Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 4.10. Принцип територіальної цілісності

Після закінчення Другої світової війни не всі політичні сили в Західній Європі були задоволені територіальним устроєм Старого світу. Реалізація домагань радикальних політиків про перегляд післявоєнних кордонів могла б призвести до трагічних наслідків для долі світу.

З метою усунення будь-яких правових підстав для подібних претензій у договорі між СРСР і ФРН від 12 серпня 1970 р. була закріплена норма про визнання непорушності кордонів усіх держав у Європі (ст. 3). Подібна норма увійшла до тексту подальших договорів, укладених ФРН з ПНР, НДР і ЧРСР в 1970-1971 рр.

Однією з головних цілей скликання Наради з безпеки і співробітництва в Європі в 1975 р. у Гельсінкі було закріплення принципу непорушності кордонів. У ст. ПІ Декларації принципів Заключного акта НБСЄ від 1 серпня 1975 р. проголошується: "Держави-учасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав в Європі, тому вони утримуватимуться зараз і в майбутньому від будь-яких посягань на ці кордони.

Вони відповідно утримуватимуться також від будь-яких вимог або дій, спрямованих на захоплення й узурпацію частини або всієї території будь-якої держави-учасниці"1.

Таким чином, 35 держав - учасниць ОБСЄ юридично визнали лінії проходження кордонів між ними і всіма державами в Європі; взяли зобов'язання не чинити будь-які замахи на ці кордони; відмовилися від будь-яких територіальних претензій одна до одної.

Отже, принцип непорушності кордонів тісно пов'язаний із принципом територіальної цілісності держав. Роблячи замах на державний кордон, держава також чинить замах і на територіальну цілісність іншої держави. Тому дотримання принципу непорушності кордонів одночасно укріплюватиме і територіальну цілісність держав.

Є також схожість між цим принципом і принципом недоторканності державних кордонів. Останній означає повагу і непорушення конкретної лінії кордону будь-якої держави, прокладеної на місцевості. Неприпустимо в односторонньому порядку переносити прикордонні стовпи і знаки, що позначають лінію державного кордону, перетинати ЇЇ поза встановлених місць і з порушенням наявних правил. Цей принцип також включає право здійснювати контроль з боку будь-якої держави за перетином її кордонів фізичними особами і транспортними засобами. Проте принцип непорушності кордонів і принцип недоторканності кордонів відрізняються сферою застосування: перший є регіональним, другий - універсальним.

Наявність вказаних принципів зовсім не означає, що кордони є чимось застиглим і несхильним до будь-яких змін. Держави мають право змінювати і лінію кордону між ними, обмінюватися певними ділянками території і передавати ділянку своєї території, як правило на відшкодувальних засадах, іншій державі (цесія). Водночас усі ці операції повинні здійснюватися за взаємною згодою і на основі міжнародного права. При цьому недопустимі односторонні дії, тим більше із застосуванням сили.

4.10. Принцип територіальної цілісності

Мета цього основного принципу міжнародного права - забезпечення стабільності міжнародної системи, оскільки ніщо так не дестабілізувало міжнародні відносини, як посягання на територіальну цілісність держав. З огляду на це в п. 4 ст. 2 Статуту ООН закріплено положення про заборону використовувати силу або загрозу силою "проти територіальної недоторканності держав". Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. розвиває це положення і встановлює, що "територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації, що є результатом застосування сили в порушення положень Статуту. Територія держави не повинна бути об'єктом набуття іншою державою в результаті погрози силою або її застосування. Жодні територіальні придбання, що є результатом погрози силою або її застосування, не повинні визнаватися законними". Аналогічні положення містяться в ст. IV Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ.