Конституційне право України - Шаптала Н.К. - 2.3. Основні положення теорії конституціоналізму

Конституціоналізм (від лат. constitutio, від франц. constitutionnaiisme - устрій, установлення, положення) - це теорія і практика конституційного впорядкування.

Вітчизняні учені пропонують визначати поняття "конституціоналізм" у двох значеннях: 1) як суспільно-політичний режим, за якого функціонують держава та її інститути, взаємні стосунки людей. Змістовну основу конституціоналізму виражає формула "конституційно-правова норма + практика її реалізації"; 2) як правову (конституційну) ідеологію, яка виражає і прогнозує розвиток відповідної загальнодержавної нормотворчості та нормозастосування.

Конституціоналізм - ширше поняття, ніж конституція: остання є складовою першого. Якщо конституція діє в межах певної держави, то конституціоналізм, як доктринальна теорія про конституційно-правові процеси і явища, формується і поширюється на основі конституційно-правової теорії і практики певних національних держав. Конституціоналізм не можна ототожнювати з системою конституційного законодавства та його реалізацією.

Складові поняття "конституціоналізм":

1) конституція (фактична, теоретична);

2) конституційне вчення;

3) конституційні відносини;

4) конституційний правопорядок;

5) конституційна законність;

6) конституційна відповідальність;

7) конституційна правосвідомість.

Вихідним елементом поняття конституціоналізму є вчення про сутність конституції та її функціональне призначення у процесі регулювання суспільних і державних відносин. Конституціоналізм є лакмусовим папірцем випробування держави на демократію.

Конституціоналізм - це спосіб Існування і функціонування політичної системи суспільства. Криза державно-політичної системи суспільства є наслідком кризи конституціоналізму, головним виявом якої є, як стверджує В.М. Мелащенко, істотні розходження між фактичною і юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною. Пальма першості українського конституціоналізму належить гетьманові у вигнанні Пилипу Орлику, за власної ініціативи якого у 1710 році на теренах України з'явилася перша конституція.

Конституціоналізм є історичним явищем, оскільки розглядається як глибинне інтелектуальне напрацювання когорти видатних учених певної епохи, яке дістає свій вияв у національній політико-правовій думці.

Непересічними є надбання С.С. Дністрянського в конституційному праві. Основи теорії конституціоналізму учений виклав у наукових працях "Україна", "Нова держава", "Загальна наука права й політики" та ін. Відомий учений Б.О. Кістяківський обґрунтував ідею правової (конституційної) держави у своїх працях "Держава правова і соціалістична", "Суспільство та індивід" та ін.

На зламі XIX - XX століть значний внесок у концепцію конституційно-державного будівництва вніс вітчизняний учений М.С. Грушевський, який став провідником утвердження конституційно-правових реформ на території України. З-під його пера вийшли у світ не лише ґрунтовні наукові праці "Конституційне питання і українство в Росії", "Наша політика", "Вільна Україна", "Початки громадянства, генетична соціологія"; за його ініціативи були розроблені важливі нормативно-правові акти, зокрема універсали Української Центральної Ради, Конституція УНР від 29 квітня 1919 року.

Конституціоналізм як доктринальне вчення є динамічним явищем, яке постійно вдосконалюється і збагачується новими теоретичними напрацюваннями і певними практичними здобутками.