Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Виші органи влади і управління

Тоталітарний режим не змінив своєї суті і у повоєнні роки. Але перехід до мирного життя потребував певної реорганізації конституційних органів влади і управління.

Виші органи влади і управління

Вищим органом влади республіки залишалась Верховна Рада УРСР, перші післявоєнні вибори до якої відбулися у лютому 1947 року. Як і раніше, вибори залишалися фікцією, на одне депутатське місце балотувався лише один кандидат. Було підвищено віковий ценз для обрання до Верховної Ради України —до 21 року. У листопаді 1949 року було затверджено герб, гімн і прапор Української PCP. Але більшої самостійності чи незалежності Україні це не дало.

У роки десталінізації вживаються заходи до збільшення у Верховній Раді УРСР представництва робітників і українців. 11 лютого 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про розширення компетенції союзних республік. Верховна Рада УРСР отримала право самостійно вирішувати ряд важливих питань економічного характеру. У 1959 році Верховна Рада УРСР прийняла Закон про порядок відклику депутатів Верховної Ради і місцевих Рад, які не виправдали довір'я виборців.

У березні 1946 року РНК СРСР було перетворено на Раду Міністрів СРСР, а наркомати—на міністерства. Аналогічні перетворення відбулися і в союзних республіках. Рала Міністрів УРСР стала вищим розпорядчим і виконавчим органом республіки. Для перших повоєнних років характерним було поєднання посад першого секретаря партії і голови уряду, що є характерним для тоталітарного режиму. У роки десталінізації підвищилась роль Ради Міністрів УРСР, як органу центрального управління, міністерств—як органів галузевого управління. Останні були піддані значній реорганізації.

Перехід Криму до України

У 1954 році святкувалось 300-річчя возз'єднання України з Росією. З нагоди ювілею ЦК КПРС затвердив "Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією ( 1654— 1954 pp.)". Цей партійний документ давав офіційну концепцію історичного розвитку України. Головними положеннями були: "давньоруська народність створила Київську Русь"; "давньоруська народність — колиска трьох братніх народів"; "Переяславська Рада — акт возз'єднання України з Росією" тощо. Київська Русь у "Тезах" розглядалась як загальна держава росіян, білорусів і українців, існування козацької Української держави взагалі не визнавалося, боротьбу українського народу за відновлення державності названо "контрреволюцією", а видатних українських державних діячів — М. Грушевського, В. Винниченкв, С. Петлюру — "агентами імперіалізму". У зв'язку з 300-річчям возз'єднання Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року прийняла указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР. 26 квітня 1954 року було прийнято закон "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР". Передача, цілком справедливо, обґрунтовувалася спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими і культурними зв'язками, що завжди існували між Україною і Кримом.

За свою історію Крим не раз змінював господарів. Спочатку його колонізували греки, потім у ХНІ ст. тут осіли татари. Та були на кримській землі й дружини київських князів, і загони запорізьких козаків. У квітні 1783 року Кри м було приєднано до Російської імперії. Було утворено Таврійську область (згодом губернію), до складу якої входили три повіти південноукраїнських степів. У листопаді 1917 року Центральна рада проголосила, що Крим входить до УНР. В 1918 році в Криму була утворена Радянська Соціалістична Республіка Таврида. У жовтні 1921 року— Кримська АРСР у складі РСФРР. У травні 1944 року було здійснено геноцид проти кримських татар, їх насильно відправили на спец поселення з забороною повертатися до Криму. Влітку 1945 року автономію Криму було скасовано і він став звичайною областю РРФСР. У лютому 1954 року Кримську область було передано до складу УРСР.

Місцеві органи влади і управління

В перший повоєнний рік відновили свою діяльність місцеві Ради депутатів трудящих, вибори до яких відбулися 21 грудня 1947 року. Як і раніше, місцеві Ради залишалися сліпими виконавцями волі партійних органів.

Уроки десталінізації намітилася певна демократизація діяльності Рад. Але "дозвіл" на демократизацію, знову ж таки, давала партія. 22 січня 1957 року була прийнята постанова ЦК КПРС "Про поліпшення діяльності Рад депутатів трудящих і зміцнення їх зв'язків з масами ", яка була спрямована на зміцнення самостійності, ділової активності Рад, розширення їхніх праву господарчій сфері тощо.

Правове становище місцевих Рад у нових умовах регламентували прийняті 31 травня 1957 року Президією Верховної Ради УРСР положення про обласні, районні, міські і районні в місті, селищні і сільські Ради депутатів трудящих УРСР. У них чітко визначилось правове становище кожної ланки Рад у системі місцевих органів державної влади, її роль у здійсненні завдань державного, господарського і соціально-культурного будівництва.

Головною формою діяльності Рад була сесія. Сесії сільських, селищних, міських і районних Рад скликались не менше шести разів на рік, сесії обласних і міських Рад (в містах з районним поділом) — не менше чотирьох разів на рік.

Положення розширювали компетенцію виконкомів місцевих Рад у вирішенні ряду питань місцевого життя.

Одночасно з положеннями про місцеві Ради було прийняте "Положення про постійні комісії місцевих Рад депутатів трудящих УРСР", яке значно підвищило роль постійних комісій в місцевому управлінні. Роботі з удосконалення діяльності місцевих Рад було завдано шкоди рішенням, яке було прийняте в грудні 1962 року, про поділ обласних Рад за виробничою ознакою на сільські і промислові.