Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - ГЛАВА 7. Колізійні норми

1. Поняття і види колізійних норм

1.1. Поняття, сутність та сфера застосування колізійних норм

1. Як уже зазначалося вище, колізійна норма (conflict rule) - це правова норма, що вказує, право якої держави підлягає застосуванню до відповідних правовідносин, ускладнених іноземним елементом. На відміну від матеріальних норм права, колізійні норми безпосередньо не регулюють ті чи інші правовідносини, а лише допомагають суду чи іншому органу правозастосування вирішити "колізійне питання", тобто "конфлікт" між правопорядками різних держав, які претендують на регулювання тих чи інших приватноправових відносин з іноземним елементом.

2. Наявність суверенних держав із власними правовими системами, а також інтенсифікація спілкування між приватними особами, що належать до різних держав і підпорядковуються різним правопорядкам, об'єктивно зумовлюють необхідність розмежування компетенції різномісцевих правопорядків щодо регулювання тих чи інших приватноправових відносин. З одного боку, закони певної держави мають територіальний характер і є обов'язковими у межах її кордонів. З другого боку, цивілізований міжнародний обіг вимагає від суверена певною мірою визнавати авторитет іноземних законів і надавати на власній території сили правам, які виникли під дією іноземних законів. Зрештою, громадяни цієї держави повинні мати певні гарантії захисту за кордоном прав, яких вони набули за законами батьківщини. При цьому, однак, ще й досі значною мірою кожна суверенна держава самостійно встановлює для себе і своїх громадян правила та межі дії місцевого й іноземних правопорядків. Регулювання усіх цих питань є завданням колізійного права.

Серед загальних принципів колізійного права слід передусім виокремити:

o застосування колізійних норм виключно до приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом;

o визнання можливості і доцільності застосування іноземного права у зв'язку з об'єктивними вимогами міжнародного спілкування та справедливості;

o установлення певних обмежень щодо безпосереднього застосування іноземних норм публічного характеру та визнання прав, набутих під дією іноземних адміністративних норм;

o недоцільність відмови у застосуванні іноземного права через наявність відмінностей між правовими, політичними або економічними системами іноземної держави та країни суду;

o необхідність пошуку правопорядку, який має із цими правовідносинами тісний (найбільш тісний) зв'язок.

3. Основу колізійного права становлять передусім колізійні норми та загальні положення МПрП, які обумовлюють критерії і межі застосування колізійних норм. Самі по собі колізійні норми не встановлюють безпосереднього правила поведінки для учасників приватноправових відносин, тому більшість дослідників вважають, що колізійні норми не належать ні до матеріального, ні до процесуального права. На перший погляд, здається, що адресатом колізійних норм виступають органи правозастосування (суди, третейські суди, нотаріат та ін.). Разом із прерогативою цих органів у застосуванні і тлумаченні колізійних норм не можна не помітити, що колізійні норми дають певні матеріальні і процесуальні можливості також учасникам приватних правовідносин (вибір, за певних умов, застосовуваного права, посилання на колізійні норми у судовому процесі, вимога захисту своїх прав, що виникли під дією того чи іншого правопорядку).

По суті, колізійна норма вирішує одне питання: право якої держави (правової системи) слід застосувати у випадку колізії (зіткнення) двох або більше правопорядків у певних правовідносинах. Компетентний правопорядок, до якого відсилає колізійна норма, називають статутом правовідносин (звідси походять терміни "статут спадкування", "зобов'язальний статут" тощо). Слід мати на увазі, що під статутом розуміють не окрему норму права, а правову систему певної держави в цілому. У МПрП йдеться не про колізії окремих норм, а про колізії правопорядків. Саме у тій правовій системі, на яку вказала (до якої "відіслала") колізійна норма, шукають конкретні норми матеріального права, які відповідають на питання щодо змісту прав та обов'язків сторін.

4. Щодо природи колізійних норм та їх місця у системі права висловлювалися різні погляди. У доктрині переважає підхід, згідно з яким колізійні норми не є нормами міжнародного права, адже вони не призначені для регулювання міждержавних відносин. Історично колізійне право розвивалося шляхом кодифікації МПрП на національному рівні та уніфікації на рівні міжнародних договорів. Таким чином, джерелами колізійного права є національне законодавство та міжнародні договори, які після надання відповідної згоди держави стають частиною національного правопорядку.

У вітчизняній доктрині радянського періоду висловлювались думки щодо належності колізійних норм до внутрішньодержавного приватного права, передусім цивільного. Для обгрунтування цієї тези наводились приклади судових та арбітражних справ, у яких сторони мали різні позиції щодо того, який правопорядок підлягає застосуванню. Оскільки закони різних держав мають неоднаковий зміст, а отже, від вирішення колізійного питання залежало рішення суду на користь тієї чи іншої сторони, дослідники робили висновок, що спір про права і обов'язки сторін по суті зводиться до спору з колізійного питання (див. Лущ H.A. Международное частное право. Общая часть. -М, 1973. - С. ¡89). Таким чином обґрунтовувалося, що колізійна норма, разом із тією матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, створює певне правило поведінки для учасників цивільного обігу.

Тут слід зауважити, що "правила поведінки учасників цивільного обігу" треба відрізняти від "прав та можливостей", що їх надає учасникам приватних правовідносин колізійна норма. Роль сторін правовідносин з іноземним елементом у вирішенні колізійного питання є суттєво обмеженою і фактично зводиться до випадків, коли закон дозволяє вибір сторонами застосовуваного права (автономія волі). У свою чергу, автономія волі також не безмежна, вибір права сторонами обумовлений цілою низкою загальних та спеціальних правил.

Окремі дослідники звертають увагу також на публічно-правовий характер колізійної норми (див. Брун М. И. Введение в международное частное право. - Петроград, 1915. - С. 61-64). Оскільки метою колізійного регулювання є передусім визначення можливостей та меж застосування місцевого й іноземного закону щодо конкретних правовідносин, треба погодитись з тим, що колізійні норми адресовані передусім судам і адміністративним органам. Це саме стосується загальних правил застосування колізійних норм (застереження про публічний порядок, недопущення обходу закону, обов'язкове застосування імперативних норм та ін.). Такий підхід підтверджується сучасними тенденціями кодифікації МПрП. Дедалі частіше норми колізійного права закріплюються на законодавчому рівні у вигляді окремих законів, дія яких охоплює весь спектр приватноправових відносин з іноземним елементом, а не лише сферу цивільного права.

Незалежно від того, хто і як визначає природу і сферу дії колізійної норми, вона була і залишається центральною темою МПрП.

5. Не можна обійти питання щодо сфери виникнення та об'єктивної необхідності існування колізійних норм. Вище було зазначено, що сферою дії колізійної норми є приватноправові відносини. Але колізійні проблеми виникають також у багатьох інших правовідносинах. Навіть у кримінальному та адміністративному праві виникають ситуації, що мають ознаки колізійного питання. Наприклад, громадянин України здійснив злочин на території Англії. Український суд, що розглядає справу, буде керуватись нормами українського кримінального права. Виникає питання міри покарання. Як правило, у кримінальному законодавстві визначено певні межі санкції: від і до. Щоб об'єктивно вирішити це питання, український суддя може звернутися до норм кримінального права Англії, щоб з'ясувати, яким чином підсудний може бути покараний в Англії за аналогічний злочин. Якщо припустити, що в Англії за подібний злочин передбачена більш м'яка санкція, то український суд може це врахувати і в межах санкції, передбаченої кримінальним правом України, застосувати нижчу міру покарання. Але наш суд не застосовує англійського права, він лише враховує його зміст, і це може бути пом'якшуючою чи навпаки - обтяжуючою обставиною. Суд може звертатись до іноземного права при вирішенні питання про наявність рецидиву, тобто врахувати вирок іноземного суду при встановленні факту рецидиву. Іншими словами, український суд не може застосовувати норми іноземного кримінального права, але може враховувати їх.

Таким чином, іноземне право застосовується лише у сфері приватноправових відносин. В умовах міжнародного обміну, визнання іноземного приватного права є об'єктивно необхідним, оскільки без цього міжнародне (особливо економічне) співробітництво стає неможливим. Наприклад, для міжнародного договору купівлі-продажу необхідне взаємне визнання сторонами права власності на товар. Право розпоряджатись товаром може ґрунтуватися на різних повноваженнях власника, отже, для того, щоб вступити у торговельні відносини, об'єктивно необхідно визнати норми іноземного права (хоча б ці норми і мали інший зміст, ніж аналогічні норми права держави покупця) та застосувати їх. Крім того, в умовах існування приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, загально-правовий принцип справедливості обумовлює необхідність визнання та застосування норм іноземного права.

1. Поняття і види колізійних норм
1.1. Поняття, сутність та сфера застосування колізійних норм
1.2. Структура колізійної норми. Види колізійних норм
1.3. Сфера застосування колізійних норм
2. Основні формули прикріплення
2.1. Принцип тісного зв'язку
2.2. Автономія волі: критерії та межі застосування
2.3. Класичні формули прикріплення
ГЛАВА 8. Дія і тлумачення колізійних норм
1. Загальні зауваження
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru