Кримінально-виконавче право України - Богатирьов І.Г. - Використана література

Наразі процес виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх здійснюється в одинадцяти спеціальних виховних колоніях, з яких десять призначено для утримання осіб чоловічої статі і одна - жіночої статі. Виховні колонії розташовані в різних регіонах країни від Ковеля (Волинської обл.) до Павлодара (Дніпропетровської обл.). Неповнолітні особи жіночої статі відбувають покарання в Мелітопольській виховній колонії Запорізької обл.

Для досягнення мети виправлення і ресоціалізації неповнолітніх у виховних колоніях ДКВС України діє комплексна система заходів, яка покликана забезпечити:

- належні умови життя засуджених, сумісні з людською гідністю та нормами, які прийняті у суспільстві;

- розвиток у засуджених почуття самоповаги до себе і оточуючих шляхом мінімізації негативних наслідків позбавлення волі;

- підтримку соціально корисних зв'язків з рідними та близькими для них людьми;

- отримання освіти та професійних навичок, що допоможе їм включитися у суспільне життя після звільнення.

Комплексна система заходів, крім того, передбачає обов'язкове залучення до цього процесу всіх співробітників виховної колонії, але основне навантаження щодо виконання заходів виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх покладено на соціально-психологічну службу, педагогів та психологів.

Важлива роль у виправленні ресоціалізації засуджених неповнолітніх відводитися міжнародним стандартам та практиці виконання і відбування покарань неповнолітніми у зарубіжних країнах. Вивчення пенітенціарних закладів для неповнолітніх у Нідерландах дозволяє відмітити, що в Україні відбуваються перші позитивні зрушення щодо гуманізації процесу відбування покарань неповнолітніми засудженими. Поряд з тим, формальне перекладання деяких форм і методів виправлення і ресоціалізації засуджених у зарубіжних країнах на українські виховні колонії не відбуваються на свідомості самих засуджених.

Наприклад, засуджені у Нідерландах не уявляють собі життя в колективі, їм притаманне бажання жити ізольовано один від одного, у той час як у виховних колоніях України, навпаки, ізоляція в окрему кімнату вважається покаранням.

Процес виправлення і ресоціалізації засуджених не може бути ефективним, якщо до засуджених неповнолітніх не застосовувати заходи заохочення і стягнення. Відповідно до норм Кримінально-виконавчого кодексу України загальний порядок заохочення засуджених передбачений у ст. 130, а стягнення - у ст. 132 КК України. Що стосується неповнолітніх, то порядок заохочення і стягнення регламентовано ст. 144,145 КВК України.

Окрім загальних видів заохочення, передбачених ст. 130 КВК України для всіх засуджених, ст. 144 КВК України передбачає такі їх додаткові види:

- надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії;

- надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів.

Право відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії або виходу за межі колонії у супроводі батьків чи інших близьких родичів, а також проведення короткострокових побачень надається лише засудженим, які під час відбування покарання виявили сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах. Вихід за межі виховної колонії може бути призупинено у разі проведення протиепідемічних заходів в установі чи у місцевості, на якій вона розташована.

Вихід поновлюється після зняття карантинних обмежень. Під час виходу за межі виховної колонії засуджені повинні мати охайний вигляд. На період виходу за межі виховної колонії їм може видаватися одяг цивільного зразка. Засуджені до виходу за межі установи і після повернення підлягають повному обшуку та огляду в присутності лікаря.

Право виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів у виді заохочення та короткострокового побачення за межами виховної колонії надається засудженим лише з батьками чи іншими близькими родичами (повнолітніми) у межах населеного пункту за місцем дислокації виховної колонії і закінчується не пізніше двадцятої години. Тривалість виходу засуджених за межі виховної колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин, а для проведення короткострокових побачень - норм, установлених КВК України.

Дозвіл на вихід за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів у виді заохочення та короткострокового побачення за межами виховної колонії надаються постановою начальника виховної колонії, у разі його відсутності -першого заступника або особи, яка виконує його обов'язки, за заявами засудженого та особи, яка прибула на побачення.

Право на вихід за межі колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів надається за рахунок короткострокових побачень. Батьків чи інших близьких родичів, які прибули на побачення, приймають начальник установи або його заступник, начальник відділення, ЧПНУ. їх під розписку інформують про порядок супроводу засудженого за межами установи, правила його поведінки та відповідальність.

Після проведення повного обшуку та огляду засудженого в присутності лікаря ЧПНУ під розписку доводить йому правила поведінки за межами установи та відповідальність. Вищезазначені розписки залучаються до особової справи засудженого. Для виходу за межі установи засудженому видаються посвідчення про право перебування за межами колонії та довідка відповідного зразка. Після повернення до колонії засуджений повертає посвідчення та довідка ЧПНУ, який проводить його повний обшук та огляд в присутності лікаря. Довідка долучається до особової справи засудженого.

У разі встановлення порушень правил поведінки під час перебування засудженого за межами виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів та на короткостроковому побаченні за межами установи, виявлення у нього під час обшуку прихованих від огляду заборонених предметів, виробів і речовин, ознак сп'яніння або тілесних ушкоджень уживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб.

Під час перебування за межами виховної колонії у супроводі батьків засуджені зобов'язані: дотримуватися правил громадського порядку; повертатися до установи у термін визначений у разі виникнення об'єктивних обставин, що не дають змоги повернутися в установлений термін, самому або через батьків чи інших близьких родичів негайно повідомити про це ЧПНУ, указавши місце свого перебування; на вимогу працівників виховної колонії або працівників міліції пред'являти посвідчення про право проведення короткострокового побачення за межами колонії та довідку; після повернення до установи здавати посвідчення та довідку ЧПНУ.

Засудженим забороняється: залишати межі населеного пункту, у якому дислокується установа; пересуватися без супроводу батьків або близьких родичів, з якими дозволено вихід за межі установи; уживати алкогольні напої та інші вироби на спиртовій основі; курити; проносити в установу предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено.

Склад осіб, котрим як заохочення надано право відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії, оголошується наказом начальника установи за письмовим погодженням з територіальним органом управління Департаменту. Право відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії надається, як правило, засудженим, які тримаються у дільниці соціальної адаптації виховної колонії. При цьому кількість засуджених, які одночасно виводяться за межі колонії, не повинна перевищувати п'ятнадцяти осіб. Про вивід засуджених за межі виховної колонії відповідальний від керівництва або черговий помічник начальника установи інформує чергового територіального органу управління Департаменту, а при поверненні засуджених до колонії — доповідає про їх наявність. Охорона та нагляд за засудженими, які виводяться за межі установи, здійснюється відповідно до встановлених вимог.

Засуджені мають право в установленому порядку зняти кошти зі своїх особових рахунків для оплати квитків на відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів. За порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи стягнення (ст. 145 КВК України): попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії; скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 143 КВК України; поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.

Таким чином, коло стягнень, що можуть бути застосовані до неповнолітніх засуджених, є дещо звуженим порівняно з загальними стягненнями, передбаченими у ст. 132 КВК України. Так, до цієї категорії осіб не застосовуються такі стягнення: дисциплінарний штраф; поміщення в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців. Назва статті також обмежує й строк поміщення засуджених неповнолітніх у дисциплінарний ізолятор (10 діб замість 15 діб для повнолітніх засуджених).

Загалом, порядок застосування заходів стягнення до неповнолітніх засуджених є таким самим, як і регламентований ст. 141 КВК України порядок застосування стягнень до повнолітніх. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня його виявлення, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках - у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернене до виконання, то це стягнення не виконується.

Позбавлення права на поліпшені умови тримання, згідно зі ст. 132 КВК України, може бути застосоване за порушення встановленого порядку відбування покарання. У цьому випадку повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше як через б місяців з дня відбуття стягнення. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення - тільки письмово.

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор проводиться за мотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання. До також засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор, можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор.

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його відмінити або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею за відсутності порушення з боку засудженого.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких: родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення до засуджених неповнолітніх, та обсяг їх повноважень. Правом застосування заходів заохочення та стягнення у повному обсязі володіють начальник виховної колонії або особа, яка його заміщує. Подібне право, але з деякими обмеженнями, має і начальник відділення соціально-психологічної служби.

Крім вказаних посадових осіб, правом застосування заходів заохочення та стягнення наділені старший вихователь та вихователь, зазначені посадові особи в колоніях інших рівнів безпеки штатним розкладом не передбачені). Так, старший вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем стягнення; попередження; догана; призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії. Вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення; попередження; догана.

Значну роль у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх відіграють громадські, релігійні та благодійні організації. Громадські організації, а також окремі особи можуть брати участь у виправленні та ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, установленому КВК України та іншими законами України. Ст. 149 КВК України передбачає, що основною формою подібної участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених неповнолітніх реалізується у діяльності піклувальних рад, що створюються при виховних колоніях.

Згідно з Положенням про піклувальні ради при спеціальних виховних установах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429, основними завданнями останніх є: 1) надання допомоги спеціальним виховним установам з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб; 2) сприяння громадським організаціям, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов'язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриманням їхніх прав і законних інтересів; 3) здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних колоніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання.

Відповідно до покладених завдань піклувальні ради: 1) забезпечують розроблення та здійснення у виховних колоніях заходів, спрямованих на поліпшення становища засуджених, формування здорового способу життя;

2) подають пропозиції до проектів регіональних (місцевих) програм підтримки діяльності виховних колоній;

3) взаємодіють з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань сприяння діяльності виховних колоній;

4) надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання;

5) вживають заходів щодо розширення зв'язків виховних колоній з підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань зміцнення матеріально-технічної бази цих колоній та залучення засуджених до суспільно корисної праці;

6) сприяють поліпшенню матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, здійсненню оздоровчо-профілактичних заходів;

7) організовують шефство членів піклувальних рад, представників громадських організацій і трудових колективів над засудженими, які є сиротами або залишилися без батьківського піклування, вирішують питання про надання їм матеріальної допомоги;

8) здійснюють разом з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності заходи соціального патронажу стосовно неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання;

9) виконують інші функції відповідно до законодавства. Піклувальні ради мають право:

- доручати членам піклувальної ради відвідувати виховні колонії, вивчати стан матеріально-побутового та медико-санітар-ного забезпечення засуджених, умови їхньої праці та навчання, стан організації соціально-виховної роботи;

- одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на піклувальні ради завдань;

- запрошувати на свої засідання представників виховних колоній, територіальних органів управління ДДУПВП, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

- проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення;

- вносити на розгляд органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрації виховних колоній та керівництва територіальних органів управління ДДУПВП пропозиції щодо удосконалення діяльності виховних колоній з питань поліпшення становища засуджених, дотримання їхній прав і законних інтересів;

- надавати допомогу в організації трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їхній соціальній адаптації;

- створювати належні умови забезпечення правового і соціального захисту персоналу виховних колоній.

При цьому під час здійснення своїх повноважень піклувальні ради не вправі втручатися в оперативно-службову діяльність виховних колоній. До складу піклувальних рад входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни. Членами піклувальних рад не можуть бути особи, які маю судимість.

Голова піклувальної ради, його заступник та секретар ради обираються на її засіданні. Персональний склад ради оголошується наказом начальника виховної колонії. Голова піклувальної ради, його заступник, секретар та члени ради беруть участь у її роботі на громадських засадах.

Організаційною формою роботи піклувальної є засідання, які проводяться за потребою, але не рідше ніж один раз на три місяці. На засідання піклувальної ради можуть бути запрошені представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, інших правоохоронних органів та громадяни. У засіданнях піклувальної ради бере участь начальник виховної колонії або його заступник. Піклувал ьна рада має печатку та бланк зі своїм найменуванням.

Крім піклувальних рад, з метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених та надання допомоги адміністрації виховних колоній, при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети, до складу яких входять батьки засуджених, особи, що їх замінюють та інші близькі родичі. Діяльність таких комітетів регламентується положенням, яке затверджується начальником установи.

Як правило, батьківський комітет має право:

- знайомитися в установленому порядку з житловими та побутовими умовами тримання засуджених у виховній колонії;

- звертатися до громадських об'єднань для надання допомоги сиротам і особам, які позбавлені батьківського піклування, а також неповнолітнім з неблагополучних родин;

- забезпечувати посилками й передачами сиріт і осіб, які позбавлені батьківського піклування, а також засуджених, батьки яких не підтримують з ними зв'язку в період відбування покарання;

- надавати допомогу адміністрації у забезпеченні сиріт та осіб, які залишились без батьківського піклування, котрі звільняються з виховної колонії, громадським одягом;

- спільно з адміністрацією звертатися до державних органів, громадських об'єднань з питань надання допомоги у проведенні виховної роботи з засудженими.

До виховної роботи із засудженими, відповідно до ст. 25 КВК України, можуть залучатися й інші громадські організації та об'єднання. Різноманітність форм участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених, як свідчить практика, приносить вельми відчутну користь у цій діяльності, сприяє адаптації неповнолітніх до умов самостійного життя в суспільстві.

Ресурси громадських організацій, як правило, направлені на проведення різних соціальних проектів, таких як: покращення умов утримання засуджених неповнолітніх; матеріально-технічна база навчання; забезпечення корисної зайнятості та культурного розвитку.

Одним із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх є підвищення їхнього освітнього рівня та навчання професії. Важливо наголосити, що у всіх виховних колоніях діють середні загальноосвітні школи, в яких щорічно, за даними ДКВС України, навчається майже 2,8 тис. неповнолітніх засуджених, з них понад 700 отримують диплом про освіту.

Залучення засуджених до навчання є стимулом для заохочення і оцінкою ступеня виправлення. Оскільки майже 100% засуджених неповнолітніх не мають робочої професії, при виховних колоніях функціонують професійно-технічні училища, в яких готують фахівців більше двадцяти робочих професій.

Крім того, засудженим надається можливість навчатися у вищих навчальних закладах за дистанційною та заочною формою. Важливим елементом виправлення і ресоціалізації засуджених є створення у виховних колоніях належних умов їх відпочинку, корисного дозвілля та участі у культурному житті суспільства. Для цього у виховних колоніях діють:

- гуртки культурно-мистецького та спортивного спрямування;

- центри культурного розвитку та бібліотеки.

У вільний від навчання час для засуджених проводяться лекції, бесіди, тематичні вечори просвітницького, морально-естетичного та патріотичного спрямування. Крім того, вони беруть участь у підготовці концертів, фестивалів, конкурсів художньої само-діяльності("КВВ", "Калина").

Важливою складовою виправлення і ресоціалізації неповнолітніх засуджених є підготовка їх до звільнення і допомога повернення у суспільство. Цей процес розпочинається у виховних колоніях за півроку до звільнення і відбувається у формі спеціального курсу інформаційно-консультативної та психокорекційної роботи.

Завдання курсу передбачає впровадження низки активних навчально-практичних заходів, спрямованих на покращення адаптованих та інтеграційних можливостей неповнолітніх у соціумі, підвищення їх правової захищеності, знань та навичок вирішення соціально-побутових питань, безпечної поведінки та здорового способу життя.

(Максимальна оцінка ведення конспекту — 1 бал)

Запитання для перевірки

(Максимальна оцінка відповіді — 4 бали)

1. Особливості відбування покарань у виховних колоніях неповнолітніми.

2. Посадові особи, які мають право застосовувати до неповнолітніх заходи заохочення і стягнення.

3. Переведення засудженого неповнолітнього з виховної колонії до виправної.

Теми рефератів

(Максимальна оцінка відповіді — 3 бали)

1. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх.

2. Правове регулювання діяльності виховних колоній для неповнолітніх засуджених.

3. Порядок застосування до неповнолітніх засуджених певних видів кримінального покарання.

Самостійна робота

(Максимальна оцінка відповіді — 2 бали)

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

1. Дайте характеристику ресоціалізації засуджених неповнолітніх у місцях позбавлення волі в України.

2. Окресліть проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання.

3. Поясніть участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх.

4. Спробуйте показати особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми.

5. Розкрийте правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх.

Мозковий штурм

(Максимальна оцінка відповіді — 2 бали)

І.Що є правовими наслідками вчинення злочину неповнолітнім?

Правовими наслідками вчинення ними злочину є: засудження неповнолітнього; примусове його поміщення у спеціальну виховну колонію; позбавлення волі на певний строк; обмеження неповнолітнього у власних правах (обирати рід занять, місце проживання, користуватися житлом та іншим майном) тощо.

2. Чи мають неповнолітні засуджені педагогічну занедбаність?

Засуджені неповнолітні, які відбувають покарання у виховних колоніях, становлять особливу соціальну групу суспільства. Аналіз літературних джерел показує, що зазначена категорія неповнолітніх має певну соціально-педагогічну занедбаність та кримінальну непрогнозованість.

3. У яких установах виконання покарань відбувають неповнолітні?

Кримінально-виконавчим кодексом України (ст.11) зазначено, що єдиним видом установ, де відбувають покарання неповнолітні засуджені, є виховні колонії.

4. Чи застосовуються до неповнолітніх заходи заохочення і стягнення?

До неповнолітніх засуджених з метою їх виправлення і ресоціалізації можуть відповідно до ст. 144 і 145 КВК України, можуть застосовуватися заходи заохочення і стягнення.

5. Чи можуть неповнолітні засуджені бути переведені з одної колони, до іншої?

Неповнолітні засуджені можуть бути переведені із виховної колонії до виправної колонії, але можуть бути і залишені в разі закріплення у них результатів виправлення і завершення навчання.

6. Кому належить визначальна роль у виправленні і ресоціалізації неповнолітніх засуджених?

Така роль належить персоналу виховної колонії, а також, громадським та релігійним організаціям.

7. Хто може бути запрошений на засідання піклу вальної ради неповнолітніх?

На засідання піклувальної ради можуть бути запрошені представники громадських організацій, органів виконавчої влади.

органів місцевого самоврядування, прокуратури, інших правоохоронних органів та громадяни.

8. Як проходить процес звільнення неповнолітнього?

Цей процес розпочинається у виховних колоніях за півроку до звільнення і відбувається у формі спеціального курсу інформаційно-консультативної та психокорекційної роботи.

Використана література

1. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К., 2006. - 96 с.

2. Про попереднє ув'язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // ВВР України. - 1993. - № 35. - Ст. 360.

З.Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 25 січня 1995р. // www.rada.gov.ua.

4. Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 8. - С. 134-137.

5. Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) // Філімонов В. П., Фролов А. /. Уголовно-исполнительское законодательство Украины. - Донецк, 2003.

6. Стаднік В. Правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх // Право України. - 2005. - № 5. - С. 95-97.

7. Янчук О. Б., Калашник Н. Г. Ресоціализація засуджених неповнолітніх у місцях позбавлення волі в Україні // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь. - Вип. 10. - 2005. -К.: КЮІКНУВС. -С. 290-301.

8. Яровий А. О. Проблеми правового регулювання діяльності установ виконання покарань для неповнолітніх // Право України. - 1999. - № 9. - С. 104-108.