Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Особливості проведення Другої комплексної кодифікації законодавства УРСР

Розвінчання культу особи Сталіна й розширення повноважень республіки з середини 1950-х років спричинили необхідність до складання в країні нових суспільно-політичних умов, які не були предметом регулювання кодексів і поточних законів. Крім того, ряд положень чинних республіканських кодексів після XX з'їзду КПРС застаріли. Тому працівники правоохоронної системи нарікали на труднощі в роботі, пов'язані з відсутністю необхідної законодавчої бази. Гострота і серйозність проблеми стають ще більш зрозумілими, якщо згадати, які конкретні законодавчі акти залишалися чинними на середину 50-х років. Серед них - закон від 7 серпня 1932 p., за яким основним покаранням за розкрадання соціалістичної власності був розстріл і лише за пом'якшуючих обставин застосовувалось позбавлення волі строком до 10 років; діяла ще з 1940 р. групова відповідальність директорів, головних інженерів, начальників відділів технічного контролю за випуск недоброякісної продукції з покаранням від п'яти до восьми років; існував виданий ще 1934 р, закон, який передбачав заслання для членів сімей зрадників Батьківщини навіть у тому випадку, коли вони не були причетні до злочину зрадника; з 1935 р, діяла відповідальність за деякі кримінальні злочини, починаючи з 12-річпого віку; не переглянутий був закон від 9 червня 1947 p., за яким встановлювалось покарання до 20 років за розголошення державної таємниці; з 1948 р. практикувалося засудження до 20 років каторжних робіт за втечу з поселень. Зрозуміло, наскільки все це суперечило новій суспільно-політичній ситуації середини 1950-х років.

До того ж, нове політичне керівництво СРСР у практиці державного будівництва декларувало заміну багаторічної більшовицької доктрини диктатури пролетаріату на модель "загальнонародної держави". А це передбачало істотну трансформацію соціальної бази радянського суспільства, наближення його до комуністичного самоврядування й, відповідно, ставило на порядок дня необхідність приведення правової системи до рівня розвитку суспільства.

Усе це зумовило проведення післявоєнної кодифікації права в республіці, яка в історико-правовій літературі дістала назву Другої комплексної кодифікації законодавства УРСР. Кодифікація, що тривала понад 25 років, позначилася певними особливостями, і реалізовувалася декількома етапами (напрямами).

Перший напрям полягав у створенні Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік. Закон СРСР "Про віднесення до відання союзних республік законодавства про судоустрій союзних республік, прийняття цивільного, кримінального і процесуальних кодексів" (лютий 1957 р.) фактично визнав недоцільним прийняття загальносоюзних кодексів, спробу підготовки яких було зроблено наприкінці 1930-х - початку 1950-х років, і закріпив за союзним Центром видання Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік, а за союзними республіками - кодексів законів з певних галузей права.

Упродовж 1958-1985 pp. було розроблено і уведено в дію шістнадцять Основ: кримінального та цивільного законодавства; кримінального та цивільного судочинства; про адміністративні правопорушення, судоустрій, шлюб і сім'ю, працю, надра, народну освіту, охорону здоров'я; земельного, виправно-трудового, водного, лісового, житлового законодавства. Крім того, було прийнято низку загальносоюзних законодавчих актів. Наприклад: Положення про військові трибунали, Повітряний кодекс, Митний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства, Закон про державний нотаріат та ін.

З прийняттям загальносоюзних актів втілилася у практику ідея єдності законодавчого регулювання на території союзних республік, особливістю якої було збереження союзних принципів, централізації законодавчого регулювання й уніфікації законодавства (В. Чековім). Причому інше, ніж в Основах, рішення питань у республіканських кодексах не допускалося, бо існувала загальносоюзна норма: в разі розходження закону союзної республіки із загальносоюзним діє загальносоюзний закон. Впровадження таких новел вело до безмежного розширення компетенції Центру і зводило нанівець права республік, породжувало декларативність основних принципів суверенітету влади - незалежності та верховенства.

У міру прийняття Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік Міністерство юстиції УРСР розробляло, а Верховна Рада (ВР) УРСР вводила в дію республіканські кодекси. З 1960 р. прийнято тринадцять кодексів: Кримінальний і Кримінально-процесуальний (1960 p.); Цивільний і Цивільно-процесуальний (1963 р.); Про шлюб і сім'ю (1969 p.); Земельний і Виправно-трудовий (1971 р.); Про працю (1971 p.); Водний (1972 р.); Про надра (1976 p.); Лісовий (1971 p.); Житловий (1983 р.); Про адміністративні правопорушення (1984 p.). Зважаючи на зазначену вище особливість, усі вони по суті були копіями загальносоюзних актів. Жодний з них не вміщав особливостей, що підтверджували б національно-державну самобутність республіки, її право на створення самостійної правової системи.

Прийняті кодекси упродовж своєї чинності зазнавали неодноразових змін та доповнень. Це, на думку дослідників (В. Чехович). визначило ще одну особливість Другої кодифікації, що полягала у недостатній ефективності дії ряду законів, внаслідок чого окремі норми протягом малого відрізку часу підлягали змінам. Так, станом на 1 січня 1985 р. з моменту введення в дію до Кримінального кодексу УРСР було внесено понад 340 змін і доповнень; до Кримінально-процесуального - більш як 270, Цивільного - понад 70,

Цивільного процесуального - більш як 130 (В. Грищук). Хоча така ситуація також свідчила, по-перше, про постійне й оперативне реагування законодавця на потреби практики правового регулювання суспільних відносин а, по-друге,- про вплив на цей процес суб'єктивного фактора.

Другий етап кодифікації - видання протягом 1963 -1964 рр. семитомного "Хронологічного зібрання чинних законів, указів Президії ВР УРСР, постанов і розпоряджень уряду УРСР". У ньому і понад 2036 актів (зі змінами і доповненнями, внесеними до них станом на 1 липня 1962 p.), які розміщені за датами їх затвердження. У Хронологічне зібрання не включалися Кодекси законів УРСР, акти тимчасового характеру, відомчі нормативні акти і акти, що не мали загально-нормативного характеру, а також ті з нормативних актів, що втратили своє практичне значення, хоча і не були скасовані в установленому порядку. Дослідники (В. Грищук) обґрунтовано вважають видання Хронологічного зібрання підготовчим етапом до наступного.

Третій етап в історії Другої комплексної кодифікації законодавства УРСР розпочався у 1970-х роках з підготовки до видання Систематичного зібрання діючого законодавства УРСР, підготовчим елементом якого обґрунтовано вважається (В. Грищук) підготовка "Хронологічного зібрання чинних законів, указів Президії ВР УРСР, постанов і розпоряджень уряду УРСР". Створення цього видання було викликано потребами економічного розвитку. Воно мало на меті сприяти, насамперед, удосконаленню господарського законодавства. Систематичне зібрання діючого законодавства УРСР стало результатом великої роботи Мін'юсту республіки. У нього було включено 4315 нормативних актів, які були вміщені у 24 томах. Крім того, було видано довідковий, 25-й том. А у 1983 р. Систематичне зібрання доповнили ще три томи, в яких розмістили законодавство республіки станом на 1 січня 1981 р. Досвід роботи по створенню Систематичного зібрання діючого законодавства УРСР дав можливість оновити й упорядкувати правову систему республіки, а згодом створити Звід законів Української PCP.

Четвертим, завершальним етапом Другої комплексної кодифікації республіканського законодавства, стало створення Зводу законів УРСР. В Україні видання Зводу законів УРСР здійснювалось на підставі Постанов ЦК КПУ, Президії Верховної Ради (ПВР) УРСР і Ради Міністрів (РМ) УРСР "Про підготовку та видання Зводу законів Української PCP" (28 вересня 1976 р.) та "Питання Зводу законів Української PCP" (4 серпня 1978 p.), Постанови ПВР УРСР і РМ УРСР "Про план підготовки законодавчих актів Української PCP і постанов Уряду Української PCP на 1983-1985 роки" (5 вересня 1983 p.). Передбачалося створити зібрання чинного права, куди б увійшли законодавчі акти ВР УРСР; найважливіші спільні

Постанови ЦК КПУ і РМ УРСР; Постанови РМ УРСР загально-нормативного характеру. Тому слово "закон" стосовно Зводу вживається умовно, в широкому розумінні, тобто в розумінні нормативного акта.

Звід законів структурно поділявся на томи, кожен з яких був присвячений законодавству певної галузі. Наприклад, том І - Законодавство про суспільний і державний устрій; том IV - Законодавство про охорону природи і раціонального використання природних ресурсів. Окремі томи: Законодавство про соціальний розвиток і культуру. Соціально-економічні права громадян. Законодавство про народне господарство. Завершено роботу над Зводом законів УРСР у середині 1980-х років.

Отже, нові суспільні відносини, які виникли з середини 1950-х років, не були предметом регулювання кодексів і поточних законів. Відтак, основна причина кодифікації післявоєнного законодавства УРСР - привести існуючу правову систему у відповідність до нової суспільно-політичної ситуації. Друга комплексна кодифікація законодавства УРСР проводилася кількома етапами. Головними її результатами стало видання республіканських кодексів, хронологічного зібрання чинних законів, систематичного зібрання чинних законів та Зводу законів УРСР. На змісті законів негативно позначалося те, що в основу законодавства УРСР не закладалися загальнолюдські цінності та принципи. Визначальною особливістю проведення кодифікації стало збереження союзних принципів, централізації законодавчого регулювання й уніфікації законодавства. У разі розходження закону союзної республіки із загальносоюзним діяв загальносоюзний закон. Тому говорити про національно-державну самобутність республіки чи реальне існування української системи права в цей період не доводиться. Водночас, прийняття кодексів як єдиних законодавчих актів, що будуються за визначеною системою; посилення ролі закону в системі державно-правових актів, що в цілому зміцнює правову систему, відзначаються як позитивні результати проведеної кодифікації.