Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Кримінальне право

Розвиток кримінального права в перший повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу. Для ознаменування перемоги Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 року прийняла указ "Про амністію в зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною'. Були звільнені від відбуття покарання особи, засуджені до позбавлення волі терміном до 3 років. Від відбуття покарання повністю звільнялись особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу, а також умовно. Наполовину скорочувався термін покарання для осіб, засуджених на термін більше 3 років.

Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 року. Від відбуття покарання звільнялись особи, засуджені до позбавлення волі на термін до 5 років, чоловіки—старші 55 років, жінки—старші 50 років, неповнолітні — до 18 років, а також особи з невиліковними хворобами. Засудженим на термін більше 5 років покарання скорочувалося наполовину. Важливе значення мала амністія громадян, які співпрацювали у роки війни з німцями (вересень 1955 року). Адже чимало українців, особливо мешканців західних областей, нерідко безпідставно звинувачених у "пособництві ворогові", було вислано в Сибір або інші віддалей і райони СРСР. Тоді ж були достроково звільнені німецькі військовополонені, засуджені радянським судом за вчинені ними у роки війни злочини.

26 травня 1947 року приймається Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про відміну смертної кари". За злочини, що передбачали смертну кару, вона замінювалась позбавленням волі на 25 років у виправно-трудових таборах.

Проте незабаром указом від 12 січня 1950 року смертна кара була відновлена до зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

Більш жорстокими стають кримінальні норми, спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров'я, свободи, гідності особи, проти соціалістичної особистої власності.

Десталінізація принесла звуження сфери кримінальної відповідальності. Більше уваги став звертати законодавець на запобігання злочинності.

Разом з тим законодавець посилив покарання за злочини проти життя. ЗО березня 1954 року приймається указ Президії Верховної Ради СРСР "Про посилення кримінальної відповідальності за навмисне вбивство", яким було відновлено застосування смертної кари до навмисних убивць.

Відповідно до закону від 11 лютого 1957 року з 25 грудня 1958 року приймаються Основи кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік, які складалися з чотирьох розділів, що містили 47 статей. Основи визначали завдання і основи кримінальної відповідальності, порядок дії кримінальних законів в часі та просторі, розкривали зміст злочину, встановлювали перелік покарань, порядок їх призначення тощо. Фактично, Основи містили в собі загальну частину кримінального кодексу.

28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. До нього повністю увійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини і Закон про кримінальну відповідальність за воєнні злочини.

Найважливішими положеннями цього кодексу були:

— відмова від принципу аналогії в кримінальному праві;

— проголошення вини єдиною підставою кримінальної відповідальності;

— підвищення віку кримінальної відповідальності до 16 років, а за тяжкі злочини до Кроків;

— положення проте, що закон, котрий усував чи пом'якшував караність дії, набував зворотної сили, а закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав;

— зменшення кількості суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочинні;

— зменшення видів покарань;

— оголошення смертної кари винятковою мірою покарання;

— зниження максимального, з 25 до 15 років, терміну позбавлення волі;

— відновлення практики умовного засудження;

— призначення покарання лише за вироком суду;

— індивідуалізація покарання;

— посилення боротьби з рецидивною злочинністю.

У цілому головні положення Кримінального кодексу УРСР 1960 року говорили про значну демократизацію кримінальної політики держави.