Кримінально-виконавче право України - Богатирьов І.Г. - Загальна характеристика виконання та відбування покарань у виховних колоніях

Загальна характеристика виконання та відбування покарань у виховних колоніях

Метою даного навчального заняття є розкриття основного змісту виконання і відбування покарань неповнолітніми (загальна характеристика, особливості, переведення засуджених, заходи заохочення і стягнення, участь громадськості у виправленні й ресоціалізації засуджених неповнолітніх). Вважається, що серед найбільш незахищених верств населення є неповнолітні. Ті, що відбувають покарання, визначаються як особлива соціальна група з характерними для неї специфічними ознаками.

Неповнолітні - це категорія, яка передбачена в міжнародних стандартах як група "вразливих засуджених". Такий чинник, як вікові психологічні властивості особистості зазначеної категорії засуджених, викликає необхідність суттєвого пом'якшення умов відбування ними покарання порівняно із дорослими особами. Ці особливості знаходять своє відображення у більш м'якому режимі, застосуванні додаткових видів заохочень, обмеженні видів стягнень, превалюванні виховної роботи, а також широкому застосуванні методів розвитку з боку корисної ініціативи.

Одним із завдань кримінально-виконавчого законодавства України є регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у виді позбавлення волі на певний строк і у виді довічного позбавлення волі. Така категорія засуджених, як неповнолітні визначають особливість регулювання виконання і відбування кримінальних покарань.

Правовими наслідками вчинення злочину неповнолітніми є:

- засудження неповнолітнього;

- примусове його поміщення у спеціальну виховну колонію;

- позбавлення волі на певний строк;

- обмеження неповнолітнього у власних правах (обирати рід занять, місце проживання, користуватися житлом та іншим майном) тощо.

У Кримінально-виконавчому кодексі України порядок виконання та відбування кримінальних покарань засудженими неповнолітніми визначені окремою главою. Наведені в ній положення розроблені з урахуванням міжнародних стандартів та орієнтовані більше на захист прав неповнолітніх та повернення їх до нормального суспільного життя, ніж на покарання за скоєний злочин.

Зокрема, для засуджених неповнолітніх передбачено більший спектр заохочень та контактів із зовнішнім світом порівняно з іншими категоріями засуджених. З метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації та завершення навчання засуджені неповнолітні при досягненні повноліття можуть бути залишені до 22 років для подальшого відбування покарання у виховній колонії.

Харчування, одяг, взуття та комунально-побутові послуги надаються засудженим неповнолітнім безкоштовно. їм дозволяється бачитись із батьками та рідними за межами виховної колонії, а перед звільненням - влаштовуватись на роботу за межами колонії.

У чинному законодавстві визначено, що єдиним видом установ виконання покарань, в яких відбувають покарання у виді позбавлення волі засуджені неповнолітні, є виховні колонії. При цьому в таких установах відбувають покарання лише особи, які не досягли 18-річного віку на момент вступу вироку в законну силу. Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

На засуджених, які тримаються в установах зазначеного виду, поширюються певні правила окремого тримання, визначені у ст. 92 КК України. Так, у різних установах відбувають покарання засуджені вперше таті, хто раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі (останні направляються до Маріупольської виховної колонії Управління ДДУПВП в Донецькій області), а також жінки та чоловіки (засуджені неповнолітні особи жіночої статі тримаються у Мелітопольській виховній колонії Управління ДДУПВП в Запорізькій області).

У різних виховних колоніях відбувають покарання засуджені за одним вироком суду. Окреме тримання інших категорій

(зокрема засуджених за злочини, вчинені з необережності) діючим законодавством не передбачено. У виховних колоніях засуджені можуть витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати. Як захід заохочення їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Засуджені, які під час відбування покарання проявили сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання мають право на поліпшення умов тримання. У виховних колоніях засуджені можуть отримувати протягом року дев'ять посилок (передач) і чотири бандеролі, а в порядку заохочення їм може бути додатково дозволено отримання трьох посилок (передач) та чотирьох бандеролей протягом року.

Засуджені мають право протягом року на дванадцять короткострокових (з родичами та іншими особами) та чотири тривалі побачення (тільки з близькими родичами). Контроль за змістом бесіди під час побачень здійснюється адміністрацією установи. Як міру заохочення може бути дозволено додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, що за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії.

Ст. 143 КВК України передбачає наступні підстави для поліпшення умов тримання засуджених неповнолітніх: а) відбуття однієї четвертої строку покарання; б) сумлінна поведінка і ставлення до праці та навчання. Закон не містить категоричної вказівки про обов'язковість такого поліпшення, підкреслюючи тим самим, що позитивне вирішення цього питання є правом, а не обовуязком адміністрації колонії. У звуязку з цим на адміністрацію колонії покладено відповідальність за правильну оцінку поведінки засудженого та його ставлення до праці й навчання.

У таких випадках є не припустимим формальний підхід, навпаки існує потреба у всебічному обліку обуєктивних даних, що в сукупності характеризують поведінку засудженого. Поліпшення умов тримання може виражатися у дозволі додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати або додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії, а також мати протягом року три посилки (передачі) і чотири бандеролі. Поліпшення умов тримання здійснюється за мотивованою постановою начальника колонії. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

У полі зору ДКВС України сьогодні перебуває три категорії неповнолітніх правопорушників.

Перша категорія: неповнолітні, які вчинили злочин і за рішенням суду перебувають у слідчих ізоляторах під вартою та чекають, коли їх відправлять у виховні колонії (наразі, за даними ДКВС, їх утримується близько 1,7 тис).

Друга категорія: неповнолітні, до яких суд застосував покарання, не пов'язані з позбавленням волі (громадські роботи, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням) (таких, за даними ДКВС, на обліку в КВІ перебуває майже 9 тис. осіб).

Третя категорія є найскладнішою у зв'язку з тим, що до таких неповнолітніх суд застосував покарання у виді позбавлення волі на певний строк (нині, за даними ДКВС, їх налічується 2,7 тис, у тому числі 170 осіб жіночої статі). Аналіз літературних джерел щодо засуджених неповнолітніх показує їх соціально-педагогічну занедбаність та кримінологічну непрогнозованість.

Так, 37% засуджених неповнолітніх, по суті, ніколи не навчалися, 52% з них не отримали повноцінного виховання, 1% складають ті засуджені, які не вміють читати та писати, 8% до засудження виховувалися у спеціальних виховних закладах освіти, 1% засуджено повторно. Серед злочинів, вчинених неповнолітніми, домінують: крадіжки - 60%, розбій, пограбування — 25%, умисне вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень - 8%.

Більшість із засуджених (80% ) схильні до вживання алкогольних напоїв і наркотиків, кожний третій має бажання звільнитися від контролю і опіки дорослих, 5% неповнолітніх прагнуть до незалежності, 12% протестують проти суворої дисципліни і регламентованості поведінки, 7% прагнуть до вступу у статеві зв'язки і об'єднання у неформальні групи.

Наведені дані свідчать про існування серйозної соціальної проблеми в суспільстві, вказують на складність роботи з такою категорією співробітниками виховних колоній.

Законом (ст. 147 КВК) встановлено, що засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання лише до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Питання про переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, вирішується відповідною комісією виховної колонії на підставі рішення педагогічної ради виховної колонії та за згодою територіальної служби у справах неповнолітніх.

Педагогічні ради є постійно діючим колегіальним органом виховної колонії, головним завданням якого є розгляд питань та надання пропозицій адміністрації виховної колонії щодо організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, удосконалення навчально-виховного процесу.

Персональний склад педагогічної ради затверджується наказом начальника виховної колонії терміном на один рік. Педагогічна рада розглядає відповідні матеріали та вносить пропозиції начальнику виховної колонії з таких питань:

- організація навчально-виховного процесу у виховній колонії;

- узагальнення досвіду організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, підготовка відповідних рекомендацій;

- підготовка та проведення культурно-масових заходів серед засуджених; надання методичної та практичної допомоги старшим вихователям, вихователям та іншим працівникам соціально-психологічної служби;

- організація підвищення психолого-педагогічної майстерності персоналу виховної колонії; взаємодії з громадськими та державними організаціями у питаннях ресоціалізації засуджених;

- переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії та залишення таких засуджених для подальшого відбування покарання у виховній колонії у порядку, встановленому ст. 147,148 КВК України;

- застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання; взяття на профілактичний облік злісних порушників установленого порядку відбування покарання та організація індивідуально-профілактичної роботи з ними;

- зняття з профілактичного обліку засуджених, які були взяті на облік як злісні порушники встановленого порядку відбування покарання; переведення засуджених до дільниці соціальної адаптації в порядку, установленому ст. 94 КВК України;

- переведення до дільниці ресоціалізації осіб, які після переведення до дільниці соціальної адаптації припустилися порушення встановленого режиму тримання;

- застосування до засуджених заходів заохочення або стягнення; надання засудженим права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії в порядку, установленому ст. 144 КВК України;

- заохочення представників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об'єднань громадян та окремих громадян, осіб з числа персоналу виховної колонії за активну участь у забезпеченні навчально-виховного процесу.

Педагогічну раду очолює її голова - заступник начальника виховної колонії із соціально-виховної та психологічної роботи. З числа членів педагогічної ради шляхом голосування на її засіданні обирається заступник голови. До складу педагогічної ради входять заступники начальника установи, начальники відділів, частин та служб, директор загальноосвітньої школи, директор професійно-технічного училища, старший інспектор відділу соціально-виховної та психологічної роботи (він же — секретар педагогічної ради), старші вихователі, методист виховної колонії, психолог, завідувач клубу.

За попереднім погодженням з головою педагогічної ради в її засіданнях з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об'єднань громадян та окремі громадяни. За потребою на засідання педагогічної ради запрошуються працівники виховної колонії, які не входять до складу педагогічної ради, але до компетенції яких належить вирішення питань, що розглядаються педагогічною радою.

Основною формою роботи педагогічної ради е її засідання. Засідання педагогічної ради проводяться у разі необхідності, але не менше два рази на місяць. Рішення педагогічної ради, погоджені з начальником виховної колонії, є обов'язковими для виконання працівниками колонії.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх " здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Окрім іншого, завданням цих служб є здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх. Для цього вони мають право: перевіряти умови утримання у спеціальних установах і виховання осіб, які не досягли повноліття; приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами; звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також щодо працевлаштування, надання останнім іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

У разі прийняття комісією установи позитивного рішення щодо зміни умов тримання засуджених шляхом переведення їх до виправних колоній іншого рівня безпеки у тижневий термін до Регіональної комісії направляються наступні матеріали:

а) подання начальника установи, складене за рішенням педагогічної ради, погоджене із службою у справах неповнолітніх;

б) довідка з особової справи засудженого, в якій обовуязково зазначається наявність соціально корисних звуязків;

в) кримінально-виконавча характеристика на засудженого;

г) довідка про заохочення та стягнення;

д) медична довідка;

е) заява засудженого, який стає на шлях виправлення; ж) довідка з облікової справи у разі, якщо засуджений перебуває на профілактичному обліку як схильний до правопорушень.

Регіональна комісія перевіряє обґрунтованість наданих матеріалів та причини відмови засудженому в залишенні у виховній колонії до досягнення двадцяти двох років.

За результатами розгляду матеріалів Регіональна комісія готує подання, що направляється до Апеляційної комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, в компетенції якої відноситься вирішення питання щодо такого переводу.

У ст. 148 КВК України визначається, що, з метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років. У названій нормі реалізується сформульований у ст. 93 КВК України принцип про відбування засудженими до позбавлення волі всього строку покарання, як правило, в одній установі.

Встановлені законом підстав для залишення у виховній колонії певного контингенту засуджених після досягнення вісімнадцятирічного віку, що зазвичай призначається неповнолітнім, та застосування до них умовно-дострокового звільнення, дозволить практично реалізовувати названий принцип відносно значного числа засуджених, які тримаються у виховних колоніях

Підставами залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії є: необхідність закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання. Для залишення засудженого в колонії достатньо будь-якої з двох перелічених ознак, хоча вони зазвичай бувають тісно взаємоповуязані. При цьому зовсім не обовуязковим є повне виправлення засудженого, хоча його поведінка засудженого повинна обуєктивно підтверджувати настання достатньо вагомих змін, які характеризують, що засуджений почав ставати на шлях виправлення.

Закон обмежує термін, на який засуджений може бути залишений у виховній колонії: до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти двох років.

Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх. Обовуязкове узгодження зі службою у справах неповнолітніх дає можливість здійснювати їй громадський контроль за правильним вирішенням зазначених питань адміністрацією установи.

Можливі випадки, коли за формальними ознаками засуджений підлягає залишенню в колонії, однак адміністрація не вирішує це питання позитивно. Формулювання в законі "можуть бути залишені" означає право, а не обовуязок адміністрації позитивно вирішити це питання. Якщо з якихось міркувань адміністрація вважає недоцільним подальше перебування засудженого в колонії, то вноситься подання про його переведення до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 148 КВК України на осіб, які досягли повноліття та залишені у виховній колонії, поширюється положення про умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, установлені для неповнолітніх засуджених. Це означає, що будь-яке самовільне посилення режиму та умов відбування покарання відносно цієї категорії осіб, створення їм більш важких умов, є неприпустимим.

Змінюватися можуть лише форми виховного процесу, виходячи з вікових особливостей таких засуджених, інтересів, духовних та інших потреб, необхідності підготовки до життя після звільнення. Виключення складають лише умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, котрі встановлюються відповідно до законодавства про працю.