Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - ГЛАВА 3. Історія науки міжнародного приватного права в Україні

1. Становлення науки міжнародного приватного права на теренах України в останню чверть XIX ст. - на початку XX ст.

1. В історії становлення та розвитку науки МПрП в Україні можна виділити три основних етапи: початковий (дореволюційний), радянський та сучасний.

Початковий етап (70-ті роки XIX ст. - 1910-ті роки) характеризується появою перших друкованих праць з МПрП на українських землях, які у той час були поділені між двома імперіями - Російською та Австро-Угорською. Дослідження питань МПрП відбувалося в університетських закладах Львова, Харкова, Києва, а пізніше - Одеси і Чернівців.

Другий, радянський, етап (1920-ті роки - 1991 р.) пов'язаний з уповільненням розвитку доктрини МПрП в Україні, що пояснюється багатьма чинниками, зокрема, втратою наукового наступництва через революцію 1917 р. та громадянську війну, спланованою "периферійністю" наук "ідеологічного блоку" в радянських республіках, монополією зовнішньої торгівлі у Радянському Союзі, закритим від світу характером суспільства тощо. Відновлення досліджень у сфері МПрП завдяки зусиллям учених Київського університету спостерігається лише в останні десятиліття існування радянської України.

Сучасний, третій, етап в історії вітчизняної науки МПрП починається з історичної події - утворення у 1991 р. незалежної держави Україна та її перехід на шлях ринкових економічних перетворень, завдяки чому фізичні та юридичні особи стали активними учасниками міжнародних відносин. Держава Україна стрімко увійшла в уніфікований міжнародно-правовий простір, приєднавшись до важливих міжнародних економічних угод та ставши членом впливових міжнародних організацій з уніфікації приватного права. Зазначені процеси стимулювали як розвиток наукових досліджень з МПрП, так і значне оновлення відповідної нормативної бази.

2. У дореволюційний період на юридичних факультетах університетів МПрП не входило до переліку навчальних предметів. Проте окремі його питання досліджувалися і викладалися студентам у межах таких навчальних дисциплін, як енциклопедія законодавства (сучасна назва - теорія права), цивільне право, загальнонародне право (сучасна назва - міжнародне право). Про це свідчать, наприклад, твори 1840-1860-х років проф. К О. Неволіна ("Энциклопедия законоведения"), проф. H. К. Реннекампфа ("Очерки юридической энциклопедии"), В. А. Незабитовського ("Учение публицистов о межгосударственном владении").

У подальшому (з 1870-х років по 1910 роки) саме вчені юристи-міжнародники (а не цивілісти, як у Росії) університетів Харкова, Києва та Одеси першими підійшли до більш глибокого наукового осмислення правових явищ, які на заході ще у 30-х роках XIX ст. було названо міжнародним приватним правом. Щодо цього згадані університети не відставали від решти російських шкіл, науковці яких почали включати питання МПрП до навчальної літератури з міжнародного права.

Так, у Росії у 1873 р. міжнародне приватне право було висвітлено у конспекті лекцій з міжнародного права М. М. Капустіна. Системний та широкий виклад МПрП дав Ф. Ф. Мартене у другому томі своєї знаменитої праці "Современное международное право цивилизованных народов" (1883).

На теренах України вже у 1875 р. проф. Харківського університету А. М. Стоянов присвячує МПрП один із нарисів у своїй праці "Очерки истории и догматики международного права". У наступні роки цим шляхом пішли професори В. П. Даневський (Харків), О. О. Ейхельман (Київ), П. Є. Казанський (Одеса).

3. В "Очерках истории и догматики международного права" - першому ґрунтовному викладі курсу міжнародного права російською мовою - проф. Андрій Миколайович Стоянов (1830-1907) вміщує окремий нарис з МПрП під назвою "Законодательная власть и юрисдикция государств. Случаи столкновения той и другой власти между различными государствами".

A.M. Стоянов розглядає МПрП у складі міжнародного права, зокрема, він відзначає, що різні випадки зіткнення законів становлять самостійний і найскладніший розділ у науці міжнародного права, який називається приватним міжнародним правом. Тому міжнародне право у широкому значенні він розуміє як сукупність загальних начал і правил, якими визначаються взаємні відносини самостійних держав і розв'язуються зіткнення у законах та звичаях окремих народів для зміцнення і розвитку всесвітньоцивільного обігу.

У Росії (до виходу праці А. М. Стоянова) МПрП у більш-менш системному вигляді було викладено лише у працях міжнародників М. М. Капустіна, М. П. Іванова та цивіліста Д. І. Мейєра. Професор А. М. Стоянов, як і згадані попередники, ще не були достатньо самостійними у своїх дослідженнях та створювали свої праці, творчо опрацьовуючи роботи західних учених. Так, виходячи з наукових поглядів У. Губера, Д. Сторі, Ж. Вестлека, Ф. Савіньї, Р. Філлімора, Л. Бара, Р. Моля та інших А. М. Стоянов показує, у який спосіб теорія і практика західних країн пропонує вирішувати зіткнення законів для різних сфер майнових відносин. Зокрема, він аналізує такі колізійні правила, як lex loci rei sitae, lex loci domicilii, lex loci contractus, locus regit actum та ін.

4. Професор Харківського університету Всеволод Пійович Даневський (1852-1898) у своїй ранній роботі "Очерк новейшей литературы по международному праву" (1876), а згодом - у фундаментальній праці "Пособие к изучению истории и системы международного права" (1892) подав доволі повне розуміння системи МПрП, яка базувалася на поширеній у той час ідеї міжнародного спілкування, яке вважалося основою міжнародного публічного та приватного права.

У названих працях В. П. Даневський показує себе, безумовно, прихильником міжнародно-правової природи МПрП. Але, на відміну від інших міжнародників (наприклад, Ф. Ф. Мартенса), він вбачає у складі МПрП як колізійні норми, так і матеріально-правові. Такий висновок можна зробити, зокрема, з того, що під МПрП В. П. Даневський розумів систему юридичних норм, що перебувають під охороною міжнародного права і застосовуються до цивільно-правових відносин між підданими, які виникають у сфері міжнародного обігу.

В. П. Даневський виступає прихильником міжнародної кодифікації норм МПрП. На його думку, міжнародної кодифікації можна легко досягнути в цій сфері оскільки: МПрП у цілому не стосується політичних інтересів держав; основні начала цивільних законодавств цивілізованих народів однакові за суттю; МПрП прямо або побічно визнається частиною внутрішнього законодавства держав; інтереси підданих найбільш потерпають від невизначеності у застосуванні МПрП.

У своїх працях В. П. Даневський докладно розглядає питання право-дієздатності іноземців, сімейного права, зобов'язального права, міжнародного цивільного процесу.

Дослідники творчого доробку вченого відзначають, що В. П. Даневський зробив значний позитивний внесок у розвиток вітчизняної науки МПрП та привніс новий імпульс у вирішення її проблем.

5. Спеціальні розробки з МПрП ми знаходимо у творах наступника В. Незабитовського по кафедрі міжнародного права Київського університету св. Володимира проф. Отона Отоновича Ейхельмана (1854-1943).

У своїх працях "Заметка о международных трактатах и международном частном праве" (1890), "Введение в систему международного права" (1889), "Очерки из лекций по международному праву" (1900, друге видання 1905) проф. О. О. Ейхельман під так званим МПрП (сам термін "міжнародне приватне право" він вважав невдалим, тому що, на його думку, воно не створює якогось нового права, а лише зводиться до дії цивільних законів у просторі) розуміє головним чином справедливий вибір тих чи інших різномісцевих законів, згідно з якими має вирішуватися справа. Він був категорично проти включення до МПрП міжнародних уніфікованих матеріальних норм та права іноземців.

Оригінальний підхід ученого до визначення місця та ролі МПрП у системі загального міжнародного права полягав у тому, що МПрП було відмовлено не тільки у термінологічній самостійності, а взагалі у будь-якому його виокремленні в рамках міжнародного права, інакше, за аналогією, на його думку, варто було б називати відповідні розділи міжнародного права міжнародним фінансовим правом, міжнародним поліцейським, міжнародним процесуальним правом і т.д.

У своїх працях О. О. Ейхельман показав, як середньовічне вчення про "колізії статутів" у межах однієї держави стали застосовувати до відносин міжнародних, і в XIX ст. законодавство та судова практика всіх цивілізованих держав визнали для справ міжнародних напрацьовані начала "колізії статутів".

Важливою є характеристика О. О. Ейхельманом цивільно-правових систем держав як дуже близьких, що ґрунтуються на таких принципах як, bona fides та свобода особистості. Власне, цей стан цивільних законів і дав змогу поширити статутарну теорію з її основними трьома правилами (статут personale, статут reale, статут mixtum) на міжнародну сферу.

Аналізуючи невелику кількість правил МПрП у російському законодавстві, О. Ейхельман надавав важливого значення доктрині та судовій практиці. На основі аналізу російського "Устава гражданского судопроизводства", міжнародних договорів та судової практики він показав дію основних колізійних правил у різних сферах російського цивільного права.

6. Найбільш цікаву наукову спадщину у сфері МПрП залишив професор Новоросійського (Одеського) університету Петро Євгеновин Казанський (1866-1947). У відомій книзі "Учебник международного права, публичного и гражданского" (1902, друге видання 1904) П. Є. Казанський уперше вказав на самостійне значне місце МПрП у системі міжнародного права у його широкому розумінні. На його думку, міжнародне цивільне право та міжнародне публічне право входять як частини до широкого поняття - просто міжнародного права, подібно до того, як російське цивільне та російське публічне право входять як частини до поняття права Російської імперії.

Л. Є Казанський називав МПрП міжнародним цивільним правом і недвозначно включав до нього не тільки колізійні, але й матеріально-правові норми. Він вважав, що є всі підстави для того, що б у майбутньому МПрП, замість того щоб вказувати на те, право якої держави потрібно застосовувати до відповідних відносин, само буде у всіх деталях визначати їх. Під міжнародним цивільним правом П. Є. Казанський розумів начала, що визначають цивільні права людини у міжнародних відносинах або, інакше, цивільні права іноземців. Таким чином МПрП вчений вважав цивільним правом, хоча одночасно - і міжнародним.

Положення внутрішнього права, які регулюють міжнародні цивільні відносини, за П. Є. Казанським, є зовнішнім цивільним правом держави, яке, на його думку, є незаконним створенням юридичного життя, оскільки втручається у сферу регулювання міжнародного цивільного права.

Через широке розуміння міжнародного цивільного права (колізійні плюс матеріальні норми) вчений вважав надзвичайно складною справою міжнародну кодифікацію МПрП (за його словами, створення всесвітньоцивільного права). Проте він називає такі загальноприйняті начала в колізіях законів. Перше полягає в тому, що жодна держава не має права забороняти своїм судам застосовувати іноземні закони. Відповідно до другого правила, держава має право захищати свій публічний порядок. Нарешті, третє правило не дозволяє особам користуватися іноземними законами з метою порушення своїх вітчизняних законів.

Далекобачними виявилися міркування вченого про необхідність самостійного викладання МПрП в університетах і створення окремих кафедр, як це було в деяких західних університетах.

7. Підсумовуючи короткий виклад праць названих вище вчених, які стояли біля витоків вітчизняної науки МПрП, варто зазначити, що ця наука на своєму початковому етапі характеризувалася творчою та плюралістичною думкою вчених на тлі широкого використання досягнень західної науки.

МПрП у цей період досліджували вчені-міжнародники. Тому не дивно, що його включали до "широкого" міжнародного права. Проте в межах останнього вчені відводили МПрП неоднакові роль і місце: від самостійної, цивілістичної за характером, "рівної" з міжнародним публічним правом частини міжнародного права у широкому розумінні (Я. Є. Казанський) до розчинення МПрП у міжнародному праві (О. О. Ейхельман).

У згаданій літературі того часу для означення колізійних та інших суміжних досліджуваних правових явищ використовували як термін "міжнародне приватне право", так і термін "міжнародне цивільне право". Останній вживали окремі західні публіцисти, особливо італійські, починаючи з 1837 р. Цю назву використовував 77. Є. Казанський, а часом - ІВ.П. Даневський.

Яким би терміном не називали зазначені вчені відповідну ділянку права, під МПрП вони традиційно розуміли переважно колізійне право. Іноді до нього додавали питання щодо прав іноземців та міжнародного цивільного процесу Лише проф. П. С. Казанський недвозначно заявив, що до нормативного складу МПрП входять також уніфіковані матеріально-правові норми.

На відміну від східних, на західних землях України, що входили до Австро-Угорщини, у цей період ми не знаходимо значних наукових праць з МПрП. Але відомі окремі публікації з цього предмета у періодичних виданнях. Наприклад, у "Часопису правнича" (Львів) за 1894 і 1900 роки надруковано інформацію й документи про перший європейський конгрес з МПрП у Гаазі та повідомлення про доповідь проф. Станіслава Севериновича Дністрянського (1870-1935) про приєднання Австрії до Бернського союзу з міжнародної охорони авторського права.

8. Наукові дослідження з МПрП було припинено на довгі роки через Першу світову війну, революцію 1917 р. та післяреволюційну реорганізацію вищої освіти в радянській Україні. Багато викладачів університетів виїхали з країни. Деяким із них поталанило влаштуватися на науково-викладацьку роботу, зокрема, в українсько-російські наукові осередки за кордоном. Серед них опинилися професори О. О. Ейхельман, П. М. Богаєвський (Київський університет), С. С. Дністрянський (Львівський університет).

Певним відлунням дореволюційного періоду досліджень питань МПрП стали праці цих учених, надруковані у 20-30-х роках XX ст. у Празі, Відні, Подебрадах, Софії та інших закордонних містах.

Професор О. О. Ейхельман випустив у світ праці "Промислове право" (Подєбради, 1926), "Про кодифікацію міжнародного права" (Прага, 1934), "Побутові підстави, правничий уклад й сучасний культурний поступ міжнародного права" (Подєбради, 1931).

Петро Михайлович Богаєвський (1866-1929) перебував в еміграції у Софії. Там же вийшли друком такі його праці: "Международное право. Лекции" (1925), "Міжнародне право. Посібник до лекцій" (1923, болг. мов.) та ін.

Професор С. С. Дністрянський надрукував у Празі "Причинки до історії і теорії міждержавного приватного права" (1923) та "Провідні думки в історії і теорії міждержавного приватного права" (1923), в яких характеризуються різні наукові течії в МПрП з огляду на правовий статус людини. У Відні німецькою мовою було опубліковано ще кілька праць ученого.

Закордонні наукові розвідки вчених з української еміграції ще не знайшли своїх дослідників. Але сподіваємося, що невдовзі вони обов'язково з'являться.