони у присутності свідків та священика складали так звані "розлучні листи", в яких обумовлювалися права та обов'язки сторін.

Стосунки подружжя мали особистий і майновий характер. Особисті стосунки між чоловіком і дружиною ґрунтувалися на підкоренні дружини чоловікові. Майно, яке приносила в родину дружина, називалося приданим, а майно, принесене чоловіком як забезпечення приданого дружини, - віном. Придане складалося з рухомих речей, що поділялися на дві групи. Першу групу становили п'ять предметів: гроші, золото, срібло, перли та дорогоцінне каміння. До другої групи належали жіночий одяг, білизна, коні та інші рухомі речі. Віно — це третина нерухомого майна, яким забезпечувалося придане дружини.

Діти поділялися на народжених у законному шлюбі й тих, хто народився поза шлюбом. Перші мали всю повноту прав, інші були позбавлені їх повністю. Позашлюбні діти поділялися на дві групи: бенкартів — народжених від чоловіка й жінки, не пов'язаних шлюбом, і на дітей, народжених від чоловіка й жінки, які не були пов'язані шлюбом, але уклали шлюб згодом і крім нажитих до шлюбу дітей народили шлюбних дітей.

Важливе значення для майнових відносин батьків і дітей мав інститут виділу батьками синів на "своїхліби". Такий виділ полягав у тому, що батьки, відділяючи синів, давали їм за свого життя частину майна, щоб вони створювали власну сім'ю, самі себе утримували й жодних претензій на спадок після їхньої смерті не мали навіть тоді, коли б отримали меншу частку, ніж та, яку після смерті батьків отримали б невиділені сини.

Спадкове право

Законодавство знало спадкування за законом і спадкування за заповітом. Перевагу мав заповіт. Право складати заповіт належало кожній людині, яка мала цивільну правоздатність і дієздатність. Обмежувалися у праві складання заповітів особи, котрі вважалися недієздатними (неповнолітні, психічно хворі, глухі, німі, сліпі від народження); засуджені за злочини до смерті, позбавлення прав; політичні злочинці, які втекли за кордон; особи, віддані до суду під заставу чи під секвестр; монахи. Звід "Права, за якими судиться малоросійський народ" позбавляв права спадкування таких осіб: євреїв, відступників від християнської віри, п'яниць, позашлюбних дітей (бенкартів), дочок, які виходили заміж без згоди батьків, а після їхньої смерті — без згоди братів або інших близьких родичів. В основу спадкування за законом було покладено спорідненість між спадкодавцем і спадкоємцями. Усі особи, які могли стати спадкоємцями за законом, поділялися на три черги: природна (кровна), що передбачала народження осіб від тих самих предків; швагерська (свояцтво) — виникала як між чоловіком і кровними родичами його дружини, так і між дружиною та кровними родичами її чоловіка; духовна (кумівство) — виникала між хрещеним батьком (кумом) і хрещеником та його батьками і кумами. Якщо законних спадкоємців не було, майно визнавалося "виморочним" і переходило до держави.

На українських землях, де діяло польське законодавство, жінки були обмежені у спадкуванні. Так, дочка одержувала тільки четверту частину батьківського майна. Майно матері сини і дочки успадковували рівними частками.

Обмеженим було спадкове право козаків і вільних селян. Позашлюбні діти були позбавлені права успадковувати батьківське майно.