Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 8.2. Органи зовнішніх зносин держав

Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами та іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин, що поділяються на внутрішньодержавні та закордонні.

До внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин належать ті, що постійно знаходяться на території конкретної держави. У свою чергу ця підсистема поділяється на дві групи органів: 1) загальної компетенції; 2) спеціальної компетенції.

Першу групу складають такі органи, які можуть вирішувати будь-які питання зовнішніх зносин держави: глава держави, уряд, глава уряду, відомство зовнішніх зносин (найчастіше воно називається міністерством закордонних справ), .глава відомства зовнішніх зносин. Відповідно до положень Конституції України і норм міжнародного права Президент України, Прем'єр-міністр України і міністр закордонних справ України представляють Українську державу в міжнародних відносинах ex officio (за посадою), тобто без спеціальних повноважень.

У політичному житті демократичних держав важливу роль відіграють вищі представницькі органи - парламенти. Вони зазвичай розробляють і приймають основи зовнішньої політики держави, беруть участь у розробці й ратифікації міжнародних договорів держави, обмінюються делегаціями з парламентами інших країн, ухвалюють заяви і звернення до зарубіжних парламентів, беруть участь у міжпарламентських об'єднаннях. Разом з тим парламенти не виступають на міжнародній арені як представники держави, оскільки не можуть укладати від імені держави загальні і спеціальні конвенції, а їх офіційні заяви і звернення не накладають юридичних зобов'язань на держави.

Органи спеціальної компетенції відають питаннями зовнішніх зносин держави в якійсь відносно вузькій сфері. Прийнято вважати, що всі міністерства (крім міністерства закордонних справ) і центральні відомства є такими органами, оскільки відповідно до компетенції вони здійснюють певні зовнішні функції, для чого в них створюються відділи (управління) зовнішніх зв'язків. Зрозуміло, що навіть таке суто внутрішнє відомство, як міністерство внутрішніх справ, з метою ефективної боротьби зі злочинністю повинне контактувати з аналогічними міністерствами в інших державах, оскільки злочинність все більше стає інтернаціональною. Тому й це міністерство є органом зовнішніх зносин держави спеціальної компетенції. Тим більше це стосується міністерств зв'язку, зовнішньої торгівлі, охорони навколишнього середовища і т. ін.

До закордонних органів зовнішніх зносин належать ті, які знаходяться за межами держави, а саме: дипломатичні представництва держав, консульські установи, торгові представництва і постійні представництва держав при міжнародних організаціях. Перераховані органи є постійними зарубіжними органами зовнішніх зносин.

Окрім них, також є група органів зовнішніх відносин, які функціонують на тимчасовій основі, - спеціальні місії та делегації.

8.3. Дипломатичні представництва

Дипломатичне представництво - це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться на території іншої держави для здійснення дипломатичних відносин з нею.

Дипломатичне представництво є родовим поняттям. Фактично міжнародна практика знає два види дипломатичних представництв: посольства і місії. Посольства - це представництва першого, вищого класу; до них прирівнюються представництва Ватикану - нунціатури. Місії є представництвами другого класу; Святий престол тут представлений інтернунціатурами. Главою посольства є посол, місії - посланник або повірений у справах, а для Ватикану - відповідно нунцій та інтернунцій. У зв'язку із утвердженням у другій половині XX ст. принципу суверенної рівності держав, місії сьогодні трапляються вельми рідко. Переважна більшість держав встановлює дипломатичні відносини між собою на рівні посольств. Рівень дипломатичних представництв держав визначається в угоді про встановлення дипломатичних відносин між ними.