Медичне право України - Стеценко С.Г. - Право особи на фізичну (тілесну) недоторканність.

Право на фізичну (тілесну) недоторканність є варіантом права на свободу і особисту недоторканність. Конституція України - закон, що має вищу юридичну силу, в статті 29 передбачає, що кожен має право на свободу і особисту недоторканність. Характерною особливістю трансплантації з донорством живих осіб є зміст оперативного втручання, при якому виокремлюються інтереси двох людей, — донора і реципієнта. В такому разі донор, по суті, надає можливість медичному персоналу здійснити втручання в свій організм, тим самим порушуючи тілесну цілісність. Це втручання спрямоване не на власне лікування. Тому тут мова йде про нанесення шкоди здоров'ю людині. Беручи до уваги, що донорами є люди, що мають життєздатний пересаджуваний орган, - шкоди завдається потенційно здоровій людині. В зв'язку з цим свої законні права на життя і фізичну недоторканність індивід передає лікарям. Рівень сучасної медицини не дозволяє, на жаль, максимально точно прогнозувати результат оперативного втручання для донора.

Тому основними умовами, наявність яких обов'язкова при донорстві живих людей, є добровільна інформована згода донора у поєднанні з достатнім рівнем фізичного і психічного здоров'я. При дотриманні цих параметрів можна констатувати, що при трансплантації враховані права донора на життя і фізичну (тілесну) недоторканність. У реципієнта при цьому виді трансплантації також певною мірою порушується право на тілесну недоторканність. Проте тут мова йде про втручання, спрямоване на благо хворої людини, і метою операції є її одужання. Формально і тут тілесна оболонка реципієнта порушується, але для надання цьому законності достатньо інформованої згоди хворого. Враховуючи необхідність пересадки і велику значущість її для життя і здоров'я реципієнта, механізм отримання права на втручання в його фізичну (тілесну) оболонку є доступнішим, ніж у випадку з донором.

Право донора і реципієнта на отримання певних гарантій у зв'язку з майбутнім оперативним втручанням.

Право на отримання гарантій при трансплантації обґрунтоване завдяки високому ступеню ризику, яким піддаються донор і реципієнт при такому складному оперативному втручанні, яким є трансплантація. Проникнення в тілесну оболонку індивіда, зачіпання його основних прав і свобод мають бути належним чином компенсовані системою гарантій, які надаються суб'єктам трансплантації перед операцією. Надає вказані гарантії медична установа, в якій виконується трансплантація. Безпосередньо тягар відповідальності по забезпеченню передбачених гарантій лягає на хірургічну бригаду, що здійснює пересадку. В зв'язку з цим набуває особливої важливості розробка медико-правових стандартів1, що стосуються виконання трансплантації. Медико-правовий стандарт трансплантації органів або тканин - це система правової оцінки результатів оперативного втручання, що базується на сучасних досягненнях медичної науки та включає особливості стану здоров'я суб'єктів пересадки до операції, технічні складнощі виконання, співвідношення запланованих і отриманих результатів трансплантації.

Насправді важко визначити - успіх або невдача, коли хворий, за всіма лікарськими канонами приречений на глибоку інвалідність, після проведеної пересадки нирки прожив 8 років, маючи можливість вести відносно повноцінний спосіб життя. Тоді як донор, що пожертвував близькому родичеві нирку, після трансплантації визнаний інвалідом І групи.

Гарантії, які надаються донору, повинні включати:

— попереднє всебічне комплексне медичне обстеження;

— вилучення тільки заздалегідь визначеного певного парного органу, частини органу або тканини;

— відсутність значної шкоди здоров'ю після вилучення з організму трансплантанта;

— пересадка органу або тканини попередньо визначеному конкретному реципієнтові;

— диспансерне динамічне спостереження після трансплантації.

Крім того, згідно розділу VI Закону "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" донор має право на певні заходи соціального характеру:

1. особа, яка дала згоду стати донором, до взяття гомотрансплантанта має право відмовитися відданої нею раніше на це згоди;

2. на випадок смерті, зараження його інфекційною хворобою, виникнення у нього інших хвороб чи розладів здоров'я у зв'язку з виконанням ним донорської функції він підлягає обов'язковому державному страхуванню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

3. донору в порядку, встановленому законом України, відшкодовується шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я у зв'язку з виконанням ним донорської функції з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію;

4. інвалідність донора, що настала у зв'язку з виконанням ним донорської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання;

5. у разі смерті донора, що настала внаслідок виконання ним донорської функції, членам сім'ї померлого, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Реципієнтові, як особі, що звернулася за медичною допомогою, набагато важче, напевно, практично неможливо, гарантувати сприятливий прогноз його захворювання. В зв'язку з цим особливої значущості набувають гарантії, які дійсно реципієнт має право отримати від лікувальної установи. Йдеться про:

— попереднє всебічне комплексне медичне обстеження;

— недопущення зараження від донора системними або інфекційними захворюваннями (СНІД, гепатит В та ін.);

— забезпечення спеціалізованою медичною допомогою в ранній після операції період;

— диспансерне динамічне спостереження протягом тривалого часу після трансплантації.

Таким чином, гуманність і альтруїзм донора, що рятує здоров'я, а часто і життя іншої людини, повинні бути по можливості адекватно компенсовані у вигляді вищезгаданих гарантій, що надаються. Реципієнту, що надав право на медичне втручання лікарям, також повинні надаватися певні гарантії, що сприятиме підвищенню упевненості пацієнта в сприятливому результаті операції. Узагальнюючи, слід сказати що всі вищезгадані заходи сприятимуть більшому ступеню враженості реалізації прав як донора, так і реципієнта, свідчитимуть про урахування їх прав і законних інтересів при здійсненні пересадки.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Назвіть і охарактеризуйте загальні принципи правового регулювання пересадки органів та інших анатомічних матеріалів людини.
2. Які нормативні документи складають нормативно-правову базу трансплантології в У країні?
3. Проаналізуйте Основи законодавства України про охорону здоров'я громадян у рамках питань трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини.
4. Назвіть умови і порядок трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини.
5. Назвіть умови, необхідні для вилучення органів та інших анатомічних матеріалів у живого донора для трансплантації.
6. Охарактеризуйте посмертне донорство.
7. Дайте визначення смерті мозку та назвіть порядок його констатації.
8. Назвіть завдання і функції Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин.
9. Проаналізуйте основні проблеми і шляхи їх вирішення у сфері донорства.
10. Охарактеризуйте гарантії донора і реципієнта при трансплантацій органів та інших анатомічних матеріалів людини з використанням живих донорів.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акопов В.И., Маслов Е.Н. Право в медицине. - М.: Книга- сервис, 2002. - С. 82-88.
2. Тирских А. А. Правовой аспект изтъятия органов и тканей для трансплантации // Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: Материалы 1-й Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 16 мая 2003 г. / Под общ. ред. д.ю.н. С.Г. Стеценко. - М.: Юрист, 2003. - С. 158-159.
3. Горелик И.И. Правовые аспекты пересадки органов и тканей. - Минск.: Высшая школа, 1971. - 89 с.
4. Кобяков Д.П. Правовые проблемы трансплантологии: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М., 2000. - 27 с.
5. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве. Учебное и практическое пособие. М.: БЕК, 1995. - С. 76-92.
6. Маргацкая Н.А. Гражданско-правовые проблемы донорства и трансплантации: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - М., 1984. - 24 с.
7. Мельникова JI.C., Абрамидзе С.Е., Сахар Т.В. Проблемы правового регулирования вопросов органного донорства // Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: Материалы 2-й Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 26 марта 2004 г. / Под общ. ред. д.ю.н. С.Г. Стеценко. - М.: Юрист, 2004. - С. 28-29.
8. Павлова М. Общие проблемы правового регулирования деятельности по трансплантологии // Кодекс info. - 2001. - № 6. - С. 36-49.
9. Ривньїй П. Биобизнес или биоугроза? Аргументы и факты в Украине. - 2007. - № 31. - С. 29.
10. Сальников В.П., Кузнецов З.В., Старовойтова 0.3. Правовая танатология. Научное издание. - СПб.: Университет, 2002. - С. 86-107.
11. Сальников В.П., Стеценко С.Г. Общие принципы правового регулирования трансплантации органов и тканей человека // Юрист. - 2000. - № 6. - С. 38-40.
12. Сальников В.П., Стеценко С.Г. Трансплантация органов и тканей человека: проблемы правового регулирования. Научное издание. Серия: "Право и медицина". - СПб.: Университет, 2000. - 140 с.
13. Силуянова И.В. Биоэтика в России: ценности и законы. - М.: Гранть, 2001. - С. 161-174.
14. Степанова Е.Н. Социологическая оценка правового регулирования органного донорства для трансплантации в России // Вестник Московского университета. Сер. 18. Социология и политология. - 2002. - №4. - С. 174-178.
15. Стеценко С.Г. Трансплантология: юридические проблемы // Законность. - 2004. - № 11. - С. 44-46.
16. Стеценко С.Г. Медицинское право: Учебник. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. - С. 407-442.
17. Стеценко С.Г. Право и медицина: проблемы соотношения. - М.: Международный университет (в Москве), 2002. - С. 102-135.
18. Стеценко С.Г. Регламентация донорства как фактор правового регулирования трансплантации органов и тканей человека // Медицинское право и этика. - 2000. - № 2. - С. 44- 53.
19. Стеценко С.Г. Трансплантация органов и тканей человека (теоретико-правовой аспект). Автореф. дис. канд. юрид. наук. - СПб., 1998. -22 с.
20. Тихонова С.С. Прижизненное и посмертное донорство в Российской Федерации: Вопросы уголовно-правового регулирования. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. - 321 с.