Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В.М - Розділ 14 ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЯПОНІЇ

14.1. Відомості про країну. Характеристика Конституції 1946 р.

14.2. Імператор.

14.3. Парламент.

14.4. Кабінет міністрів.

14.1. Відомості про країну. Характеристика Конституції 1946 р.

Японія – острівна держава, розташована в західній частині Тихого океану. Архіпелаг включає великі острови Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сикоку і декілька тисяч дрібних. Понад 90 % населення – японці. Отже, Японія є унітарною державою. Площа країни – 372,2 тис. кв. км, країна має один із найвищих у світі показників густоти населення.

Японія в Другій світовій війні виступала як агресор. У результаті країна пережила атомне бомбардування і зазнала нищівної поразки. Після війни економіка й інфраструктура були повністю зруйновані, Японія опинилась під американською окупацією. Саме окупаційна влада нав'язала японцям існуючий конституційний лад. Слід зазначити, що проведені під тиском переможців перетворення благотворно позначилися на Японії: уже в 50-х роках XX ст. світ захоплювався японським "економічним дивом".

Чинна Конституція Японії є другою в історії країни. Перша конституція (прийнята в результаті буржуазної революції1 у 1889 р.) зумовила високий вплив керівництва армії і флоту в політичному житті. Режим, що склався до кінця Першої світової війни, у вітчизняній літературі одержав назву мілітаристського. Його крах у результаті Другої світової війни мав наслідком суттєві перетворення у всій державно-політичній і правовій системі Японії. До демократичних ознак Конституції 1946 р. належать положення про "непорушність" основних прав людини, повагу особи, рівність усіх перед законом, свободу думки, совісті, віросповідання, зборів, об'єднань, слова, друку. Значним прогресивним моментом цієї Конституції стало введення в Японії формальної рівності подружжя. Адже Торговий кодекс визнавав жінок недієздатними в цивільному плані, позбавляв вдів права спадкоємства. Конституція також надала громадянам низку важливих кримінально-процесуальних прав, відомих європейській юриспруденції. Так, було заборонено тортури, застосування покарань, що не містяться в законі, практику неправомірних арештів і обшуків. Уперше в історії юридично зафіксовано права на правосуддя, справедливий і неупереджений розгляд справи, на захист, на безкоштовну юридичну допомогу.

Ця група прав, тісно пов'язана з процесуальним законодавством, набула розвитку у серії так званих післяконституційних реформ 1947–1948 pp., що стосувалися судової системи. Адже аж до того часу в Японії діяло неписане правило феодальної епохи, за яким особисте зізнання вважалося основним і головним доказом у кримінальній справі.

В Японії формою правління є парламентська монархія. Конституція 1946 р. ввела цю форму правління замість дуалістичної монархії. Порівняно з Конституцією 1889 р. новий Основний закон Японії став значним кроком уперед на шляху демократизації політичної системи країни. Повноваження імператора були не лише різко скорочені, а й фактично зведені до суто номінального рівня: "Імператор здійснює лише такі дії, що стосуються справ держави, передбачені цією Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов'язаними зі здійсненням державної влади".

Як у законодавчій, так і у виконавчій сфері імператор позбавлений самостійних повноважень і за жодних обставин не може діяти без санкції Кабінету: "Усі дії Імператора, що стосуються справ держави, можуть бути вчинені не інакше, як з поради і за умови схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність".

Японська Конституція, таким чином, зберігала монархічну форму правління, перетворила імператора на суто символічну фігуру, наділену лише церемоніальними повноваженнями, які жорстко обмежені самим Основним законом. Він позбавлений будь-яких "сплячих" (прихованих) прерогатив або повноважень, що маються на увазі.

У японській Конституції зафіксовано: "Парламент є найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави". Особлива увага приділяється структурі цього органу: "Парламент складається з двох палат: палати представників і палати радників".

Найвищий орган виконавчої влади в країні – уряд Японії, Кабінет міністрів. Як зазначається в Конституції країни, "виконавча влада здійснюється Кабінетом". Повноваження уряду є досить широкими. Він впроваджує в життя закони, здійснює керівництво державними справами, зовнішньою політикою. Кабінет несе колективну відповідальність перед парламентом.