Конституційне право України - Шаптала Н.К. - 1.3. Конституційно-правові відносини: поняття, елементи

Суспільні відносини - це сталі, багатогранні, загальноприйняті зв'язки між членами соціуму, які встановлюються в процесі їхньої спільної життєдіяльності. Частина суспільних відносин регулюється нормами права, інша - ні, оскільки відносини дружби, кохання, вірності, релігійної належності перебувають поза сферою правового регулювання.

Отже, правовідносини - це частина суспільних відносин, урегульованих нормами права. Конституційно-правові відносини є різновидом правовідносин.

Конституційно-правові відносини - це врегульовані нормами конституційного права і гарантовані державою суспільні відносини, які виникають між суб'єктами з приводу реалізації їх конституційних прав та обов'язків.

Ознаки конституційно-правових відносин:

1) пов'язані з відносинами публічної влади;

2) є різновидом правових відносин, оскільки існують поряд із кримінальними, господарськими та іншими правовідносинами;

3) виникають між суб'єктами правовідносин з приводу реалізації конституційних прав та обов'язків;

4) мають переважно імперативний характер;

5) регулюються та охороняються конституційними нормами і принципами;

6) є різновидом політико-правових зв'язків, оскільки тісно пов'язані з суб'єктами політичного процесу, з реалізацією владних повноважень органів державної влади, правовим статусом людини і громадянина;

7) здебільшого мають виключно загальнодержавний, а не локальний (місцевий) характер (наприклад, вибори Президента України, Верховної Ради України, всеукраїнський референдум);

8) порівняно з іншими галузями права охоплюють найширше коло суспільних відносин: політичні, економічні, культурні, екологічні, соціальні та ін.;

9) здійснюються свідомо і цілеспрямовано в результаті волевиявлення суб'єктів конституційно-правових відносин. Проте у певних випадках причиною або наслідком виникнення, зміни або припинення конституційно-правових відносин є об'єктивні явища - стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення та можуть призвести до масових порушень правопорядку. Виникнення саме таких правовідносин не залежить від волі суб'єктів, але їх настання передбачає певні юридичні наслідки для учасників конституційних правовідносин;

10) гарантуються та забезпечуються державно-правовим примусом, основний зміст якого полягає у позбавленні відповідних суб'єктів блага політичного, матеріального чи іншого характеру.

Структура конституційно-правових відносин - це елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними.

Елементами конституційно-правових відносин є:

1) суб'єкти; 2) об'єкти; 3) зміст; 4) юридичні факти.

Суб'єкти конституційно-правових відносин - це учасники конституційно-правових відносин, наділені конституційною правосуб'єктністю (правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю), яка встановлюється нормами і принципами конституційного права.

Конституційна правоздатність - це здатність суб'єкта конституційно-правових відносин мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які встановлені і гарантовані конституційно-правовими нормами і принципами. Конституційна правоздатність настає з моменту народження і припиняється з настанням смерті. Конституційна правоздатність має універсальний і абсолютний характер, тому нею володіють усі без винятку члени суспільства. Правоздатність - це "право на право", тому вона не дає реального блага, а лише відкриває однакову можливість для індивідів - суб'єктів конституційно-правових відносин, власними діями набути відповідних благ (отримати освіту, вибрати місце проживання, сповідувати певну релігію). Конституційна правоздатність не залежить від посади, національності, освіти, релігійних уподобань, віку, психологічного стану особи.

Конституційна дієздатність - це здатність суб'єкта конституційно-правових відносин своїми діями набувати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, які встановлені і гарантовані конституційно-правовими нормами і принципами. Обсяг дієздатності залежить від ряду ознак, зокрема віку, психологічного стану особи тощо. До того ж у галузях права дієздатність настає з різного віку, зокрема в адміністративному - з 16років, у сімейному праві в чоловіків - з 18 років, а в жінок - з 17років тощо.

Спеціальна конституційна дієздатність у конституційному праві встановлюється Конституцією і законами України. Наприклад, народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг 21 року (ч. 2 ст. 76 Конституції України), суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років (ч. З ст. 148 Конституції України), засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку (ч. 2 ст. 11 Закону України "Про об'єднання громадян"), членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14років (ч. 2 ст. 12 Закону України "Про об'єднання громадян").

Конституційна деліктоздатність - це здатність суб'єкта конституційно-правових відносин нести безпосередню юридичну відповідальність за порушення конституційно-правових норм.

У сучасній науці конституційного права досить складною і невирішеною є проблема визначення кола суб'єктів конституційно-правових відносин та їх правового статусу. Проблема ускладнюється нерівністю правового статусу суб'єктного складу, зокрема Українська держава та особа без громадянства є суб'єктами конституційно-правових відносин, проте їхній правовий статус різний.

Важливими суб'єктами конституційно-правових відносин є юридичні особи, які згідно зі ст. 81 Цивільного кодексу України поділяються на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Юридичними особами публічного права визнано організації, створені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК) або органу місцевого самоврядування. Правовий статус юридичної особи публічного права, необхідно надати територіальним громадам, АРК, Українській державі тощо. Крім того, доцільно розрізняти суб'єктів конституційного права і суб'єктів конституційно-правових відносин.

Суб'єкт конституційного права - це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і відповідні обов'язки.

Суб'єкт конституційно-правових відносин - це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо. Проте переважна більшість вітчизняних учених не розмежовує ці поняття.

У чинному законодавстві України не існує жодного нормативно-правового акта, в якому сформульовано вичерпний перелік суб'єктів конституційного права, навіть Конституція України не містить такого переліку. Вчені по-різному розглядають суб'єктний склад галузі конституційного права.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є:

1) фізичні особи - громадяни України, апатриди, біпатриди , біженці, іноземці;

2) юридичні особи - органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи державної влади. До органів державної влади належить уся система органів виконавчої влади - від Кабінету Міністрів України до районних державних адміністрацій, Верховна Рада України, глава держави, правоохоронні органи, органи правосуддя та ін.;

3) посадові особи - представники влади, наділені відповідними державно-владними повноваженнями;

4) соціальні організації - держава, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, адміністративно-територіальні одиниці, об'єднання громадян (громадські організації, профспілки, територіальні громади, політичні партії, релігійні громади, органи самоорганізації населення та ін.;

5) соціальні спільноти - український народ, корінні народи, населення, нація, національні меншини, етнічні групи.

Суб'єктний склад учасників конституційно-правових відносин, порівняно з іншими галузями права, є не лише найбільший за кількістю, але й різний за правовим статусом. Зазначений перелік суб'єктів конституційно-правових відносин не є вичерпним. Крім того, правовий статус деяких суб'єктів конституційно-правових відносин законодавчо не визначений, а тому потребує змістовного тлумачення.

Українська нація - спільність людей, об'єднаних політичними інтересами, усвідомленням своєї спільності на певній території, єдиним громадянством, менталітетом, духовно-культурними цінностями і надбаннями, юридичними правами і обов'язками. Україна - багатонаціональна держава, і якщо територія є матеріальною основою утворення держави, то етнічна нація - духовною основою такого утворення. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури (ст. 11 Конституції України). На жаль, змістовне наповнення правосуб'єктності української нації не дістало належного нормативного обґрунтування як на конституційному, так і законодавчому рівнях.

Українська держава - один із головних суб'єктів конституційно-правових відносин, оскільки лише держава виступає офіційним представником усього суспільства, а всі інші організації, як стверджують вітчизняні вчені, репрезентують лише його частину1.

Держава уособлює публічну владу. Саме на вірність Україні перед вступом на посаду народні депутати України складають присягу, зобов'язуються усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність держави (ст. 79 Конституції України); на вірність Україні складає присягу і Президент України (ч. З ст. 104 Конституції України).

Президент України є главою держави і виступає від її імені (ч. 1 ст. 102 Конституції України), судові рішення ухвалюються судами іменем України (ч. 5 ст. 124 Конституції України). Україна як держава є учасником міжнародних організацій тощо.

Український народ - це громадяни України всіх національностей. Саме таке визначення закріплене в преамбулі Конституції України. Український народ наділений всією повнотою публічної влади у державі. Український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, йому належить виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні (ст. 5 Конституції України), земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу (ч. 1 ст. 13 Конституції України). За українським народом закріплене конституційне право на всеукраїнських референдумах приймати закони, вирішувати інші важливі питання суспільного та державного життя.

Національні меншини - це осередки громадян України, які не є українцями за національністю, належать до інших національних спільностей і виявляють почуття етнічної єдності між собою. Правосуб'єктність національних меншин визначена Конституцією України (ст. 11), Законом України "Про національні меншини в Україні" від 25 червня 1992 року, міжнародними нормативними актами. На сучасному етапі державотворення в Україні офіційно визнана можливість створення адміністративно-територіальних одиниць за національною ознакою

Громадяни України, які належать до нацменшин, вільні у виборі форм і обсягу реалізації своїх прав, що гарантуються з боку держави. Вони можуть бути обрані чи призначені на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, наділені активним виборчим правом. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється. Прикро, що законодавець значно більше уваги приділив правовому регулюванню статусу національних меншин, ніж правовому статусу української нації.

Корінні народи - такий термін вживається у Конституції України тричі (ст. 11, п. 3. ч. 1 ст. 92, п. З ч. 1 ст. 119). Зокрема, у ст. 11 Основного Закону України визначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів. Проте визначення терміна "корінні народи" ні на конституційному, ні на законодавчому рівнях в Україні немає. Залишається відкритим питання щодо змісту правосуб'єктності корінних народів.

Релігійні громади - первинна структурна одиниця в системі релігійних організацій, яка добровільно створюється віруючими певної релігії для здійснення культових обрядів. Релігійні громади € повноцінними учасниками конституційно-правових відносин, оскільки вони після реєстрації свого установчого документа в органах державної влади набувають статус юридичної особи. Правовий статус релігійних громад визначається Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року. На конституційному рівні визнано, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави (ч. 3 ст. 35 Конституції України). І це правильно, оскільки церква повинна мати автономію у державі, вона не може бути частиною державної влади. Церква, релігійні громади не можуть бути інструментом у руках держави, проте між ними простежується тісний взаємозв'язок. Церква, релігійні організації виконують важливе завдання держави - моральне оздоровлення суспільства, духовний вплив на молоде покоління українців (богослужіння, діяльність недільних шкіл та ін.). Держава на законодавчому рівні визнає і гарантує правовий статус церкви і релігійних організацій, підтримує відзначення релігійних свят (Різдво Христове, Воскресіння Христове), а на міждержавному рівні сприяє зміцненню авторитету української церкви, наприклад, глава Української держави неодноразово проводив зустрічі з Вселенським патріархом щодо статусу української православної церкви.

На конституційно-правовому рівні чітко не визначено правового статусу спостерігачів на виборчих дільницях, опозиції, коаліції депутатських фракцій, безпосередньо депутатських фракцій, кандидатів на державні посади, в тому числі й на посаду глави держави, виборчих блоків політичних партій, органів самоорганізації населення, депутатських груп тощо.

Таким чином, суб'єктний склад конституційно-правових відносин на сьогодні не є вичерпним, потребує теоретичного осмислення з метою оптимального правового регулювання.

Об'єкт конституційно-правових відносин (від лат. - предмет) - це закріплені і гарантовані нормами та принципами конституційного права загальнодержавні і соціальні блага, з приводу яких суб'єкти конституційно-правових відносин вступають в юридичні зв'язки і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Об'єктом інтересів суб'єктів конституційних правовідносин є не тільки конкретні матеріальні речі, а й загальносуспільні публічні цінності.

Об'єктами конституційно-правових відносин є: основні засади конституційного ладу України та їх гарантії, державний та суспільний лад, суверенітет (державний, національний, народний), публічна влада, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя, волевиявлення народу, форми прямої демократії, організація та функціонування системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, конституційні права, свободи і обов'язки людини та громадянина, правовий статус людини і громадянина, право власності, міжнародне співробітництво державних інституцій, політичні партії та інші громадські організації, податкова, банківська і фінансова системи, культурно-духовні надбання окремих індивідів та суспільства загалом, природні об'єкти (земля, рекреаційні зони, природні ресурси, атмосферний простір у законодавчо визначених межах), адміністративно-територіальні одиниці та ін.

Такий перелік об'єктів конституційно-правових відносин не є вичерпним. До речі, вичерпним він і не може бути через об'єктивні причини. Це підтверджується низкою аргументів;

o конституційно-правові відносини охоплюють правовим регулюванням практично усі сфери суспільних відносин, що прямо впливає на множинність об'єктів;

o конституційно-правові відносини мають системотвірний і установчий характер для об'єктного складу правовідносин усіх інших галузей права;

* конституційне право - це динамічна галузь права, яка зберігає тенденцію до розширення правового регулювання суспільних відносин. Класифікація об'єктів конституційно-правових відносин:

1) політичні блага - державний суверенітет, територіальна цілісність держави, влада українського народу, державна влада, політична багатоманітність, політичні партії та їх блоки, народний і національний суверенітети, громадянство, демократія та ін.;

2) матеріальні блага - майно, цінні папери, гроші, природні ресурси, земля та ін.;

3) нематеріальні блага - честь, гідність, ділова репутація, право інтелектуальної власності, право на віросповідання, право на таємницю телефонних розмов, листування, право на отримання освіти та ін.;

4) дії (бездіяльність) - участь у виборах, референдумах, страйках, реалізація активного чи пасивного виборчого права та ін.;

5) результати дій (бездіяльності) - статус судді, президента, народного депутата, депутата місцевих рад.

Зміст конституційно-правових відносин - це визначені й гарантовані конституційно-правовими нормами і принципами суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників цих відносин.

Зміст конституційно-правових відносин має двояку складову, зокрема в науці конституційного права розрізняють юридичний і фактичний зміст. Це змістовно близькі, але не тотожні поняття.

Юридичний зміст - це можливість суб'єктів конституційно-правових відносин вчиняти відповідні дії або утриматися від їх вчинення. Юридичні факти дають нормативні варіанти вибору правомірної поведінки. Юридичний зміст становлять:

1) суб'єктивне право - юридична гарантія можливості використання чи невикористання конституційних прав вступати у конституційні правовідносини, наприклад, балотуватися на певну посаду чи ні, подавати конституційне звернення до Конституційного Суду України чи утриматися від учинення таких дій;

2) юридичні обов'язки - це вид і міра належної поведінки суб'єкта правовідносин, визначена і гарантована конституційним законодавством. Наприклад, конституційним обов'язком громадян України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції України).

Фактичний зміст - це конкретно обраний варіант юридичних можливостей. Наприклад, після отримання фахової підготовки молодий спеціаліст має необмежену юридичну можливість влаштуватися на роботу, проте основним місцем його роботи може бути лише одне.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення конституційних правовідносин. Дії та події становлять юридичні факти.

Дії - це юридичні факти, які залежать від волі людини. Дії можуть бути правомірними, які відповідають конституційно-правовим приписам, і неправомірні, які суперечать вимогам конституційних норм. Наприклад, правомірні дії - реалізація конституційного права на участь у виборах (активне, пасивне виборче право), неправомірні дії - нівелювання волі виборців через підміну виборчих бюлетенів. Неправомірна поведінка - це правопорушення, за вчинення якого передбачена юридична відповідальність.

Події - це юридичні факти, що не залежать від волі та свідомості суб'єкта, проте конституційно-правове закріплення надає їм юридичної значущості та пов'язує з ними міру можливої і навіть необхідної поведінки. Наприклад, досягнення суддею 65-річного віку означає юридичну необхідність припинення його суддівських повноважень.

Обставини - це складні юридичні факти, які є сукупним вираженням дії і події. Наприклад, втрата громадянином України конституційної дієздатності призводить до неможливості реалізації його політичних прав на виборах, референдумах тощо.

Класифікація юридичних фактів:

1) за юридичними наслідками:

o правоутворюючі - прийняття громадянами України закону на всеукраїнському референдумі;

* правозмінюючі - Кабінет Міністрів України, згідно з положеннями ст. 115 Конституції України, складає повноваження перед новообраним Президентом України і набуває статусу виконуючого обов'язки;

* правоприпиняючі - у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду (ч. 4 ст. 81 Конституції України);

2) за суб'єктивно-об'єктивним походженням: дії, події, обставини.