Принципи громадянства України - це вихідні засади, керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відносинах між державою та особою.
Ці принципи втілені в Конституції України, у Декларації про державний суверенітет України, у Декларації прав національностей, в Законі України "Про національні меншини в Україні", в Законі України "Про громадянство України".
Розрізняють загальні та спеціальні принципи громадянства. Так, загальними є ті принципи, які властиві не тільки інституту громадянства, а й іншим правовим, політичним, соціальним інститутам. До них належать принципи: демократизму, інтернаціоналізму, втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави, особи, поваги до норм міжнародного права тощо.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про громадянство України" законодавство України про громадянство грунтується на таких принципах (це спеціальні принципи).
1. Принцип єдиного громадянства - громадянства держави Україна, Який закріплений також у ст. 4 Конституції України та передбачає існування двох аспектів:
виключення можливості існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України, що є умовою існування унітарної держави, якою є Україна;
заборона існування подвійного громадянства (біпатризму) в Україні, оскільки якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. По суті зміст цього принципу зводиться лише до невизнання правових наслідків біпатризму.
Заборона біпатризму в Україні відповідає існуючій щодо цього питання світовій практиці, яка виходить із того, що подвійне громадянство (у розумінні існування громадянства кількох держав, а не громадянства федерації та її суб'єкта або громадянства держави і громадянства міжнародного утворення) створює значні труднощі як для держав, так і для осіб, які є носіями подвійного громадянства (зокрема, стосовно виконання обов'язків тощо). З огляду на це держави укладають угоди про запобігання випадкам подвійного громадянства, зобов'язуючи осіб, які мають громадянство обох сторін угоди, обрати одне з них і тим самим припинити інше. У деяких державах особи, які мають подвійне громадянство, обмежуються в окремих правах (Румунія). Хоча є держави, які через низку причин (переважно історичного характеру) дозволяють існування подвійного громадянства (Іспанія, Австрія).
2. Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства. Цей принцип спрямований на те, щоб особа, яка подала заяву про набуття українського громадянства або про вихід з нього, не втратила громадянства взагалі, тобто не стала апатридом - особою, права якої не захищає жодна держава. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про громадянство України" однією з умов прийняття до громадянства України іноземців є взяття ними зобов'язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.
3. Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України Закріплений також у ч. 1 ст. 25 Конституції України. Закріплення цього принципу відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини. При цьому втілення такого принципу є порівняно новим явищем для законодавства України, оскільки всі закони про громадянство СРСР аж до закону 1991 р. закріплювали таку форму втрати громадянства, як позбавлення громадянства, що здійснювалося за ініціативою держави, в односторонньому порядку і не передбачало згоди громадянина. Як правило, позбавлення громадянства застосовувалося як форма репресії.
Отже, позбавлення громадянства розглядається як небажане явище. Так, ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини, Європейська конвенція про громадянство 1997 р. містять заборону на позбавлення громадянства, виходячи з того, що громадянство є двостороннім, постійним зв'язком держави і особи, який не може бути довільно розірваний державою. Відповідно до норм міжнародного права є неприпустимим позбавлення громадянства цілих груп осіб, позбавлення громадянства за етнічними або расовими ознаками.
У СРСР громадянства позбавляли переважно за політичними мотивами. Однак в умовах плюралістичної демократії, існування якої закріплене, зокрема, у ст. 15 Конституції України, таке явище є неприпустимим. Сьогодні жодна європейська держава не передбачає у своєму законодавстві можливості позбавлення громадянства за політичними мотивами. А в конституціях деяких країн (Естонія, Італія, Португалія) міститься пряма заборона на позбавлення громадянства за політичними мотивами.
нення його там до кримінальної відповідальності або для приведення до виконання винесеного там вироку. Питання про видачу громадянина виникає у випадку, коли такий громадянин, учинивши злочин за кордоном, повертається в країну своєї громадянської належності. Основна проблема стосовно видачі полягає у розбіжностях принципу території підсудності та принципу громадянства. Як засвідчує практика укладення міждержавних договорів про видачу, переважним є принцип громадянства. Цей же принцип закріплений у ч. 1 ст. 10 Кримінального кодексу України, відповідно до якої громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
У світовій практиці існують два підходи до регулювання цього принципу:
1) громадянин не може бути виданий іншій державі за жодних умов (Україна, Росія);
2) громадянин може бути виданий іноземній державі, але в порядку винятку, тобто на умовах, передбачених міжнародним договором (Білорусь).
Від видачі необхідно відмежовувати таке поняття, як вигнання (експатріація). Слід мати на увазі, що заборона на вигнання з України не поширюється на іноземців та осіб без громадянства. Це відповідає ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Статтею 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачаються підстави та порядок видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України1.
5. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, закордонних українців та іммігрантів в Україні. Право притулку в Україні
Глава V. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
1. Поняття і види конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні
2. Міжнародні стандарти прав і свобод людини і громадянина та їх співвідношення з національним законодавством
3. Особисті права та свободи людини і громадянина в Україні
4. Політичні права і свободи громадян України
5. Соціальні, економічні та культурні права і свободи людини і громадянина в Україні
6. Конституційні обов'язки : людини і громадянина в Україні
7. Механізм реалізації, гарантії та захист прав та свобод людини та громадянина в Україні. Обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні