Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - ГЛАВА 13. Транскордонні банкрутства

1. Поняття транскордонного банкрутства

1. Норми внутрішнього законодавства про банкрутство у кожній країні регулюють (особливим, притаманним тільки цьому правовому інституту, юридичним інструментарієм) правовідносини, що виникають між кредиторами і боржником, коли останній нездатний виконати перед першими свої майнові зобов'язання у звичайний спосіб. Юридичний інструментарій при банкрутстві включає, зокрема, встановлення обмеження щодо розпорядження майном боржника, призначення арбітражного керуючого, а у разі визнання особи банкрутом - задоволення майнових вимог кредиторів у встановленій черговості за рахунок усього майна боржника.

У міжнародному майновому обороті набула поширення практика визнання неспроможними боржників, майно яких знаходиться на території кількох країн.

Наприклад, багатонаціональна компанія Олімпія енд Йорк Девелопментс (Olympia & York Developments) з великими майновими об'єктами у США і Канаді, що здійснювала діяльність у сфері нерухомості, у 1993 р. була визнана банкрутом. Стосовно корпорації Максвелл Комунікейшн (Maxwell Communication Corp.) - великої медіа імперії з 400 дочірніх підприємств по всьому світу, управління якою здійснювалося із штаб-квартири у Великій Британії, у 1991 р. були порушені провадження у справі про неспроможність у судових органах США і Канади.

Досить часто боржниками у транскордонних банкрутствах виступають і фізичні особи. Таке, зокрема, відбувається у випадках їх багатогромадянства, проживання (або здійснення ними економічної діяльності) у кількох країнах та в інших випадках.

Наприклад, житловий будинок фізичної особи, що знаходився в одній країні, а місце її постійного проживання в іншій. Стосовно такої особи може бути порушена справа про банкрутство у країні її проживання, а майно, що знаходиться на території іншої країни, може залишитися поза юрисдикцією суду.

Вже з появою перших судових справ з транскордонних банкрутств почалися пошуки шляхів розв'язання нових правових проблем.

2. Для позначення правовідносин з іноземним елементом, пов'язаних з банкрутством, застосовують терміни "транскордонна неспроможність" (cross-border insolvency) або "транскордонні банкрутства" (cross-border bankruptcies).

У науковій літературі трапляються й інші юридичні конструкції: "транснаціональне банкрутство" (multinational bankruptcy), "глобальна неспроможність" (global insolvency), "міжнародна неспроможність" (international insolvency) та Ін.

Поняття транскордонного банкрутства є категорією радше доктринальною, як правило, через відсутність його визначення у міжнародних документах чи національних законах. Для цілей установлення змісту поняття транскордонних банкрутств доктрина спирається на основну ознаку таких правовідносин - наявність юридичного зв'язку з кількома правопорядками країн. Розкриваючи цей зв'язок, зазвичай звертають увагу на те, що у міжнародному обороті боргове зобов'язання може виникнути згідно з нормами іноземної країни, право власності на майно неспроможної особи іноді визначається правопорядком іншої країни, а кредитор може бути суб'єктом права іноземної країни.

З урахуванням наведеного під інститутом транскордонного банкрутства слід розуміти сукупність норм (в основному колізійних та уніфікованих матеріально-правових) МПрП, що регулюють міжнародні приватноправові відносини із визнання приватної особи неспроможною чи банкрутом. "Міжнародність" (іноземний елемент) таких правовідносин виявляється у наступних формах: 1) хоча б один з їх учасників є іноземною особою; 2) майно боржника знаходиться на території двох або більше країн; 3) судові провадження у справі про банкрутство порушено у кількох країнах.

З практичного погляду транскордонними банкрутствами мають визнаватися такі справи, коли, по-перше, порушено іноземне провадження та виникає необхідність його визнання в іншій країні; по-друге, у порушеній справі суд запитує допомогу на території іноземної країни; по-третє, провадження у справі про банкрутство порушені як у "своїй", так і в іноземній країні чи країнах одночасно та виникає потреба у координації порушених судових проваджень у справі про визнання приватної особи неспроможною чи банкрутом.

Нині транскордонні банкрутства поступово посідають належне місце серед інших інститутів МПрП. Для практики в Україні така сфера правового регулювання поки що залишається доволі абстрактною.

3. Найчастіше при транскордонних банкрутствах майно боржника знаходиться (чи економічна діяльність здійснюється) на території кількох країн, а боржниками відповідних правовідносин виступають здебільшого транснаціональні чи багатонаціональні компанії.

Як показали дослідження, у США окремі компанії мали понад 1000 осередків: дочірніх підприємств, філій та інших відокремлених підрозділів. При цьому, представники компаній у справах про банкрутство не у всіх випадках змогли пояснити, які юридичні зв'язки існували між учасниками таких об'єднань. Наприклад, у справі про банкрутство гонконгської компанії Карріан, яка розорилася понад 20 років тому, не змогли встановити повну організаційну структуру, а список учасників цього об'єднання підприємств складав досить великий буклет. Структура окремих підгруп таких відомих у цьому регіоні компаній, як Федерал Могул (Federal Mogul) і Коллінз енд Айкман (Collins and Аіктап), які так само були суб'єктами банкрутства, була практично такою самою, як і сама материнська компанія.

У комерційній діяльності підприємці та об'єднання їх досить часто діють спільно у групі компаній, а кожний учасник, який входить у таку групу, виступає як самостійна юридична особа. Це створює певні проблеми як для учасників групи, так і для кредиторів. Складні юридичні зв'язки між учасниками таких груп утруднюють розгляд судами справ про транскордонні банкрутства.

У документах ЮНСІТРАЛ такі групи названо підприємницькими об'єднаннями. Зв'язки між учасниками таких об'єднань можуть бути різними - це і банківські зв'язки, і так звані перехресні ради директорів, і домовленості між власниками компаній про спільне використання інформації чи баз даних та спільну діяльність у підприємницьких об'єднаннях тощо.

Для ілюстрації складних відносин у підприємницьких об'єднаннях наведемо дані окремих досліджень. Так, за результатами здійсненого у 1997 р. аналізу організаційної структури 500 найбільших компаній Австралії, акції яких котируються на фондовій біржі, 89% таких компаній здійснюють контроль над іншими компаніями. При цьому чим більше підприємницьке об'єднання, тим більше компаній знаходиться під її прямим чи опосередкованим контролем. У звіті було наведено такі дані: найбільші підприємницькі об'єднання у середньому контролюють близько 72 компаній, а найменші - до 9 компаній. З усіх обстежених підконтрольних компаній 90% учасників таких об'єднань знаходилися у повній власності материнських компаній, а структура вертикального підпорядкування налічувала близько 11 рівнів.

Коли окремі підрозділи багатонаціональної компанії стикаються з фінансовими проблемами, це, як правило, тягне за собою порушення провадження про визнання такого підрозділу неспроможним чи банкрутом у кожній країні, де ведеться економічна діяльність.

Так, стосовно японської компанії Маруко (Магико) були порушені провадження про визнання її банкрутом у Японії, США і Австралії.

Множинність порушених процедур банкрутства є нині найбільш поширеним випадком виникнення транскордонних банкрутств.