Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В.М - Поняття політичної партії.

4.1. Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій.

4.2. Організація і порядок проведення виборів у зарубіжних країнах.

4.3. Поняття і види референдумів.

4.1. Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій

Поняття політичної партії.

У суспільстві завжди є різноманіття інтересів: економічних, політичних, ідеологічних, релігійних, культурних тощо, і чим повніше ці групи представляють їх у політичному процесі, тим більшим є вплив суспільства на прийняття політичних рішень. Однією з форм своєчасного виявлення та реалізації політичних інтересів певних груп і окремих громадян суспільства є суспільно-політичні рухи і політичні партії.

У звичайному розумінні слова під політичною партією розуміють групу однодумців, що прагнуть досягнення загальної мети. Сам термін партія дослівно означає "частина", "група". Юридично така група повинна характеризуватися сталістю складу, стійкістю структури, самостійністю. Об'єднання громадян створюється для того, щоб спільно виражати погоджену волю. Загальна мета такої групи обов'язково має на увазі вплив на прийняття політичних рішень шляхом включення представників цієї групи до складу органів влади. Найбільш характерними видами партійної діяльності є участь у виборчому процесі та парламентській діяльності. Точне правове визначення політичної партії дається у відповідних законах конкретних країн і характеризується істотною варіативністю.

У громадянських війнах античних Греції і Риму між собою боролися різні партії, під якими розумілися легальні угруповання, що активно відстоювали свої інтереси, на противагу нелегальним фракціям.

Прототипи сучасних політичних партій виникли ще в епоху Середньовіччя. У той час у Європі найбільш яскравими такими зразками була боротьба італійських "партій" гвельфів (прихильників Пали Римського) і гібеллінів (прихильників королівської влади), яка відбиває ранню стадію протистояння між третім станом, що народжувався, торгово-ремісничих міських прошарків Італії і феодалами (нобілями), боротьба між католиками і протестантами, де з релігійними питаннями робилися спроби звільнити буржуазну підприємливість від пут середньовічних правових обмежень тощо.

Політичні партії, близькі за багатьма характеристикам до сучасних, виникли в період ранніх буржуазних революцій. Тоді партії виступали насамперед як літературно-політичні й релігійно-політичні угруповання (армініани та гомаристи в першій у Європі буржуазній Республіці Сполучених Провінцій на початку XVII ст.; пресвітеріани й індепенденти під час Англійської буржуазної революції XVII ст.). Партії як інститут політичної системи держави постають у процесі становлення парламентаризму (XVIII–XIX ст.). Спочатку це були елітарні клуби, що діяли в парламенті. Поза парламентом вони виявляли себе тільки під час виборів. Ці партії не були оформлені організаційно, не визнавали принципу членства. На класово-політичній основі партії сформувалися в період Великої французької революції (1789–1798). До них належали конституціоналісти, жирондисти і якобінці.

Історія становлення партій і партійних систем у їхньому сучасному розумінні нерозривно пов'язана з розвитком парламентаризму. Саме виникнення партій ішло двома шляхами: парламентським і непарламентським. Перший був джерелом виникнення консервативних і ліберальних партій і полягав у встановленні системи постійних зв'язків між парламентською групою депутатів і виборчим комітетом, що забезпечував їй підтримку.

Партії виникають у суспільстві, що досягло певного ступеня складності, коли більшість його членів тією або іншою мірою втягуються в політичний процес, стають його учасниками. У країнах Заходу такі умови склалися в другій половині XIX ст.

До 70-х років XIX ст. головними політичним партіями в Європі були консерватори і ліберали. Нові якісні зміни в характері політичних партій відбулися в середині минулого століття в результаті появи перших масових робітничих партій і завоювання пролетаріатом виборчих прав. Робітничі партії утворювалися непарламентським шляхом, на основі профспілок, кооперативного руху, інтелектуальних і таємних товариств. Наприкінці XIX ст. виникли християнсько-демократичні партії; у 20–80-ті роки XX ст. – фашистські.

Партії є істотним елементом політичної системи суспільства. Вони є виразниками політичних курсів, що конкурують один з одним, виразниками інтересів, потреб і цілей певних соціальних груп, сполучною ланкою між громадянським суспільством і державою. Завдання партій – перетворити безліч приватних інтересів окремих громадян, соціальних прошарків, зацікавлених груп у їх сукупний політичний інтерес. Через партії та виборчі системи формалізується участь громадян у політичному житті. Партії беруть активну участь у функціонуванні механізму політичної влади або впливають на нього. Важливою рисою діяльності партій є їхній ідеологічний вплив на населення, значна роль у формуванні політичної свідомості та культури. Суттєвою є роль політичних партій у становленні демократичних інститутів.