Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Виникнення та основні моменти історії Галицько-Волинського князівства

На XII-XIII ст. прийшлося швидке піднесення Галицького і Волинського князівств. Формування окремого Галицького князівства почалося з другої половини XI ст. Після з'їзду князів у Любечі (1097 р.) Галицька земля стала незалежною від Києва. Династія Ростиславичів, яка утвердилася на галицькому "столі" від кінця XI ст. зусиллями князів Володимирка (1124-1152 рр.) об'єднала розрізнені уділи (1141 р. Галич став столицею князівства) та Ярослава Осьмомисла (1152-1187 рр.) - значно розширила територіальні межі своєї держави. Князівська династія Ростиславичів припинила своє існування зі смертю Володимира, сина Ярослава Осьмомисла (1199 р.). Скориставшись з цього, волинський князь Роман Мстиславович (1170-1205 рр.) оволодів Галичем і приєднав Галицьку землю до Волинської (як окреме князівство сформувалося в середині XII ст.), чим започаткував утворення єдиного Галицько-Волинського князівства. Головні передумови об'єднання полягали в необхідності спільної боротьби проти агресії з боку Угорщини та Польщі та жвавих господарських зв'язках, що розвивалися між двома суміжними землями.

Короткий період перебування на престолі об'єднаного князівства князя Романа позначився консолідацією держави. Спираючись на дрібних і середніх служилих галицьких бояр і городян, князь

Роман Мстиславович приборкав верхівку галицьких бояр, перемога над якою сприяла зміцненню князівської влади в державі та зумовила активну й цілеспрямовану зовнішню політику першого галицько-волинського князя. Роман Мстиславович успішно воював із половцями на сході та Литвою на заході. Долучив до сфери впливу Галицько-Волинського князівства Київ (1202 р.). Після смерті князя Романа західноукраїнські землі вступили у більш як 40-річну смугу князівсько-боярських міжусобиць, які нерідко зумовлювали й іноземну окупацію краю.

Розквіту Галицько-Волинська держава досягла за правління князя Данила Галицького (1238-1264 рр.). З його іменем пов'язується нове об'єднання Галичини та Волині (1238 р.), відновлення влади над Києвом (1239 р.), вигнанням із краю іноземних загарбників (битва під Ярославом 1245 р.). Щоправда, князь змушений був визнати залежність від Золотої Орди (1245 р.), яка полягала у сплаті данини ("татарщини") та в зобов'язанні галицько-волинських князів під час воєнних походів Орди надавати в розпорядження ханів своє військо.

Сподіваючись на допомогу католицького Заходу у звільненні всієї Руської землі від монголо-татарських загарбників, Данило Галицький прийняв від Папи Римського королівський титул. Коронований 1253 р. в Дорогичині, Данило Галицький став першим українським королем. Він розумів значення корони не просто як монаршого символу, а як символу належності до Європи. Під назвою "Королівства Русі" держава князя Данила була добре відомою в Європі.

Не одержавши обіцяної допомоги від Риму, Данило Галицький вирішив власними силами воювати проти монголо-татар. Передовсім він зайнявся зміцненням свого війська - князівської дружини та ополчення, будівництвом нових міст-фортець (саме тоді було засновано м. Львів). Неодноразово князь Данило перемагав - єдиний серед руських князів XIII ст. - монголо-татарські орди (хана Куремсу в 1254-1255 рр.). Однак сили були нерівними, Данило вимушений був скоритися переважаючим силам монгольського полководця Бурундая (1259 р.).

З-поміж останніх князів Галицько-Волинської Русі найпомітнішою постаттю був онук Данила - Юрій (1301-1315 рр.). Він поновив свою владу над усіма галицько-волинськими землями, користувався титулом короля та утворив окрему Галицько-Волинську митрополію (1303 р.). Династія Романовичів припинила існування зі смертю синів князя Юрія - Андрія та Лева II (1323 р.).

Смерть останнього князя в державі Юрія-Болеслава (1325-1340 рр.) стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської землі: вона відкрила шлях до прямих утручань у справи князівства з боку сусідніх держав. Від 1349 р., коли польський король Казимир Великий загарбав Галичину й частину Волині, Галицько-Волинська держава перестала існувати.