Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Розділ 8. УКРАЇНА ПІД ІМПЕРСЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ (XIX -початок XX ст.)

8.1. ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

На початок XIX ст. українські землі у своїй більшості на Лівобережжі, Правобережжі і на Півдні знаходилися в складі Російської імперії. Західноукраїнські території—Галичина, Північна Буковина та Закарпаття — були окраїнами Австрійської імперії.

Українські землі в Російській імперії офіційно називалися "Малоросія". За Південною Україною закріплюється назва " Новоросія". Підкреслимо, що ці назви мали суто російське походження. Український народ продовжував називати Лівобережжя — Гетьманщиною.

Після правління Катерини II, яка знищила залишки автономії України, український народ покладав певні надії на імператора Павла І. Але все, що спромігся зробити останній, зводилося до відновлення в українських землях старої судової системи, дії магдебурзького права та старого адміністративного поділу на повіти. На краще українці сподівалися і тоді, коли імператором став Олександр І, який мав репутацію гуманного, ліберального правителя. Генерал-губернатором Малоросії було призначено князя Олексія Куракіна. Тактовний, освічений, він шанував традиції українського народу, користувався його повагою, але і йому не вдалося зробити хоч що-небудь для відновлення автономії України.

У першій половині XIX ст. Україна залишається сільськогосподарською кратною. Але той факт, що поміщикам належало біля 70 відсотків усієї землі, значно гальмував перехід сільськогосподарського виробництва до ринкової економіки. На поміщицьких землях вирощувалось до 90 відсотків товарного хліба.

Незважаючи нате, що у першій половині XIX ст. феодально-кріпосницька система була пануючою, в усіх сферах економічного життя йшов процес розвитку товарно-грошових відносин. Втягуючись в загальний економічний процес, поміщицькі та селянські господарства прагнуть розвивати товарне землеробство та тваринництво. Найуспішнішим перехід до товарного виробництва був у господарствах Південної та Правобережної України. Поряд із виробництвом товарного хліба тут розширювались посівні площі під технічні культури: цукрові буряки, тютюн, коноплю тощо.

Швидкими темпами розвивається промисловість. Якщо у 1825 році в Україні налічувалося 649 промислових установ, то до 1861 року їхня кількість зросла в 3,6 рази. Головного значення у промисловості України набули дві галузі: харчова і обробка тваринної сировини на експорт і на потребу промисловості. Використання машин у промисловості приводить до зростання кількості вільнонайманих робітників. Цьому сприяла і ліквідація кріпосного права. Якщо в 1825 році вільнонаймані робітники складали 25 відсотків усіх робітників, то в 1861 році — вже 54 відсотки. Значну частину їх складали закріпачені селяни, що були на оброці.

Наслідком еволюції сільського господарства та промисловості став розвиток торгівлі. В Україні, особливо в лівобережній її частині, було багато ярмарків. У 1858 році в Російській імперії відбулося біля 5 тис. ярмарків, з яких 2 тис. — в Україні. Значне місце займала Україна і в зовнішній торгівлі Росії. Особливу рол ь відігравали чорноморсько-азовські порти. Так, у 1812— 1859 роках тільки через ці порти було вивезено за кордон біля 41 відсотка від загального експорту хліба. Зростанню зовнішньої торгівлі сприяло встановлення в 1817 році в одеському порту вільної безмитної торгівлі — так званого режиму порто-франко. Це приваблювало сюди іноземних купців та підприємців.

Переломним етапом економіки України, як і Російської імперії в цілому, став кінець 50-х — початок 60-х років. Кримська війна, яку розв'язав Микола І, закінчилася ганебною поразкою російської армії. Олександрії розпочав кардинальні реформи. В1856 році він заявив, що кріпацтво має бути скасовано і що це треба зробити зверху, а не чекати, коли воно почне скасовуватися знизу. 19 лютого 1861 року проголошується Маніфест про скасування кріпацтва.

По реформі становище селян в Україні ставало дедалі гіршим, ніжу Росії, бо тут їхні земельні наділи до реформи були більшими. Селянська реформа була головною серед інших демократичних реформ. Реформи Олександра II можна сміливо назвати першою буржуазно-демократичною революцією в Росії, що була проведена зверху. Ще в 1860 році розпочалася фінансова реформа, в 1862 році — військова реформа. Було введено загальну військову повинність, а термін служби зменшено з 25 до 6 років.

Але найбільш демократичними були судова, земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи. І хоча ці реформи не порушили суті абсолютної монархії, вони відкрили шлюзи для демократичної думки, розвитку національного світогляду. Очевидною стала неможливість збереження феодальних відносин в тому вигляді, в якому вони сформувалися ще в середині XVII ст. Ліквідація кріпосного права привела до корінних змін в економіці України.

Реформа 1861 року створила умови для подальшого розвитку промисловості. На якісно новій основі формуються металургійна, цукрова, паперова, вугільна галузі. Розвиток промисловості, сільськогосподарського виробництва, транспорту сприяв залученню визволеного від кріпосної неволі селянства в промислове виробництво. Падіння кріпацтва стало одним з найважливіших рубежів в історії Росії й України. Виникає основна умова розвитку капіталізму — вільний ринок найманої праці. У 60-х — на початку 80-х років відбулися зміни у структурі промисловості України: зростає вага добувної промисловості, посилено розвивається металургія, машинобудування, залізнична справа, річкове і морське пароплавство. В цей же час Україна стає головним центром харчової промисловості Російської імперії. Особливо технічно розвинутими були цукрова, спиртогорілчана і млинарська галузі. На початку 90-х років в Україні зосереджувалося майже 32 відсотки машинобудівних заводів Російської імперії, котрі давали близько 16 відсотків загальноросійської продукції машинобудування. Україна стає головним районом сільськогосподарського машинобудування.

У 90-ті роки тільки в обробній промисловості налічувалося понад 34 тис. підприємств. На середину 90-х років в Україні склалися такі промислові райони: Правобережжя — з розвинутими цукровою та іншими галузями харчової промисловості та машинобудування; Південь, який поділявся на Криворізько-придніпровський район з розвинутою залізорудною і марганцевою промисловістю, металургією і машинобудуванням та Донбас з розвинутою вугільною, металургійною, хімічною промисловістю. Слід ще виділити Харківський район (машинобудування, цукрова промисловість) і Одесько-Миколаївський (машинобудування, зокрема, суднобудування, харчова промисловість).

Україна перетворюється також у регіон запровадження іноземних інвестицій, що мало велике позитивне значення. Іноземцям в Україні належало близько 90 відсотків акціонерного капіталу. У 1900 році Україна давала 69,5 відсотка видобутку кам'яного вугілля, 57,2 відсотка залізної руди, 51,8 відсотка виробництва чавуну в Російській імперії.

Промислове піднесення 1910— 1914 рр. рухає вперед економічний розвиток України, чому сприяв ряд факторів: високі врожаї, нагромадження вільних капіталів, зростання урядових замовлень на військове спорядження в зв'язку з підготовкою до війни, посилене будівництво стратегічних залізниць і військового флоту. Хоча промисловість і досягла високого розвитку, все ж її частка в економіці України становила тільки 48,2 відсотка.

1910—1914 рр. були періодами значних змін у сільському господарстві. Посівна площа в ці роки збільшилась на 900 тис. десятин і досягла 22,9 млн. десятин. Врожайність зернових піднялась з 53 до 60 пудів з десятини. Значна частина сільськогосподарської продукції експортувалася за кордон. З України вивозилось щорічно понад 300 млн. пудів зерна, що складало майже половину загальноросійського експорту зернових.

Позитивні зрушення в економіці мали і багато негативних наслідків. В Україні розвивались головним чином галузі промисловості, націлені на розробку ЇЇ природних багатств.

Напередодні 1917 року в Україні налічувалося 4 млн. 221 тис. селянських господарств, з них бідняцьких — 2 млн. 431 тис. (57,1 відсотка), середняцьких — 1 млн. 273 тис. (29,9 відсотка), заможних — 517 тис. (12,2 відсотка).

Безземельні селяни поповнили лави робітників, що позначилося на промисловому піднесенні, яке почалося з 1910 року. Якщо у 1910 році в промисловості України було зайнято 475,2 тис, то в 1917 році — 893 тис. робітників. Щороку промислове виробництво на території України зростало на 10 відсотків.

Початок XIX ст. пройшов під знаком впливу Франції. До 1812 року Наполеон підкорив майже всю Європу, і скрізь він ламав старий соціальний устрій, касував кріпацтво, встановлював правову систему, основою якої був цивільний кодекс Наполеона. Після поразки французів у "битві народів" під Лейпцигом, а також під Ватерлоо, в Європі запанувала жорстока реакція. У відповідь на неї в різних країнах виникають революційні організації, які обмірковують плани боротьби проти абсолютизму, кріпацтва, національного гніту. Масове невдоволення народів викликали деякі зміни в політиці Олександра І. Він надає широку автономію Царству Польському, Фінляндії і обмежену — Бессарабії. Українська інтелігенція сподівалась, що такі ж права дістане Україна. Але ці сподівання виявилися марними. Навпаки, посилюється боротьба російського уряду з державницькими або автономними прагненнями українського народу. На початку правління Миколи І, в 1828—1829 роках, Росія вела війну з Туреччиною. Підчас війни російський уряд, побоюючись, що запоріжці, які жили за Дунаєм, можуть виступити на боці Туреччини, запропонували їм повернутися в Україну. Козаків було поселено біля Маріуполя. Тут було створено Азовське козацьке військо, яке вже в 1846 році було переселене з України на Північний Кавказ.

У листопаді 1830 року розпочалося польське повстання. Крім Царства Польського, воно охопило Волинь. Головним лозунгом повстання була національна незалежність Польщі. В 1831 році повстання потерпіло поразку. І хоча російський уряд змінив своє ліберальне ставлення до поляків, українському народу це не принесло полегшення. Українське селянство, як і раніше, залишалося в стані повної залежності від польських панів. Піл час польського повстання російський уряд знову організував козацьке військо з українців, але після придушення повстання більшу частину козаків було переселено на Кавказ, де вони стали кістяком Терекського козацького війська.

Кінець XIX — початок XX ст. започаткував масовий національно-визвольний рух в Україні. В цей же час серед українських робітників поширюються ідеї марксизму. Революційні настрої незабаром охоплюють всі кола суспільства. Після поразки царизму в російсько-японській війні в 1905 році вибухнула буржуазно-демократична революція. На цей раз це була революція знизу.

17 жовтня 1905 року цар Микола II проголосив Маніфест, в якому проголошувалася свобода особистості, слова, зібрань та союзів. Була заснована Державна дума з законодавчими повноваженнями. Фактично Маніфест проголошував головні конституційні права, що ще більше розбурхало народні маси. Починається масове створення політичних партій. Особливо бурхливим був цей процес в Україні. Найбільш значними серед створених партій були: Революційна українська партія (РУП) (1899), яка в 1905 році розпалася на Народну українську партію і Українську соціал-демократичну робітничу партію, Українська радикально-демократична партія (1905) та ін.

Російський уряд вважав культурно-національний рух в Україні державним сепаратизмом. У 1911 році П. Столипін писав, що "історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, у теперішньому часі прозваному українським, що містить у собі ідею відродження старої У країн и й устрою малоросійської України на автономних національно-територіальних основах".

У серпні 1914 року розпочалася перша світова війна. Спочатку українці мали бажання захищати імперську державність, але з часом цей запал пропав.

Війна затягувалася. Величезні людські втрати, голод, розруха, масове зубожіння народу привели до революційної ситуації в країні. В кінці 1917 року почалися заворушення в Петрограді. 25 лютого на кілька тижнів було проголошено перерву у роботі Державної думи. 27 лютого створюється Тимчасовий комітет Державної думи. З березня 1917 року в Києві було створено суспільно-політичний центр українського національно-визвольного руху — Центральну раду.

Для України розпочинався ранок нової ери в її багатостраждальній історії.