Кримінально-виконавче право України - Богатирьов І.Г. - Кримінально-виконавча політика у сфері виконання покарань

В основі формування та розвитку правової держави, різних галузей законодавства, практики застосування його норм лежить політика, яка відображає принципи, стратегію, основні напрямки і методи досягнення соціальних цілей, котрі ставить перед собою суспільство, політичні і владні структури, що його представляють.

Сутність цієї політики визначена у розділі І нової Конституції, де, зокрема, викладені загальні засади держави як соціальної й правової, яка забезпечує соціальну спрямованість економіки, гідне життя і вільний розвиток людини.

Загальна мета соціальної політики має складну ієрархію, обумовлену характером і направленістю діяльності держави (її відповідних структур) щодо реалізації цієї політики. Невід'ємною частиною останньої є політика у сфері боротьби зі злочинністю. її зміст, завдання, принципи, стратегія, основні напрямки, форми й методи випливають із конституційних вимог забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань.

Говорячи про кримінально-виконавчу політику, насамперед необхідно з'ясувати зміст такого, поняття як "політика". У зв'язку З цим вбачається доцільним звернутися до основоположників філософської думки. Зокрема, Арістотель визначав політику як мистецтво управління державою, а Демокріт вважав таке мистецтво найвищим із мистецтв. Спираючись на мислителів минулого, сучасні дослідники вважають, що політика - це також мистецтво можливого, мистецтво компромісів, мистецтво узгодження бажаного й об'єктивно досяжного. За межами можливого політика закінчується, а починається суб'єктивізм, волюнтаризм, а часто -і авантюризм.

У сучасній науковій літературі зустрічаються різноманітні трактування поняття "політика". В одних випадках воно застосовується для визначення способу дій, спрямованих на досягнення будь-чого, тобто для визначення звичайної методики прийняття рішень. З іншого боку, поняття "політика" використовується для визначення усвідомлено організованої діяльності, необхідної та доцільної протягом певного часу. Як правило, це діяльність органів державної влади та управління, громадських об'єднань, партій тощо, яка визначається їх інтересами та цілями. У цьому розумінні поняття "політика" визначає перспективу, причому частіше за все перспективу змін, удосконалення.

Політика зазвичай інтерпретується як сфера взаємодії між різними соціальними групами, партіями, націями, народами, державою, владою, населенням, громадянами та їх об'єднаннями. Це — найважливіший та найскладніший пласт суспільного життя. У змістовному плані політика може бути прогресивною та регресивною, об'єктивно зумовленою та волюнтаристською, такою, що відповідає потребам суспільного розвитку або суперечить їм. Історія знає чимало прикладів глибоко помилкової політики - реакційної, авантюрної, антинародної, що призводила до численних людських страждань та жертв.

Кожна суверенна та незалежна держава з метою виконання завдань, які стоять перед нею, здійснює певну, притаманну їй політику, яка, в свою чергу, поділяється на зовнішню та внутрішню. Важливою складовою внутрішньої політики держави є її політика в сфері боротьби зі злочинністю, одним із головних завдань якої є організація ефективної боротьби зі злочинністю для забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів і прав юридичних осіб, держави та суспільства в цілому від злочинних посягань.

Цей важливий напрямок внутрішньої політики держави називають ще кримінальною (або каральною) політикою держави. Особливого значення та актуальності питання забезпечення ефективної боротьби зі злочинністю набуває в контексті вимог ст. З Конституції України, яка визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Для виконання поставлених перед нею завдань кримінальна (каральна) політика визначає основні напрямки, методи та засоби боротьби держави зі злочинністю, форми, завдання та зміст діяльності правоохоронних органів і суспільних організацій, які беруть участь в її здійсненні. Ця діяльність є багатогранною та різновекторною і спрямована на:

- швидке та повне розкриття злочинів, встановлення осіб, винних у їх вчиненні, та забезпечення правильного застосування закону;

- правильну кваліфікацію вчиненого злочину та призначення відповідного покарання;

- виконання призначеного за вироком суду покарання. Оскільки кожен із перелічених напрямків кримінальної

політики має свою специфіку, то відповідно і політика у сфері боротьби зі злочинністю також може бути поділена на три складові: кримінально-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-виконавчу.

Кримінально-правова політика — це напрямок діяльності законодавчих і правозастосовчих органів зі створення кримінального законодавства, криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізації, диференціації кримінальної відповідальності.

Кримінально-процесуальна політика — це напрямок діяльності правотворчих і правозастосовчих органів зі створення і застосування форм реалізації кримінального закону на всіх етапах його дії.

Кримінально-виконавча політика (або політика у сфері виконання кримінальних покарань) - це напрямок діяльності державних і громадських органів у галузі виконання кримінальних покарань.

Таким чином, кримінально-виконавча політика - це складова частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, яка встановлює основні напрямки діяльності державних органів та громадських організацій у сфері виконання та відбування кримінальних покарань.

Основними завданнями кримінально-виконавчої політики є такі:

— визначення основних напрямків ефективного виконання кримінальних покарань за умов суворого дотримання вимог законності;

— розробка основних напрямків діяльності органів держави і громадськості для досягнення виправлення та ресоціалізації засуджених;

— розробка основних напрямків діяльності, пов'язаної з профілактикою вчинення злочинів і правопорушень засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення;

— визначення напрямків діяльності державних органів і громадськості для забезпечення соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ.

Безумовно, кожна галузь права, в тому числі й та, що регулює сферу виконання покарань, повинна закріплювати цілі, принципи, стратегію, основні засоби та методи політики (ідеології) держави у тій чи іншій сфері суспільних відносин, а також встановлювати правові норми, що їх регулюють.

Така політика, її роль, завдання, основні принципи тощо повинні бути науково обґрунтованими та спрямованими, перш за все, на захист прав, свобод та законних інтересів громадян, держави й суспільства в цілому. Вона повинна бути стабільною та незалежною від не обґрунтованих керівних рішень.

Нове кримінально-виконавче законодавство пішло шляхом закріплення основних положень політики держави у сфері виконання покарань у нормах, що містяться в різних статтях КВК України (зокрема у ст. 1, 5 та ін.). Поряд з тим, необхідно підкреслити, що будь-яку галузь права не можна розглядати як пасивного виконавця державної політики. Кожна галузь повинна мати свої власні базові, стратегічні положення та напрямки, щоб протидіяти не обґрунтованим вимогам політики держави.

Стратегію, основні завдання та напрямки політики у сфері виконання кримінальних покарань, фактори та методи її реалізації визначає цілий комплекс чинників. Основними з них є такі: соціально-політичний, економічний та моральний стан суспільства, стан та динаміка злочинності, вимоги міжнародних правових актів про права людини та поводження із засудженими, рівень правосвідомості та правової культури громадян, розвиток науки тощо.

Крім того, кримінально-виконавча політика покликана спрямовувати законотворчу діяльність відповідних органів держави та громадськості у сфері виконання кримінальних покарань. Вона визначає основні напрямки, мету, завдання, принципи, форми та зміст діяльності таких органів.

Під час вирішення названих проблем у нагоді може стати їх розгляд з позиції загальної правової (юридичної) політики, що має наступні цілі, котрі конкретизуються в далекості від тієї чи іншої галузі права:

а) визначення видів суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню;

б) визначення методів правового регулювання відповідних видів суспільних відносин;

в) розробка оптимальних систем організації правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів на поточну та довгострокову перспективу;

д) визначення змісту та методів правового виховання населення, підвищення його правової культури.

Будь-яка із названих цілей набуває специфічного змісту під час для конкретизації в залежності від галузі права та політики, що їй відповідає. Для кримінально-виконавчої політики такі загальні цілі трансформуються у відповідні завдання, функції та принципи політики, зорієнтованої на те, щоб призначене засудженому покарання належним чином виконувалось та досягало своєї мети, яка врегульована кримінально-виконавчим законодавством.

Основними завданнями кримінально-виконавчої політики у теперішній час є:

- уточнення кола суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню у процесі виконання та відбування покарань;

- визначення суб'єктів цих правовідносин, форм та методів їх діяльності;

- удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи;

- удосконалення змісту, форм та методів карально-виправного впливу на засуджених і звільнених від відбування покарання;

- визначення напрямків та форм міжнародного співробітництва з відповідними системами інших країн;

поліпшення співпраці кримінально-виконавчої системи з іншими органами та установами, що беруть участь у боротьбі зі злочинністю, в тому числі й з інститутами громадянського суспільства.

Узагальнення вищевикладеного дозволяє зробити висновок, що кримінально-виконавча політика - це складова частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, яка встановлює основні напрямки діяльності державних органів та громадських організацій у сфері виконання та відбування кримінальних покарань.