Кримінально-виконавче право України - Богатирьов І.Г. - Обмеження волі

Інтеграція України у світове співтовариство, рекомендації міжнародних організацій та вимоги Ради Європи щодо вдосконалення кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, внутрішня суперечливість, притаманна кримінальному покаранню у виді позбавлення волі, соціально-негативні наслідки відбування такого покарання обумовили необхідність перегляду кримінально-правових засобів виправлення засуджених. Ці фактори обумовлюють актуальність вивчення, аналізу і застосування засобів виправлення осіб, що скоїли злочин, по можливості без ізоляції від суспільства.

Людина, яка живе ізольовано, не є цілком завершеною, її призначення - жити у суспільстві. Назріла потреба застосування заходів кримінально-правового впливу, які є альтернативою позбавленню волі. У новому КК України, що вступив в дію з 1 вересня 2001 р., знайшов відображення принцип економії каральних засобів. Переважна більшість санкцій кодексу не містить елементів позбавлення волі. Новий КВК України, який був введений в дію з 1 січня 2004 р., передбачає реалізацію і розвиток цього принципу.

Чинний КК України закріпив нові види кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, серед яких особливе місце належить кримінальному покаранню у виді обмеження волі (далі - ОВ). ОВ є новим видом кримінального покарання, тому відповідна практика його застосування на сьогодні є недостатньою.

Слід зазначити, що ОВ, хоча і є новим покаранням у системі кримінальних покарань, водночас має деякі спільні риси з відомим попередньому кримінальному та виправно-трудовому законодавству кримінально-правовим інститутом - умовним засудженням до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. Згідно зі ст. 61 КК України покарання у виді ОВ полягає утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі - виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як під час відбування покарання у виді позбавлення волі, а лише обмежуються у свободі пересування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не мають права залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов'язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках.

За своїми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецкомендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р. ОВ як міра кримінального покарання призначається на строк від 1 до 5 років і передбачає тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі та обов'язкове залучення засудженого до праці. ОВ застосовується тільки як основне покарання, як додаткові до нього можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіскація майна.

У разі призначення судом засудженому до покарання у виді обмеження волі додаткового виду покарання, каральний і виховний вплив на них посилюється. Важливо наголосити, що ОВ не застосовується до:

- неповнолітніх;

- вагітних жінок;

- жінок, що мають дітей віком до 14 років;

- осіб пенсійного віку;

- військовослужбовців строкової служби;

- до інвалідів 1 і II груп.

Разом з тим, ОВ може бути застосовано і в порядку заміни не відбутої частини покарання його іншим видом. Так, особі, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період відбування покарання може замінити не відбуту частину покарання більш м'яким його видом - обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

Заміна не відбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі на більш м'яке (ОВ) можлива після фактичного відбуття засудженим:

- не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

- не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

- не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яку раніше було звільнено умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом не відбутої частини покарання.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді ОВ регламентуються ст. 56-70 КВК України та Інструкцією "Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи", затвердженою наказом ДДУПВП від 04.09.01 № 165. Відповідно до ст. 56 КВК України, органами, які виконують покарання у виді ОВ, є кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри).

З метою створення сприятливих передумов для виправлення засуджених, позитивного впливу на їх поведінку членів сім'ї, трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до ОВ, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким такий вид покарання застосовано в порядку заміни іншого покарання, а також засуджені, за місцем постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених. Управління (відділи) ДДУПВП в АР Крим, областях, м. Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.