Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 17.4. ПРАВОВА СИСТЕМА

Адміністративно-командна система з її жорстокою централізацією досить швидко перевела правову систему на рейки мирного часу. У перші повоєнні роки зберігається тенденція пріоритету союзного законодавства, а в багатьох випадках союзні закони приймаються як закони прямої дії. Нормою правотворчості стало прийняття спільних з партійними органами нормативних актів у найбільш важливих сферах суспільного життя. Продовжується посилення право-регулюючої ролі вищих органів партії.

11 лютого 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон, який по-новому перерозподілив компетенцію в сфері законодавства між Союзом PCP і союзними республіками. Згідно з цим законом у віданні Союзу PCP зберігалось встановлення основ законодавства в судоустрої і судочинстві, основ цивільного і кримінального законодавства, а у відання союзних республік передавалось прийняття законів про устрій судів, цивільних, кримінальних і процесуальних кодексів.

Прийняття даного закону фактично започаткувало новий етап кодифікації загальносоюзного і республіканського законодавства, основою якої став принцип органічної єдності в розвитку союзної і республіканської державності, оскільки область законодавчої діяльності є однією з найбільш характерних областей діяльності держави. Але ця позитивна риса кодифікації стала водночас і негативною. Уся кодифікаційна самостійність республік зводилася до вироблення кодексів, які б строго відповідали змісту загальносоюзних основ.

Цивільне право

Перехід до мирного будівництва потребував розвитку цивільного обігу. 14 грудня 1947 року приймається постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і запроваджувався продаж товарів за єдиними державними цінами. Але реформа знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни збільшилися майже втричі.

Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення відбудови житлового фонду Президія Верховної Ради СРСР 26 серпня 1948 року прийняла указ "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків". Згідно з указом, кожний громадянин міг купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно- або двоповерховий дім не більше ніж на 5 кімнат. Земля під забудову відводилася в безстрокове користування.

Неоднозначною була житлова політика держави в роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 року скасував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. Запроваджувався судовий порядок виселення. З іншого боку, обмежується право особистої власності на житло. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1958 року встановив, що загальна житлова площа в будинках, які будують громадяни з правом особистої власності, не може перевищувати, як правило, 60 кв. м.

З розширенням прав союзних республік збільшується кількість об'єктів права державної власності. Частина фонду цієї власності спрямовувалась на посилення колгоспів. З метою зближення державної і кооперативної власності МТС були ліквідовані, а їх техніка вводилась у цивільний обіг. Колгоспи набули права купувати сільськогосподарську техніку.

Була введена нова форма соціалістичної власності — власність громадських організацій.

Розвиток майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, що регулювались окремими нормативними актами, настійливо потребував узагальнення цих актів, приведення їх в систему. Після прийняття Закону віл 11 лютого 1957 року, відповідно до якого видання Цивільного кодексу було віднесено до компетенції союзних республік, в Україні розпочалася підготовка до кодифікації цивільного законодавства.

18 червня 1963 року Цивільний кодекс У РСР було затверджено Верховною Радою УРСР. Він складався з восьми розділів: загальні положення; право власності; зобов'язувальне право; авторське право; право на відкриття; винахідницьке право; спадкове право; правоздатність іноземців і осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод.