Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В.М - Функції політичних партій.

Найбільш наочно природа політичної партії виявляється через її функції. Перша функція політичних партій полягає в тому, що вони виступають засобом боротьби за урядовою владою в центрі та на місцях між окремими групами.

Різні соціальні групи зацікавлені у використанні вищих органів державної влади й муніципалітетів (у федеративних державах – також органів влади та управління суб'єктів федерації) для своїх цілей.

Бажаючи здобути урядову владу і вплив у місцевих і федеральних органах, ці групи роблять ставку на ту або іншу політичну партію, за допомогою якої прагнуть провести своїх представників у виборні органи. Оскільки така боротьба відбувається у рамках конституційної законності, головним знаряддям її є політичні партії. Це суперництво виливається у форму виборчої боротьби, де сили супротивників оцінюються кількістю отриманих голосів.

Друга функція політичних партій полягає в тому, що вони беруть найважливішу участь у формуванні та діяльності всіх ланок державного апарату. Виборні органи влади й управління як у центрі, так і на місцях (президенти, парламенти, представницькі органи суб'єктів федерації, муніципальні ради та ін.) створюються за безпосередньої участі політичних партій. Саме вони добирають кандидатів на виборні посади і проводять виборчі кампанії. Таким чином, партії є установами, у межах яких виховуються політичні лідери та державні діячі. Іншими словами, вони готують ті кадри, з яких формується правляча еліта.

Окремо слід сказати про функцію соціального представництва. Будь-яка політична партія є виразником певних соціальних інтересів, спирається у своїй діяльності на конкретні соціальні групи і прошарки, є їхнім представником на політичній арені. У недалекому минулому багато партій прагнуло підкреслити свою соціальну базу в назві: Польська об'єднана робітнича партія, Болгарський землеробський союз та ін. Тією або іншою мірою це прагнення було запозичене у пролетарських партій багатьма буржуазними партіями Західної Європи. Нині (з 60–70-х років XX ст.) практично жодна партія не має своєю базою лише один який-небудь соціальний прошарок. Кожна партія прагне об'єднати по можливості широкі верстви суспільства й представляє різні соціальні групи. Західнонімецькі соціал-демократи проголошують себе партією всього народу. Аналогічно діють й інші соціал-демократичні партії Західної Європи. Споконвічною була орієнтація на більш широку соціальну базу у конфесіональних партій – ХДП в Італії, ХДС/ХСС у ФРН тощо. Успіх може бути гарантований лише тій партії, яка буде представляти не вузькогрупові, а загальнонаціональні інтереси, що відображається й у самій назві багатьох партій – народні, національні тощо.

Важливою також є функція політичної соціалізації, тобто включення особи у світ політики, вплив на формування її ціннісних орієнтацій, соціальних і політичних установок, навичок суспільно-політичної діяльності. Мета соціалізації – забезпечення стабільності й наступності у розвитку суспільства.

Стосовно державного апарату правлячі партії відіграють особливу роль. Керівні органи таких партій не тільки формують уряди, а й визначають персональний склад керівництва всіх центральних виконавчих відомств. Найефективніше це завдання вирішується партіями в країнах з парламентарними формами правління (Великобританія, Італія, ФРН, Швеція, Данія, Нідерланди та ін.). Там уряди, утворені парламентським шляхом, за персональним складом майже повністю збігаються з керівним органом правлячої партії. Оскільки міністрами в цих країнах можуть бути лише члени парламенту, керівництво партії фактично визначає склад своєї фракції, з числа членів якої у разі перемоги на виборах буде сформований уряд. У президентських республіках "класичного" типу (наприклад США) партійний склад урядів меншою мірою залежить від партійного складу парламенту, тому що в них діє принцип несумісності депутатського мандата й міністерського портфеля. Однак і за цієї форми правління існує прямий зв'язок між правлячою партією й вищими виконавчими органами державної влади.

Наступна функція політичних партій полягає в тому, що вони беруть пряму або опосередковану участь у розробці, формуванні та здійсненні внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу держави. Правлячі партії через свої керівні органи, уряди й парламентські фракції безпосередньо беруть участь у прийнятті політичних рішень і їхній реалізації.

Опозиційні партії пропонують альтернативні рішення, які можуть стати урядовими у разі зміни політичної ситуації.

Отже, партії активно впливають на прийняття органами державної влади й управління політичних рішень, які, будучи перетворені у відповідні нормативні акти, набувають обов'язкової сили. Партійна система перетворюється на суттєвий фактор формування законодавчих органів, урядів, а також глав держав, на засіб впливу на їхню діяльність.