Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В.Я. - ГЛАВА 4. Докази і доказування

1. Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами

Стаття 84. Докази

1. Доказами и кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значений для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

2. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

1. В основу визначення поняття доказів у кримінальному процесі покладена законодавцем інформаційна модель доказів. Відповідно до цього докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел.

Такий підхід до визначення поняття доказів грунтується на теорії відбиття, згідно із якою подія кримінального правопорушення для органів досудового провадження, прокурора, захисника та суду є минулою. Кримінальне правопорушення являє собою певну сукупність відповідних явищ, предметів, процесів, що відбуваються в оточуючому середовищі. Вступаючи в контакт з багатьма іншими явищами об'єктивної дійсності, він залишає відбиття на матеріальних об'єктах у формі матеріальних слідів (станів предметів, динамічних і статичних процесів тощо), а також у формі ідеальних слідів - у свідомості людей. Це дає можливість відтворити "картину" вчиненого кримінального правопорушення діяння або встановити його відсутність.

Факти і обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, поділяються на дві групи: 1) перераховані у ст. 91 КПК ("Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні"); 2) побічні факти, які не входять до кола цих питань. Останні виникають у момент вчинення кримінального правопорушення, до і після нього. Причини їх утворення є різними. Вони продовжують існувати після вчинення кримінального правопорушення, не змінилися або змінилися, але не втратили важливих для доказування властивостей. Це: 1) факти, що належать до матеріальних наслідків вчинення кримінального правопорушення (пошкоджений автомобіль, замки на дверях, розбиті вікна, одяг потерпілого тощо); 2) об'єкти, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення (підроблені документи, гроші тощо); 3) знайдені предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій (викрадені речі, документи); 4) обстановка на місці вчинення кримінального правопорушення; 5) факти, що вказують на ознаки зовнішності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (зріст, колір волосся, риси обличчя).

Побічні факти встановлюються обставинами, які підлягають доказуванню в необхідних і випадкових, просторово-часових, причинно-наслідкових, безпосередніх і опосередкованих зв'язках. Пізнання обставин, які підлягають доказуванню, і побічних доказів здійснюється опосередковано і безпосередньо (логічне доказування). Учасники процесу пізнають кримінальне правопорушення як подію минулого завдяки інформації, яку несуть про нього докази. Виходячи з цього, обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК), пізнаються опосередковано, оскільки вони сторонам і суду є недоступними для безпосереднього сприйняття. Отож, докази с з'єднуючим ланцюгом між свідомістю учасників процесу, що беруть участь у доказуванні, та подією кримінального правопорушення, яка пізнається.

Безпосереднє пізнання слідчим, судом обставин, що підлягають доказуванню, та побічних доказів може мати правове значення, якщо воно відбувалося в кримінальному провадженні при проведенні тих дій, які передбачені КПК, у встановленому порядку і закріплені в процесуальних документах. Коли таке пізнання здійснюється поза межами процесу прокурором, слідчим, суддею, слідчим суддею, то це є перешкодою для участі у розслідуванні чи судовому розгляді даної справи.

Стаття 84 КПК проводить розмежування між фактами та обставинами.

Факти - це подія, явище, що відбулося в дійсності. Обставини - це явище, яке супроводжує що-небудь, ту чи іншу сторону справи. Виходячи з етимологічного та логічного значення цих понять, фактами в кримінальному провадженні слід вважати події (подію), з приводу яких ведеться процес, а обставинами - те, що пов'язане із цими фактами, що їх характеризує. Так, подія кримінального правопорушення і вчинення його підозрюваним, обвинуваченим - це факт, а місце, час його вчинення - це обставини. Таке розмежування між фактами та обставинами у кримінально провадженні є умовним, оскільки вони є взаємозалежними. Без визначення місця, часу і способу вчинення кримінального правопорушення не можна визнати факт установленим.

Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. "Фактичний" означає стан чого-небудь, який відповідає фактам, що відображають дійсність.

Дані - це інформація (дані про факти), яка необхідна для висновку чи прийняття рішення. Фактичні дані - це дані для якого-небудь рішення, висновку, що відображають дійсність. Відповідно до змісту коментованої норми фактичні дані - це відомості, отримані у порядку, встановленому КПК, про наявність чи відсутність фактів і обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 84 КПК докази повинні бути отримані у передбаченому порядку. Це означає, що доказами можуть бути лише фактичні дані, отримані в результаті проведення слідчих (розшукових), негласних (розшукових) дій, які передбачені КПК, і в тому порядку, як це передбачено відповідною процесуальною дією.

У статті 223 КПК викладені загальні умови щодо проведення таких дій (мета, підстави, участь і присутність осіб, інтереси яких можуть бути порушені або обмежені, час і місце їх проведення, участь у проведенні слідчої (розшукової) дії осіб, які їх ініціювали, участь понятих, недопущення проведення слідчих (розшукових) дій після закінчення строків досудового розслідування). Крім того, кримінальним процесуальним законом конкретизована процесуальна форма проведення слідчих (розшукових) дій - допит (статті 224-227, 232 КПК), пред'явлення для впізнання (статті 228 232 КПК), обшуку (статті 234-236 КПК), огляду (статті 237-239 КПК), слідчого експерименту (ст. 240 КПК), освідування особи (ст. 241 КПК), залучення експерта та проведення експертизи (статті 242-245 КПК).

На відміну від гласних слідчих (розшукових) дій негласні слідчі (розшукові) дії проводяться таємно, відомості про факт їх проведення не підлягають розголошенню за винятком випадків, передбачених КПК (ч. 1 ст. 246 КПК). У главі 21 КПК закріплені загальні умови проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246 КПК), порядок отримання дозволів на їх проведення (статті 247-251 КПК), фіксація ходу та результатів (ст. 252 КПК) та ін. Порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій не викладається. Цей порядок визначається залежно від конкретної ситуації. Водночас це не означає, що результати таких дій автоматично будуть набувати статусу доказів. Отримані матеріали підлягають перевірці на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій. Так, особи, які їх проводили або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Крім цього, відповідно до ст. 256 КПК можуть бути допитані також особи, з приводу дій або контактів яких проводилися такі дії. Це означає, що матеріали, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, повинні вказувати на джерело їх походження, щоб у відповідній ситуації існувала можливість дослідження та пояснень авторів матеріалів чи обізнаних із ними осіб. Така перевірка може здійснюватися за участю сторін, у тому числі в умовах закритого судового засідання, шляхом допитів, проведення експертиз, експериментів та інших гласних слідчих (розшукових) дій, а також зіставлення з доказами, отриманими за результатами гласних слідчих (розшукових) дій. Із цього випливає, що докази, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, можуть використовуватися в доказуванні, якщо вони отримані із процесуальних джерел, передбачених ч. 2 ст. 84 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню не тільки суд, а й слідчий, прокурор, слідчий суддя. Інакше кажучи, доказами за приписами даної статті визнаються як ті, що отримані на досудовому провадженні, так і ті, що досліджені у судовому засіданні, але це не означає, що всі докази, зібрані стороною обвинувачення в ході досудового провадження, можуть бути визнані такими за результатами судового дослідження. Так, у ч. 4 ст. 95 КПК вказується, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них; у п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК також наголошується, що у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин і досліджені безпосередньо в суді. Докази, отримані на досудовому розслідуванні, можна використовувати лише для прийняття рішень у цій стадії. Судові рішення обґрунтовуються лише доказами, дослідженими і визнаними судом. Із цього випливає, що докази в КПК поділяються на досудові і судові.

Аналіз відповідних положень КПК свідчить про те, що в них унормовані правові механізми впливу сторони захисту на формування доказів на стадіях досудового розслідування і судового розгляду. Тому інформаційна основа доказів підсилюється логічною складовою - фактами-аргументами, які можуть впливати на оцінку фактичних даних. Реально у процедурі формування доказів, а також в інтерпретації їх змісту можуть брати участь конкуруючі суб'єкти, що може призвести до активізації доказів, зміни їх змісту, ослаблення доказової сили чи навіть ліквідації.

2. Поняттям "джерела доказів", "процесуальні джерела доказів" у теорії кримінального процесу надасться різне значення: як форма, вид доказів, засоби доказування, носії інформації. У частині 1 ст. 84 КПК йдеться про фактичні дані, про наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Вони відображають зміст та об'єктивну основу доказів. Під показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів слід розуміти процесуальні джерела, тобто матеріальну форму, в якій містяться і за допомогою якої передаються фактичні дані. Такі джерела гарантують отримання найбільш повних і достовірних фактичних даних, що є важливою умовою допустимості доказів. З урахуванням цього під доказами у кримінальному процесі слід розуміти єдність фактичних даних і їх процесуальних джерел. Залежно від способу і процесуального режиму отримання та їх характеру законодавець сформулював конкретну вимогу про те, що доказами можуть бути тільки показання, речові докази, документи, висновки експертів незалежно від того, отримані вони в результаті гласних чи негласних слідчих (розшукових) дій (див. коментар до статей 95,98,99,101 КПК).

1. Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами
Стаття 84. Докази
Стаття 85. Належність доказів
Стаття 86. Допустимість доказу
Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушений прав та свобод людини
Стаття 88. Недопустимість доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого
Стаття 89. Визнання доказів недопустимими
Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів
2. Доказування
Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru